Погода, яка змінила світ - Маркус Розенлунд

Як я вже зазначав раніше, у розділі про Британію: життя на острові певним чином робить людину трохи особливою. Це забезпечують погода й вітри. Хоч який острів ти хотів би завоювати, слід ураховувати не лише спротив самих остров’ян, а й моря, вітрів і того, що запропонує погода. Може, ці сили й не керовані богами, але остров’яни живуть із ними з давніх-давен і стали з ними одним цілим. Граючи на своєму полі, острів’яни часто мають вирішальну перевагу, про яку хан Хубілай і Юлій Цезар знали б, якби виконали своє домашнє завдання.

Приблизно у той самий час, коли понівечені залишки флоту Хубілая повернулися з Японії, вікінги перебували точнісінько посеред своєї, здавалося б, безнадійної боротьби на іншому кінці світу. Три століття їхнього прагнення встановити колонію в Ґренландії сходять нанівець. І нормани не можуть навіть звинуватити у цьому якогось непоборного ворога. Що саме з ними сталося, невідомо й донині. Наступний розділ дещо відгорне цю завісу таємниці.

6. Мрія про зелений край

We come from the land of the ice and snow,

From the midnight sun where the hot springs blow

The hammer of the gods

Will drive our ships to new lands,

To fight the horde, singing and crying,

Valhalla, I am coming!

On we sweep with threshing oar,

Our only goal will be the western shore[19]

Led Zeppelin, Immigrant Song

Нещодавно, прямуючи вночі з Ванкувера до Лондона, я пролітав над Ґренландією. У безхмарному небі висів повний місяць. Перебуваючи на висоті дванадцяти кілометрів, я час від часу зиркав на крижані терени Ґренландії або, як казав шведський полярник Адольф Ерік Норденшельд, «її крижану пустелю». У місячному сяйві вся поверхня краю нагадує простирадло. Хоч би куди поглянеш – крига й ще раз крига. А що, якби я міг надіслати Норденшельдові телеграму, у 1883 рік, коли дослідник саме збирався до Ґренландії на пошуки міфічних зелених просторів острова:

«НЕ ЇДЬТЕ КРПК ЗЕЛЕНІ НЕМАЄ КРПК ЛИШЕ КРИГА І ЩЕ РАЗ КРИГА КРПК»

Хоча, з іншого боку, вирушити до Ґренландії таки варто, аби що ви там шукали. Найбільший у світі острів і другий за величиною льодовик. Край, де льодовиковий період ніколи не закінчувався. Цікаво, скільки ж треба часу, аби перетнути ті простори на собачій упряжі із заходу на схід. Досвідчений полярник, мабуть, впорається за місяць. Особисто я ніколи б не наважився.

Дубові мали кораблі раніше,

залізних хлопців було більше, йо-хо-хо,

а ниньки ж – навпаки.

Ось ці рядки із старенького фінського шлягеру несподівано виринули з моєї пам’яті, коли я смакував білим вином. Попри все, мабуть, не дивно, що Норденшельд уявляв захищені кригою зелені долини, що ховаються ген углибині острова. Ну тобто, чому ж тоді вікінги назвали острів Ґренландією, коли значно зеленіша Ісландія зветься, ну, Ісландією? Нормани мали знати щось, чого не знаємо ми, чи як?

Колега Норденшельда за фахом, норвежець Фрітьйоф Нансен теж, певна річ, задумувався про це. Йому та його команді з іще п’ятьох людей, як і Норденшельду, не поталанило віднайти зелених долин, але натомість в експедиції 1888 року їм вдалося пройти Ґренландію зі сходу на захід на лижах. Норденшельд і його соратники п’ятьма роками раніше розвернулися, пройшовши 160 кілометрів.

У моїй голові виринає чимраз більше запитань. Чому вікінги покинули ґренландську колонію у XV столітті після п’ятсотрічної безперервної присутності на острові? Куди вони поділися? Я далеко не перший, кого це цікавить.

У 1721 році норвезький місіонер Ганс Еґеде, «ґренландський апостол», поплив до Ґренландії шукати зниклих колоністів. На той час про них ніхто не чув понад 200 років. Еґеде прагнув врятувати ґренландських норманів од «вічного забуття» та, звісно ж, навернути до протестантизму. Тож місіонер дослідив окутані крижаними горами фіорди, потинявся хвилеподібними долинами, пройшов коло сріблясто-блискучих озер, що поруч із краєм льодовика, але знайшов лише мисливців-інуїтів. Коли чоловік запитав, чи знають вони, що сталося із норманами, інуїти лишень знизали плечима й показали Гансові покинуті руїни церкви – єдиний слід п’ятсотрічної присутності вікінгів.

«Норманів винищили тубільці, – поцікавився Еґеде, – чи вони стали жертвою волі невблаганного клімату, чи, може, вмерли від голоду, коли поля змарніли?» Питань багато, а відповіді жодної, і, правду кажучи, відтоді відповідей не побільшало.

Це, наскільки мені відомо, єдиний випадок в історії, коли ціла колонія просто-таки зникла на рівному місці без жоднісінького на те пояснення. Чому ґренландська колонія норманів занепала? Найпопулярніше та, напевно, найліпше пояснення пов’язане з кліматом. Коли морський лід Малого льодовикового періоду оточив Ґренландію, вікінги опинилися в ізоляції, замерзлі та забуті у своєму далекому куточку світу. Нормани програли бій зі стихією.

Але насправді не все так просто. Це припущення, можливо, – помилка, від яких ніхто не застрахований. У реальності все могло піти інакше. Ми ще до цього повернемося.

Іще одне питання: чому нормани полишили Америку, тримаючи її у кулаці ще за майже півтисячоліття до Колумба? Вікінги ж вселяли жах у своїх ворогів, були вправними завойовниками, їм було нескладно просто загарбати чиюсь територію та жити собі спокійно. Хіба ні?

Ну, якщо хтось і справді так вважає, то й тут теж не все так просто.

У цьому розділі ми попливемо на захід разом із вікінгами, перестрибуватимемо з острова на острів, доки не досягнемо Він­ланду, краю, де вікінги залишили один-єдиний слід – фундаменти у Ньюфаундленді. Що сталося?

Погляньмо спершу на історичну мапу клімату. Наша машина часу зупиняється просто посеред Середньовічного теплого періоду, що тривав приблизно між 900-м і 1250 роком (у Ґренландії цей період міг початися навіть у 600-х). Коли вікінги вперше вирушили кораблями на захід, могутня центрально-американська цивілізація майя занепала, найімовірніше, через сильні й тривалі посухи. Перестав іти дощ, урожаї збідніли, тож старі міста цивілізації майя за відносно короткий проміжок часу зовсім захиріли.

Що ж зумовило Середньовічний теплий період? Сонячна активність, зміни у морських течіях чи брак вулкана, який своїм виверженням охолодив би планету? Ніхто не знає достеменно.

Кажучи «теплий період», слід зважати, що Середньовічний теплий період не був глобальним явищем. У деяких регіонах, приміром у тропічній частині Тихого океану, було навіть прохолодніше, ніж зазвичай. Також слід пам’ятати, що в цей період надворі не трималася пекельна спека, йдеться радше про нормальні температури (якщо, говорячи про клімат, термін «нормальний» є дозволеним). Що ж до Європи, температура на її теренах сягала рівня, приблизно, ХХ століття. Проте, певна