Великі міфи імперії - Омелян Нестайко

Прошу звернути увагу: ніяких погроз, ніяких гнівних слів! Робилася справа великої державної, ну й церковної ваги.

Тоді Алєксєєв несподівано для Вселенського патріарха звернувся за допомогою до Великого візира Османської імперії. Міжнародна ситуація була така, що Великий візир вважав політично доцільним зробити жест доброї волі стосовно Московського царя, він змусив патріарха Діонісія задовільнити прохання Москви. У подарунок патріарх Діонісій отримав 200 золотих червінців і 120 чорнолискучих соболів.

Погодившись на неканонічну ліквідацію Київської митрополії, Діонісію довелося покинути патріарший престол, але Україна втратила церковну автономію. [133]

Перетинаючи чужий кордон, перше, на що звертаємо увагу, — це не шедеври архітектури, бо їх, як правило, немає близько кордону, а люди, що мешкають на цій землі і становлять її населення. Якщо доля веде нас на північ, через Білорусь, то спостерігаємо більший, ніж у нас, відсоток світловолосих людей, а далі, в Литві, їх стає ще більше. Значно частіше зустрічаються там чоловіки і жінки високого зросту. На схід від Литви — Лотва. Населення росле, сильної будови, нерідко трапляються руді, що в наших місцевостях рідкість. І ми навіть не зауважили, як зайнялися антропологією, звичайно, на дилетантському рівні. Антропологія вивчає утворення рас, фізичну будову тіла людей, що базується на вимірюванні частин людського тіла, і в результаті отримуємо підсумок в одиницях виміру — сантиметрах і міліметрах. Це один із основних методів антропології, який називається антропометрія.

Народи — це родина, що помножена на якусь кількість разів. І тому кожен народ має певну подібність у фізичному вигляді. Мешканці Закавказзя безпомилково визначають на око вірменів, грузинів чи азербайджанців без того, щоб зазирати їм у паспорти або прислухатися до акценту. За зовнішніми фізичними рисами можна визначити приналежність людини до раси, народу.

Московські комуністи після 1930 року змінили своє ставлення до національного питання, відкинули відоме ленінське: «На Россию мне наплевать…» [134] і взялися інтенсивно популяризувати російський патріотизм, справедливо вважаючи, що за батьківщину можна віддати життя, а за трудящих капіталістичних країн — не дуже охоче.

Антропологія як наука таїла в собі потенційну небезпеку роз'єднання, бо готова була розкрити певні таємниці «старшого брата». Цього не можна було допустити. Тому антропологія була заборонена, кафедри ліквідовані. Комуністи заборонили багато напрямків у науці, але антропологію зненавиділи щиро, від душі; їх ненависть до цієї науки була справжня і глибока. Тому ми змушені користуватися даними антропології дореволюційного часу.

Почнемо з українців, оскільки це потрібно для порівняння з росіянами. На основі досліджень професора Вовка дізнаємось, що українці — темноволосі, темноокі, зросту вище середнього чи високого, брахіцефальні (короткоголові — Авт.), з досить рівним вузьким носом, короткими верхніми і довшими нижніми кінцівками. [135]

В енциклопедичній статті Д.Анучін [136] російське населення характеризує як світловолосе, яснооке, за будовою черепа воно відноситься до доліхоцефалів (довгоголові — Авт.), зростом нижче від українців. Дані за 1883 рік по Саратовській губернії стверджують, що призовники-українці в середньому мали зріст 166,4 см, а росіяни — 163,9 см. В українських районах Воронезької губернії середній зріст призовників за 10 років становив 165 см, для росіян — 164 см. У Чернігівській губернії, де українці вклинилися між білорусами і росіянами (між р. Десною і р. Сож), зріст призовників-українців — 165 см, у навколишніх районах — 163 см. Дослідження поховань IX–XI століть у середній Росії виявили доліхоцефалів. Д.Анучін підсумовує: «Таким чином, великороси виявляються, правдоподібно, найменш брахіцефалами зі слов'янських племен».

До речі, історик В.Ключевський, характеризуючи великоросів, помилково відносить їх до темноволосих. Спеціалісти-антропологи на базі багатого матеріалу зараховують переважну більшість росіян до світловолосих.

Тепер перейдемо до виявлення деяких генетичних особливостей у росіян.

Найбільше впадає у вічі великий вплив алкоголю на психіку і організм росіян. Дія алкоголю, наприклад на українців, не відхиляється в загальному від європейської норми: оп'яніння викликає появу голосних вокальних вправ, слізливих обіймів і рідше бійки. У росіян надмірна доза алкоголю призводить до душевного розладу з роздиранням на собі одягу і втратою контролю за своїми діями. Досить згадати повість відомого російського письменника В. Астаф'єва «Печальний детектив». У ній учасники похоронної церемонії перед тим, як закопати домовину, вирішили випити чарку за упокій душі. Запаморочивши себе горілкою, вони й забули, чому прийшли на кладовище. Через декілька днів цвинтарний сторож за запахом встановив незавершеність похоронного дійства: тіло не було поховане, а домовина знаходилася біля могильної ями.

Чи може трапитися подібний випадок в Україні? Адже усім відомо, що українці не стороняться міцних напоїв. Висновок за читачем.

Проблема поширення алкоголізму в Росії розглядалася і в пресі. Впливова і популярна газета «Известия» у 1998–1999 роках двічі зверталася до цієї теми. У 1998 році газета опублікувала статтю С.Баймухаметова, письменника, як він себе називає, під заголовком «Мы пьем не по свсей воле». [137] Ідея статті полягає в тому, що в російському етносі розчинилися фіно-угорські племена, які автор старанно перечисляє: мурома, чудь, меря, весь і, значною мірою, мордва, марі, удмурти, комі, пермяки. Усі перераховані племена не мають імунітету проти алкоголю. Цю расову властивість успадкував новий російський етнос. Частка кровної домішки взята автором з джерел, якими користуються російські історики, тобто фантазії. Виникає питання, як чверть фіно-угорської кровної домішки могла змінити генетичну слов'янську відпірність до алкоголю? Відповідь така: основою російського народу є фіно-угорська, а кровна домішка — слов'янська, та й то незначна, бо не вплинула на генетичний код.

У статті Т.Батєнєвої «Каждый второй русский — японец»