Хто і де зірвав бліцкриг - Федір Трохимович Моргун

водить його пером, велить щодня, щогодини йти на бій, ставати на захист цінностей і святинь. Щоб сказати про цю властивість Федора Моргуна, означити для читача найвищу категорію душі автора цієї книжки, я й написав передмову до неї.

Десять років тому Федір Трохимович прислав мені свою книжку «Поле без плуга», видану в бібліотеці московського журналу «Дружба народов». Дякуючи за книжку, я написав тоді: «Коли б я був диктатором, я б надав вам звання Отця Отечества, Апостола Чорнозему і звелів би поставити ваші статуї на всіх скіфських могилах (з яких археологи і трактористи давно вже постягали скіфських баб) і на ярмаркових майданах українських сіл, селищ і містечок.

Гай, гай! Будемо жити так і боротися далі за свою землю і за народ на ній!»

Залюбки повторюю ці слова і сьогодні.

Павло ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ

У Кончі Озерній під Києвом,

ЗО листопада 1994 року.

ПРО АВТОРА

Федір Трохимович МОРГУН народився в 1924 році в Донецькій області. Учасник Великої Вітчизняної війни, тричі поранений. У 1949 році з відзнакою закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут. Працював на Полтавщині (1949—1954) — агрономом, директором радгоспу, потім у Казахстані на цілині (1954—1966) — директором радгоспу; очолював Цілинне крайове управління сільського господарства. Завідувач сектора Сибіру сільгоспвідділу ЦК КПРС (1966—1969), перший заступник голови Ради Міністрів Киргизької РСР (1969—1973). У 1973 році обраний першим секретарем Полтавського обкому партії. Проводив активну пропаганду і впровадження грунтозахисного землеробства, облаштування сіл і хуторів, категорично виступив проти лінії керівництва Компартії й уряду ліквідувати так звані неперспективні села.

У 1978 році відмовився від пропозиції JI. Брежнєва зайняти вакансію секретаря ЦК КПРС по сільському господарству.

Він сподівався, що на цю посаду будуть призначені відомі аграрії — В. Месяц (міністр сільського господарства СРСР) чи В. Карлов (зав. відділом ЦК КПРС), чи С. Манякін (перший секретар Омського обкому партії), які також були в кадровому резерві. Але пленум обрав М. Горбачова, якого просував Ю. Андропов.

У 1988 році призначений головою вперше організованого Державного комітету СРСР з охорони природи.

У червні 1989 року на засіданні уряду в Кремлі виступив із критикою прийнятої Політбюро ЦК КПРС і Радою Міністрів програми будівництва заводів з виробництва штучного кормового білка з парафіну нафти. Доводив, що білкова проблема буде успішно вирішена тільки за рахунок збільшення виробництва гороху, сої, ріпака, соняшнику і кормів з бобових і багаторічних трав — багатомільярдні кошти треба передати сільському господарству, а не витрачати їх на спорудження економічно витратних і екологічно шкідливих заводів.

За цю пропозицію одержав від Горбачова і Рижкова відставку.

Незабаром усі високопоставлені опоненти в Політбюро й уряді переконалися, що проект учених-мікробіологів — блеф, а Ф. Моргун був правий. Про це детально описано в книзі «Конец света? Или...».

Восени 1990 року, коли голодуючі студенти Києва примусили керівництво України відправити у відставку Голову Ради Міністрів В. Масола, відомий український поет і депутат Верховної Ради СРСР Борис Олійник вніс пропозицію Першому секретареві ЦК Компартії України Гуренку призначити керівником уряду республіки Ф. Моргуна. Водночас секретар Закарпатського обкому партії М. Волощук звернувся з цією ж пропозицією до Голови Верховної Ради України JI. Кравчука. Обидва — відмовили. У книгах Ф. Моргуна «Безсмертна душа України» і «Переорані покоління» читач має змогу познайомитися з програмою дій уряду, яку він підготував на випадок призначення на посаду Голови Ради Міністрів. Вона актуальна і сьогодні.

Опинившись на пенсії, займався творчою діяльністю, вів широку пропаганду впровадження грунтозахисної технології обробітку грунту, переходу на екологічно чисте землеробство в Україні і Росії. З 1995 по 2001 рік — радник глави адміністрації Бєлгородської області, допомагав губернатору Є. С. Савченку замінити плуг на плоскорізну грунтозахисну технологію обробітку грунтів. З 2001 року — радник губернатора Полтавської області.

Доктор сільськогосподарських наук, член-кореспондент Міжнародної Слов'янської академії, обраний членом Української академії аграрних наук. Має нагороди: Герой Соціалістичної Праці, чотири ордени Леніна, два — Вітчизняної війни І ступеня, чотири — Трудового Червоного Прапора, кавалер ордена Миколи Чудотворця, яким нагороджують за примноження добра на Землі. У 1998 році за внесок у сільськогосподарську науку і практику, за значну природоохоронну роботу удостоєний звання Людина року в Росії. У 2004 році за плідну екологічну і публіцистичну діяльність та з нагоди 80-річчя нагороджений Президентом України орденом Ярослава Мудрого V ступеня.

Прозаїк-публіцист, член Спілки письменників СРСР із 1974 року. Автор книг: «Совхоз в борьбе за хлеб», «Будни целинного совхоза» (1959), «Думы о целине» (1968, 1969), «Хліб і люди» (1973, 1975, 1979; видана українською, російською, узбецькою, вірменською, азербайджанською, арабською, польською, чеською, угорською, болгарською, англійською, французькою, німецькою та іншими мовами), «Поле без плуга» (1981, 1982, 1984), «На землі — господарем» (1976), «Розкажи, поле...» (1981, 1984), «Уроки Мальцева» (1988), «Зависит от каждого» (1987), «Відставка колгоспам...

А навіщо?» (1992, 1993), «Конец света? Или...» (1991, 1994, 1997,1998), «Задовго до салютів. Правда про генерала Кирпоноса» (1994), «Бессмертная душа Украины» (1994), «Безсмертна душа України. Задовго до салютів: Правда про генерала Кирпоноса» (1995, 1996), «Борозда» (1996), «Перепаханные поколения» (1998, 1999, 2001), «Селянин — Світова Душа» (1999, 2000, сім видань), «Проклятие войне» (2001, п’ять видань), «Порятуймо майбутнє людства* (2002), «Куди йдеш, Україно?» (2003, три видання), «Доля Прометея з України» (2003), «Керівники держав, не бійтеся бути святими* (2003, два видання), «Плугом по... долях дітей* (2003, два видання), «Мертва хватка сталінізму» (2005, два видання); нарисів: «Незатребуваний геній Вернадського» (2002), «Душа світу: українка у війну і після перемоги» (2002), «Степові кургани і ми» (2002), «Винні ми самі. Роздуми про рідну мову* (2002), «Розсварять — згинемо» (2005), «Позбудьмося мертвої хватки сталінізму» (2005), «У полоні нав’язливих химер чи наклепи на замовлення?» (2005).

Багатому на події й досягнення життєвому шляху Ф. Т. Моргуна присвячені: дилогія Миколи Костенка «Епоха Моргуна: хліб і правда» («Письменницькі роздуми про селянського сина», 2000; «Поки селянин у полі є», 2004); нарис Віктора Женченка «Україна ловила Федора Моргуна, та не спіймала» (2002); книги Володимира Моргуна «На захист батька» (1996, 1997, 1998), «Витязь степу» (1999, 2002), «Психохірургія наклепів» (2005).

Художньо-публіцистичне видання Федір Трохпмовпч МОРГУН

ХТО І ДЕ ЗІРВАВ БЛІЦКРИГ?

І

ЗМІСТ

Олександр Омельченко. «Дорогі друзі!

Видавниче агентство «Дивосвіт».

36000, Полтава, вул. Шевченка, 56.

Тел. (05322) 7-51-01, тел./факс (0532) 50-65-63.

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру серія ДК 866 від 22.03.02.

На першій сторінці обкладинки: генерал-полковник Михайло Кирпонос.

Редактор Г. М.Михайленко Художньо-технічний редактор Г. П. Грибан Коректор JI. М. Калашник Комп'ютерна верстка О. М. Хомрач

Підписано до друку 01.03.06. Формат 60x84/16. Папір офсетний.