Погода, яка змінила світ - Маркус Розенлунд

Хоча зрозуміло, якщо виникнуть стійкі до антибіотиків штами Yersinia pestis, існує ризик, що веселощі скінчаться. Такі випадки чуми, яка не піддавалася лікуванню антибіотиками, було зафіксовано на Мадагаскарі в 1995 році. Про ще кілька випадків у країні повідомлено аж у 2014-му та 2017 році.

Полишмо бубонну чуму та повернімося до значно приємнішої головної теми цього розділу – монголів та їхніх мрій про світове панування у XIII столітті. Ці мрії жили й далі, попри невдачі у Європі. Хубілай, засновник китайської імператорської династії Юань, призначений великим ханом у 1260 році, розвиває успіхи свого дідуся Чингісхана. Окрім його ефективності та безпощадності як полководця, Хубілай також був цілком компетентним у соціальній сфері. За його ханства започаткована загальна система шкільної освіти, що посприяло поширенню грамотності навіть серед найбідніших прошарків населення. Хан також заснував ефективну поштову систему, ввів паперові купюри як валюту та – вірте чи ні – вніс зміни до законодавства, зокрема кримінального, зробивши передбачені ним покарання гуманнішими. Упродовж правління Хубілая смертна кара застосовувалася дедалі рідше, підданим надавалася свобода віросповідання, а релігійне переслідування заборонялося.

Погляньмо ж тоді на один день із життя хана Хубілая, або радше на його полководця Арана наприкінці 1274 року. На той час монголи зайшли на схід так далеко, наскільки їм дозволяла кінська спина. Аби дістатися далі – якщо відсутнє бажання промочити ноги, – треба пересісти на плавзасіб того чи іншого виду

На морі ж панують зовсім інші правила. Доти воєнним перемогам монголи завдячували малим і зручним покірливим коням, які розуміли вершників із півслова. Тепер же Хубілай раптово мав командувати морськими суднами: повільнішими, більш громіздкими та важкокерованими.

Точнісінько, як і під час вторгнення до Європи, стихія ще раз утрутилась у плани монголів. Цього разу у вигляді божественного вітру – Камікадзе.

За наказом хана Хубілая за рік буде побудований величезний флот для захоплення Японії. Як правило, на побудову та спорядження такої кількості воєнних кораблів, близько тисячі човнів, необхідно від двох до п’яти років.

Можливо, Хубілаю варто було просто залишатися на суші. Ліпше ж бути вітром і громом, що безперешкодно проноситься трав’яним морем степів, аніж вийти у невідоме та вередливе море, в якому править стихія.

Він міг би закинути руки за голову та пожинати плоди своїх колишніх завоювань, як може хтось подумати. Лише кількома роками раніше, в 1271-му, хан переміг китайську династію Сун, та проголосив себе першим імператором династії Юань.

Зважаючи на вирок долі, можливо, після успішних завоювань вартувало поставити крапку й спочити трохи на лаврах.

Нам відомо, що так не буває. Той, хто отримав усе, хотітиме ще більше. На кону стояла ціла низка монгольських завоювань і закріплена за ними репутація непереможних воїнів.

Перш ніж ми вийдемо в море з ханом Араном, який прямує назустріч своєму непевному майбутньому, майбутньому своєї армії та Хубілая, мусимо обернутись і спитати: як ми до цього взагалі дійшли? Як ми такими стали? Я кажу «ми», адже ми, європейці, не такі вже й інакші. Ми також перебували під впливом тих самих обставин, що й монголи або гуси, які, відлітаючи восени у вирій і повертаючись навесні, пролітають над нашими головами, або будь-яке живе створіння на землі. Еволюція вирізьбила всіх нас, аби максимально збільшити наші шанси на виживання в панівних кліматичних умовах нашої планети.

Протягом мільйонів років еволюція сприяла тим, хто на відкритих просторах дедалі прохолоднішого світу найкраще реалізовував свій потенціал. Наприклад, Чингісханові та його коням.

Тримайтеся міцніше, адже машина часу пірнає в круте піке. Ми й коні пройшли чималу відстань пліч-о-пліч. Наше спільне існування почалося задовго до виїзду монголів зі степів – щонайменше п’ятдесят мільйонів років тому, на світанку геологічної епохи під назвою еоцен. Це спекотний світ, в якому триває епоха тепла, що на її тлі середньовічний відповідник здається нікчемним. Нещадна спека еоцену наступає після низки потрясінь, які – за геологічними мірками – трапилися швидко.

Перше потрясіння – катастрофічний удар астероїда, який поставив крапку на беззаперечному пануванні динозаврів тривалістю понад двісті мільйонів років. Ця катастрофа дасть у майбутньому нам, ссавцям, змогу вийти із довгої тіні моторошних ящірок. Найкращий приклад приказки «що коневі на користь, то миші смерть».

Друге потрясіння – глобальне парникове потепління, яке стає домінантним кліматом після загибелі динозаврів. Цю гарячку планетарного масштабу, кульмінація якої відбулася 55 мільйонів років до нашої ери, ніяк не порівняєш із глобальним потеплінням сьогодення. Принаймні поки: ми ж іще не застали наслідків антропогенних змін клімату.

Планета й так була аж до пересади теплою, ще до переходу з палеоцену в еоцен близько п’ятдесяти мільйонів років тому. Світ динозаврів головно був теплицею. Проте протягом наступних десяти мільйонів років після сходу зі сцени історії динозаврів температура не перестає зростати, досягнувши свого піку під час відносно короткого періоду, тривалістю лише сотню тисяч років, що зветься ПЕТМ (палеоцен-еоценовий термічний максимум). У той час, 55 мільйонів років тому, середня температура по світу на дванадцять градусів перевищувала сьогоденну.

Либонь, ПЕТМ і порівняно короткотривалий період (100 000 років – це ніщо у цьому контексті), але він був брутальним. Це справжня лазня між двома полюсами. Ніде немає льоду, на Північному полюсі плавають крокодили, а в Ґренландії розвіваються на вітрі пальми. Інші місця на Землі страждають від тривалих і нещадних посух, які випробовують витривалість життя. Безліч видів вимирає впродовж цього глобального потепління, особливо в океані, поверхнева температура вод якого де-не-де сягає п’ятдесяти градусів Цельсія. Водні глибини також нагріваються, і в хімії океану відбуваються зміни.

На суші цей період сприяє малим, рухливим і здатним до пристосування видам. У цій паркій і вологій спеці на зламі між палеоценом і еоценом сонце світить двом видам, нащадки яких мільйонами років пізніше разом завойовуватимуть світ. Саме тут предки як хана Хубілая, так і його коней уперше побачать денне світло.

Еоцен (давньогрецькою «еос» означає світанок) завдячує своїм ім’ям тварині, яка вперше з’явилася у цю пору: еогіпус, пращур коней. Еогіпус означає «кінь світання».

Інший вид, який тоді активно розвивався, – це наші предки, перші примати. Існує декілька точок зору щодо часу, коли з’явилися перші примати, втім, на час раптової та брутальної смерті динозаврів примати вже так чи інакше існували. Утім, у спекотну пору, що настала після загибелі динозаврів, малі та моторні примати доводять свою силу проворністю, здатністю пристосовуватися й умінням виживати.

У ранньому еоцені коні були ще далекі від тих гордих і рослих скакунів, на яких європейські лицарі шалітимуть у далекому майбутньому. Цей вид далекий навіть від