Українська література » Наука, Освіта » Великі міфи імперії - Омелян Нестайко

Великі міфи імперії - Омелян Нестайко

Читаємо онлайн Великі міфи імперії - Омелян Нестайко
Брокгауза и Ефрона» читаємо: «снохачество» (співжиття свекрів з невістками) доволі поширене і тепер серед селян». [84] Однак у довідковій літературі матеріалів на цю тему обмаль. «Большая Советская Энциклопедия» (Москва, 1956), «Энциклопедический словарь» (Москва, 1955), «Большая Советская Энциклопедия» (Москва, 1978) не подають пояснення цього явища. Незважаючи на це, сучасне російське суспільство знає про цей звичай. Зокрема, про «снохачество» є згадка в книзі «Галина» відомої співачки Галіни Вішнєвської: «Адже в селах, бувало, як син поїде, такий батько лізе на пічку до молодої невістки, їх і називали снохачами». [85] У цій аморальній атмосфері діти виростали з порушеною психікою, що значно впливало на мораль цілих поколінь. Частина людей, яка не зазнала морально-психічної деградації, мріяла отримати паспорт і покинути рідну оселю. З часом це перетворилося в одну з основних рис совєтського селянства. Українська ностальгія за вишневим садком, родинним теплом, незабутніми літніми вечорами, коли «мати хоче научати, та соловейко не дає», була для росіян невідомою і незрозумілою.

Наведені факти з життя російських селян переконливо свідчать, що у них відсутній інститут християнської сім'ї. Це вважається унікальним явищем серед європейських народів. Численне людське збіговисько не може вважатися сім'єю, хоч і живе під одним дахом. Бракує там цієї інтимності у відносинах між батьками і дітьми, що є абсолютно необхідною передумовою нормальної сім'ї. А ще на додаток, коли у відсутність батька дитина бачить на печі біля мами рідного діда, то нема слів на визначення того паскудства. Тому чоловіки, котрим пощастило отримати паспорт, без найменшого жалю покидали осоружні пороги і, активно працюючи ліктями серед чужих, виборювали місце для проживання. Усюди, виявляється, ліпше, ніж дома.

Відхід населення, особливо з центральних губерній Росії, був зафіксований ще до 1917 року. Дехто бив тривогу з приводу «оскудения центра», але зарадити цьому процесу не змогли. У совєтський період влада сприяла міграційним процесам, справедливо зараховуючи їх до ефективних засобів русифікації і поневолення окраїн імперії. Мігрантів підтримувала влада, вважаючи, що вони втілюють на нових місцях державну ідею, тому зайди поводилися досить самовпевнено і агресивно. Під їх впливом гинули культури «звільнених» народів, незміцнених національною свідомістю. У мігрантів викликала ненависть не тільки культура місцевих етносів, але навіть природа. [86] Прикладом цього може служити доля Великого Лугу (плавні на лівому березі Дніпра), який простягався на 400 кв. кілометрів. Великий Луг мав багатий рослинний і тваринний світ. Люди його оберігали і користали з його багатств, суворо дотримуючись певних правил. Народ називав його Батьком — Великим Лугом. Згодом він був знищений не без допомоги царської адміністрації. Згадаємо також Донбас з його отруйними териконами, затоплення дніпровськими водами кількох сотень тисяч гектарів найбільш урожайних земель Європи, винищення карпатського бука в 1940-50-х роках минулого століття без найменшої користі для народного господарства. Дніпровські води затопили також і не виявлені та той час наші історичні пам'ятки. Як повідомляє преса, вчені знайшли на дні Каховського водосховища Запорізьку Січ, або «козачу Атлантиду». Цей район був затоплений у 1950-их роках без проведення археологічних розкопок.

Усе це результат грабіжницького господарювання, в основі якого підсвідома ненависть до чужого довкілля, чужих культур і народів.

Тепер нам буде простіше зрозуміти, чому людожерські заклики більшовиків знайшли розуміння у так званих «трудових масах». Більшовицька ідеологія лягла на аморальний грунт того народу і дала страшні плоди.

13

У контексті російських проблем особливе місце займає церква. Відірвана від інших православних церков-сестер, вона створила свій закритий світ, у який не допускала ніяких впливів, навіть константинопольського патріарха. Заскорузла у неуцтві і забобонах, російська церква ставилася з неприхованим недовір'ям і ворожістю до інших православних церков і християнських конфесій.

Митрополит московський Макарій описав життя іншого митрополита — Феодосія, що свого часу прагнув підняти моральний і освітній рівень московського попівства, однак викликав велике невдоволення та спротив, оскільки у священики йшли люди, котрі не хотіли заробляти працею на хліб насушний. Вони не розуміли своїх обов'язків і думали тільки про доходи, які забезпечував їм священичий сан. До речі, це діялося не в глухій провінції, а в самій Москві, котра мала «сорок-сороків» церков. Особливо виділялися вдівці-священики, і диякони, які вели розпусне життя. Тому всякі спроби митрополита Феодосія в оновленні церковного життя наштовхувалися на шалений опір. Священики (якщо можна так їх називати) почали його проклинати. Це зробило на нього таке прикре враження, що він залишив митрополичий престол (1464 р.). [87] Цей же автор, пишучи про XV–XVI століття, стверджує, що: «росіяни тоді майже не знали своєї віри… Самі пастирі церкви переважно ледве вміли читати і писати і в колі архипастирів зустрічалися особи, котрі були не в змозі відповісти, скільки було євангелістів…» [88]

Пройшло ще майже 100 років, а церковне життя не змінилося на краще. У Стоглаві, [89] зокрема, говориться: «… в церквах Божих в соборних і парафіяльних стоять в шапках… і гамір, як у корчмі, стоїть і «сороміцькі словеса»… співу божественного не чути в гомоні». [90] Оскільки прихожани нудьгували під час довгого стояння, духовенство самовільно ввело прискорений порядок богослужения: одночасно дяк читав, диякон говорив октенію, а піп «возгласи». [91] Возгласи — це закінчення молитов,

Відгуки про книгу Великі міфи імперії - Омелян Нестайко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: