Великі міфи імперії - Омелян Нестайко
«Самовластительный злодей,
Тебя, твой род я ненавижу,
Твою погибель, смерть детей
С жестокой радостью я вижу».
Процитовані слова, на наш погляд, не віддзеркалюють світогляд Пушкіна, а проникли у свідомість поета під час спілкування з простим народом. Знаємо, що він його не цурався, цікавився селянським повстанням під проводом малороса Пугачева і навіть дістав царський дозвіл на вивчення архівних документів того часу. Іншому поету Ю.Лєрмонтову належить апокаліптична візія майбутнього Росії, і описана вона у вірші ще у 1830 році. [112] З позиції сьогоднішнього дня можемо назвати її пророчою. Ось вона:
«Настанет год — России черный год -
Когда царей корона упадет,
Забудет чернь к ним прежнюю любовь,
И пища многих будет смерть и кровь;
Когда детей, когда невинных жен
Низвергнутый не защитит закон;
Когда чума от смрадных, мертвых тел
Начнет бродить среди печальных сел.
…
И горе для тебя! Твой плач, твой стон
Ему тогда покажется смешон».
Вірш називається «Провидіння» («Провидение»). За 87 років до більшовицької вакханалії поету удалося передбачити усі страхіття цієї доби. Майже біблійне пророцтво! Визначний поет Ф.І.Тютчев (1803–1873) вважав, що «на світ насувається страшна революція». Він передчував історичні катастрофи, торжество «хаотичних сил». [113]
Ф.М.Достоєвський (1821–1881) у повісті «Бесы» попереджував, що на місце нешкідливих дисидентів-балакунів на зразок Верховенського приходить нове покоління революціонерів, котре зобразив в особі його сина Петра. Він уже представляв собою грізну деструктивну силу, яка відкидала усяку мораль і для досягнення своєї мети — знищення існуючого ладу і глибоко чужого їм суспільства — не зупиниться ні перед чим. Для них всі методи боротьби годилися.
Не можна сказати, що попередження не було сприйняте суспільством, але поговорили, поговорили і на цьому закінчилося. Результати відомі.
Недооцінений і призабутий російський письменник, публіцист, соціолог, художник Константін Лєонтьєв (1831–1891) цікавий для теми про передчуття і пророцтва в російській літературі. Як пише Н.Бєрдяєв: «Уже у 80 роки він відчуває, що Росія фатально йде до революції і провіщає, якою буде та революція. Комуністичну революцію він передбачав більш точно і детально, ніж Достоєвський. Він провіщає, що революція буде тиранічною і кривавою, що вона буде не ліберальною, а комуністичною, що в ній не будуть проголошені права і свободи і буде повалена ниць ліберально-радикальна інтелігенція. Революція не буде гуманною, і їй знадобляться давні інстинкти володарювання і підпорядкування. Російський комунізм поведе за собою народи Сходу і піде нищити буржуазний світ Заходу». [114]
Елітарний поет Блок (1880–1921) сам стане жертвою умов, породжених революцією, а саме від голоду. Росія, котра була найбільшою за територією державою світу з невичерпними природними і людськими ресурсами, з величезним економічним потенціалом, для поета — якась країна, загублена у ворожому світі, поглинута безкінечними просторами:
«За снегами, лесами, степями
Твоего мне не видно лица.
Только ль страшный простор пред очами,
Непонятная ширь без конца?»
Не бачить він в Росії ні світової імперії, ні Третього Риму, не бачить ні «найхристиянішого і богоносного народу»:
«Утопая в глубоком сугробе,
Я на утлые санки сажусь.
Не в богатом покоишься гробе
Ты, убогая финская Русь!» [115]
Не має Блок для цієї «убогої фінської Русі», де «Чудь начудила, да Меря намерила гатей, дорог да столбов верстовых…» добрих вістей. Він бачить її не на ложі, усипаному пелюстками троянд, а в домовині (гробу) свою бідну фінську Русь. Це метаморфоза, але наскільки знакова! В тому ключі вимальовується йому апокаліптична візія майбутнього,
«… когда свирепый гунн
В карманах трупов будет шарить,
Жечь города, и в церковь гнать табун». [116]
Вірш написаний, як попередження для Заходу, якщо він не прийме умов миру і спробує задушити революцію. В своєму щоденнику від 11.01.1918 року висловив такі наївні думки: «… якщо знищите нашу революцію, значить ви уже не арійці більше, і ми щиро відчинимо ворота на Схід… і на вас проллється Схід… Ми варвари? Добре же. Ми і покажемо вам, що таке варвари…» [117] I показали. Тільки не треба було чекати гунів з далеких земель. Вони виявилися в самій російській державі, тут же під боком.
Останній з трагічних провидців Вєлімір Хлєбніков належав до групи модних у дореволюційні часи поетів-модерністів і знали його в літературних колах Петербурга не тільки як поета, але й людину з дуже оригінальними поглядами на поезію і світ. Крім неабиякого поетичного таланту мав беззаперечний дар передбачення, що видно з «Відозви до слов'ян» його авторства, вивішеної в Петербурзькому університеті. В ній, а це був 1908 рік, Хлєбніков передбачив