Великі міфи імперії - Омелян Нестайко
До середини XVII століття в Московщині у церквах висіли не загальні ікони, а ті, що належали окремим сім'ям, і молитися до них мали право тільки близькі родичі. Від ікон вимагали здійснення прохань для сім'ї. Якщо цього не було, їх карали, вішаючи зображенням до стіни чи верх ногами, або виносили з церкви, або били різками. [92]
Велика кількість монастирів в Московщині зовсім не свідчила про віру і народне благочестя. Як тільки монастир ставав відомим, він заповнювався волоцюгами, п'яницями, неробами. Там рідко відбувалися богослужения. Часто майно, яке батьки дарували монастирю, відбиралося їх дітьми. Той же Стоглав свідчить, що в багатьох монастирях ігумени і архимандрити купували собі місця, не знали богослужень, жили собі втішно за рахунок монастирських маєтків. Однак не всім монахам жилося добре, а тільки вибраним, тим, що мали привілеї і були наближені до монастирського начальства, їм водили жінок, був також звичай ходити митися в лазню разом з черницями. [93] Водночас Московщиною блукало багато чи то монахів, чи то волоцюг: одні носили ікону, запевняючи, що вона чудотворна, інші твердили, що їм з'явилася свята П'ятниця, ще інші пророкували майбутнє і, користуючись забобонним страхом, вимагали у людей якісь пожертви.
Відомий історик М.Костомаров, описуючи буденне життя людей XVI–XVII століть, згадує, що Патріарх Філарет звинувачує служилих людей, які, відправляючись у віддалені місця на службу, залишали кредитору власних жінок з правом співжиття з ними (!!! — Авт.). Якщо чоловік не викупив жінку у призначений термін, то кредитор продавав її «для блуду» іншому, а той, у свою чергу, наступному. Митрополит Філарет скаржиться, що деякі православні перебувають в «блудному» співжитті з рідними сестрами і навіть з матерями і дочками (!!! — Авт.). «Цього навіть не було у поганів, котрі не знають Бога», [94] — додає він. Читаючи таке, не ві-риться власним очам. Не зустрінете такого явища навіть у первісних племен Амазонії чи Австралії. Виняток становила звиродніла цивілізація інків. Нагадаємо, що ці факти мали місце 600 років після хрещення Русі! Не забуваймо, хрещення Русі, зовсім не означає хрещення Московщини! Подібні явища в Україні, за нашими матеріалами, не траплялися.
Треба бути небувало нахабним, щоб святкувати у себе в Москві 1000-ліття Хрещення Русі, а не в Києві. Замість святкувати чужі свята, російському православ'ю варто задуматися, чи має воно право відносити себе до християн.
Наведені факти, до характеристики яких бракує людських слів осудження, мусять мати свої витоки, але не зі слов'янських джерел. Чи зродила їх невесела мерянська земля, чи вийшли з іншої, невідомої нам культури? Задумавшись над вищесказаним, ми можемо уяснити для себе багато подій, які згодом будуть мати місце на цій непривітній землі.
XX століття не принесло відчутних змін у релігійну відомість народу. Звернемось до висловлювань церковної преси. «Російський народ нічого не розуміє в своїй релігії… він плутає Бога з святителем Миколаєм і останньому готовий надати перевагу… Догми християнства йому зовсім невідомі» (Миссионерское обозрение. — 1902. — Т.ІІ. — С.34); «У нас не тільки простий народ, але часто-густо навіть в освідченому товаристві не можуть розрізнити в релігії істотне від неістотного, догмату від обряду і звичаю» (Странник. — 1904. - № 1. — С.157.); «Наш простолюдин охоплений непроглядною пітьмою релігійного невігластва, він іноді нічого не розуміє ні у сповідуваній вірі, ні у богослужінні, котре перед ним відбувається» (Церковный голос. — 1906. - № 46. — С.1256); «Навряд чи можна знайти сповідників іншої релігії, котрі б так погано розуміли свою віру, як саме сини православної церкви» (Церковный общественный вестник. — 1913. - № 25. — С.25). [95]
На фоні загального морального падіння навіть релігійні свята сприймалися народом, як привід до суцільного пияцтва. Особливо гучно святкувалися Масляниця, Великдень. У Масляницю було небезпечно виходити з дому. Кожну ніч збирали трупи вбитих і непритомно п'яних. На Великдень прості люди заповнювали корчми (кабаки), а ночами, як і в Масляницю, траплялися вбивства. [96]
Водночас сильно процвітала віра у чаклунів та чаклунство.
Відомо, що така освічена людина, як Васілій Голіцин, мав удома власного чаклуна. Не дочекався, видно, від нього бажаного, спалив його у бані. Надворі був 1689 рік. Під час заворушень 1603 року у Москві чаклуни вирізали з трупів жир для виготовлення ліків. Дім тогочасного московита-православного був наповнений домовиками, кікіморами, банниками, запічниками, чердачниками, підвальниками та іншими створіннями. Їх могли бачити тільки маленькі діти і молоденькі непорочні дівчата. Дивно, чому за народним повір'ям всяку нечисть можуть бачити тільки непорочні діти? В інших народів діється навпаки. [97]
Незважаючи на свій жалюгідний стан, московська церква відрізнялась, як уже було сказано вище, повною відчуженістю у ставленні до інших християнських церков, особливо до католицької церкви. Очевидно, причиною цього були не догматичні відмінності, а якась малозрозуміла містична боязнь і ненависть. Історик А.С.Ахієзер у своїй праці «Россия: критика исторического опыта» [98] вбачає в московському православ'ї маніхейські впливи. Вчення Мані виникло
