Погода, яка змінила світ - Маркус Розенлунд

Дістатися іншого берега не надто й важко, особливо маючи міцний флот, – ось що передусім спадає на думку. Але канал поховав свого часу мрії як могутнього римського генерала Цезаря, так й іспанського короля Філіпа ІІ щодо швидкого завоювання землі по той бік протоки. А про Наполеона годі й казати. Гаразд, можливо, британці також до цього причетні.

Щоби перетнути Ла-Манш, не завжди необхідно було прикладати такі зусилля. Колись в Англію з материка можна було дістатися, не промочивши ніг. Річ у тім, що Англія остаточно відділилася від континенту аж у 6500 році до н. е., або десь у той час. І це, звісно, пов’язано з льодовиковими періодами та їхнім впливом на ландшафт.

Протока Ла-Манш почала формуватися приблизно 425 000 років тому, наприкінці тодішнього льодовикового періоду. Південніше льодовика, на місцині, де згодом пролягатиме Доґґерленд (див. розділ 7) і де сьогодні вирує Північне море, утворилося велике озеро. До нього стікала вода з Рейну та Темзи, а також льодовика, що танув.

На південному заході дамбою для озера слугувало величезне крейдяне гірське пасмо. Цей західний край озера можна побачити й сьогодні, ми називаємо це місце «The White Cliffs of Dover» – Білі скелі Дувра. Тож ці самі скелі колись пасмом простягались аж до Кале у сучасній Франції.

Проте щось цей вал зруйнувало або радше викликало з часом його ерозію. І цим «щось» став, очевидно, один із найзахопливіших потопів і один із наймогутніших водоспадів, які тільки бачила планета.

Так от, приблизно 425 000 років тому вода в озері за «дамбою Дувра» починала виливатися за краї. Попервах поволі, але в якийсь момент вода мусила перетворитися на гігантський водоспад, на тлі якого сучасний Ніагарський водоспад виглядає дитячою забавкою. Звідки нам це відомо? Що ж, у 2007 році команда науковців з Імперського коледжу Лондона на чолі із Сандживом Гуптою проаналізувала дані, зібрані Британською гідрографічною агенцією з дна Па-де-Кале. Вчені виявили явні сліди ерозії – видовбані долини у корінній породі дна протоки, що тягнулися з північного сходу на південний захід (їх довелося навіть оминати, будуючи підземний тунель, який з’єднує Англію та Францію).

Проведені нещодавно поглиблені аналізи морського дна виявили, що корінна порода між цими долинами складається з 36 підводних кам’яних островів. Таке характерне «рифлене» дно виникає, коли велика кількість води й ерозивної породи витікає на земну поверхню, вимиваючи найм’якіші шари.

Дослідження показує, що така повінь була не єдиною. Величезне наводнення повторилося пізніше, приблизно 160 000 років тому, наприкінці попереднього льодовикового періоду, й цього разу могло бути навіть сильнішим. Воно було настільки потужнішим, що залишки гірського хребта між Дувром і Кале змилися раз і назавжди. Ось так утворився Ла-Манш і відбувся первісний Brexit.

Утім пізніше Британія знову возз’єднається з континентом. Це станеться, коли в останньому льодовиковому періоді рівень моря опуститься, через що шлях між Кале та Дувром знову стане придатним для пішоходів. Але, як і інші зв’язки Британії з материком, навіть це сполучення виявиться лише тимчасовим. Раз острів’яни – назавжди острів’яни.

5. Камікадзе – вітер богів

Rainbow shaker

On a stallion twister

Bareback rider

On the eye of the sky

Stormbringer coming down

Meaning to stay

Thunder and lightning

Heading your way[18]

Deep Purple, Stormbringer

Пішки світ не завоюєш. Великий монгольський хан Хубілай, онук Чингісхана, володар найбільшої унітарної імперії у світовій історії, точно з цим погодився б.

Маючи чимало досвіду, хан також визнав би, що, плануючи велику кампанію, треба враховувати погодні умови, а надто якщо кампанія передбачає використання морського транспорту. У цьому розділі, потрапивши нашою машиною часу до XIII століття, ми побачимо, що монгольська кавалерія та малі перекидисті човни – не найліпше поєднання.

Кажуть, що чоботар повинен міркувати не вище чобота. За такою логікою, монгольському воїнові варто міркувати не вище власного коня. Хубілай переконається в цьому особисто, прийнявши доленосне рішення пуститися в плавання.

Така комбінація – монгольський воїн і його кінь – ужита не даремно. За часів свого правління Чингісхан підім’яв під себе удвічі більше землі, ніж будь-який завойовник до чи після нього. Ці завоювання відбувалися винятково верхи.

Жорстке ядро монгольської армії становили воїни на невисоких, але витривалих і кремезних степових конях. Хоча такі скакуни, очевидно, не вище за 120 сантиметрів, але водночас швидкі та практичніші за важку, незграбну європейську кінноту. Отже, європейські армії не могли з ними зрівнятися, коли монгольські вершники прокотилися серцем Європи у першій половині XIII століття, покінчивши перед цим з низкою руських народів, які стояли на їхньому шляху.

Успіх монгольських вершників пов’язаний також з їхньою зброєю, однією з найнебезпечніших у воєнній історії, – монгольський композитний лук, виготовлений із дерева, рогів, жил і клею. Вважається, що ефективність монгольських луків не поступалася ефективності вкрай смертельних довгих луків європейців (британські стрільці з довгого лука вселяли страх у серця французів під час Столітньої війни 1337–1453 років), що їх також називають першою зброєю масового ураження. На відміну від європейських незграбних луків, монгольські були меншими й достатньо зручними для стрільби верхи на коні. Навіть на повному чвалі.

Отож ми не можемо не взяти до уваги той факт, що монголи поєднали свої могутні луки з китайським винаходом, який відтоді став незамінним елементом воєн, – порохом.

Монголи користувалися й вогняними стрілами – в принципі звичайнісінькими стрілами, одначе з пороховим зарядом, прив’язаним до древка, після підпалення ґноту якого стріла випускалась у підхожу, легкозаймисту ворожу ціль. Це перший відомий приклад воєнного застосування зброї на основі пороху, який китайці використовували ще з IX століття. А монголи влаштували порохові прем’єру на європейському полі бою.

Почнемо розповідь із того, що завоювання світу монголами відбувалося майже безперешкодно, починаючи від доби Чингісхана. Майбутній великий хан Чингіс (або, як його з початку звали, Темуджин) народився приблизно в 1162 році, коли степи Центральної Азії купалися в м’якому та вологому теплі Середньовічного теплого періоду. Отже, від початку погода була на боці майбутнього завойовника. Мусонні дощі рухалися тоді північніше, обмаюючи зеленню азійські терени: достатньо пасовищ – ідеальні умови, аби вирощувати коней та їздити на них верхи степами. І зовнішнім світом, який нічого не підозрював.

У період свого розквіту Монгольська імперія простягалася на 9700 кілометрів од Балтійського до Чорного моря, охоплюючи наприкінці XIII століття 44 мільйони кілометрів квадратних. В Імперії жила приблизно половина всього населення тогочасної планети. Можна сказати, що