Погода, яка змінила світ - Маркус Розенлунд

Утретє захопити Британію Цезар не намагався через виниклі в Галлії заколоти. Заворушення почалися через слабкі врожаї. На придушення розшумованих галлів у римлян пішло декілька років.

Можна, певна річ, подумати, наскільки погода справді змінила світ, сплутавши карти Цезаря й завадивши йому захопити Британію. Відтак, мабуть, саме через шторми римські кораблі з кіннотою не змогли висадитися на британський берег, де легіонери билися за місце під сонцем.

Звісно, Британія стала б римською трохи швидше, якби Цезарю поталанило. Римові дісталася, очевидно, легша робота – контролювати збунтованих галлів. Але, врешті-решт, складно уявити собі ще успішнішого Цезаря, який осів неподалік від Темзи та став штатним британцем. Або ж що він тим самим врятувався від кинджалів у idus martiae (березневі іди) майже десятьма роками пізніше.

Британія однаково стане зрештою римською. (Але хіба вся? Ні! Північна частина, в якій мешкають непокірливі шотландці, не припиняє чинити опір загарбникам.) Римський прапор з орлом встановлюється на британській землі на постійній основі в 43 році до н. е. Тоді імператора звали Клавдій, він відряджає до Британії чотири легіони на чолі з генералом Авлом Платієм, який стає першим намісником Риму на острові.

На три наступних століття Британія стає незаперечною частиною Римської імперії, попри спроби повстанців, як-от Боудіка, позбутися легіонерів. Ця жінка в 60 чи 61 році підняла декілька кельтських племен на повстання супроти римських окупаційних сил, але спіймала облизня. Британія з Лондініумом (Лондон) і Камулодуном (Колчестер) у ролі головних міст залишається римською до 410 року, тоді останні легіонери покинуть острів.

Зрештою, британці виженуть легіонерів не власноруч: римляни відступили, коли імперія втратила здатність захищати свою західну колонію. 410 рік випадково став тим самим роком, у якому Аларіх зі своїми варварами захопив і пограбував Рим (див. розділ 3). І це не простий збіг: Рим відчайдушно потребував якомога більше легіонерів для оборони серця хиткої імперії.

Принесення в жертву Британії виявилося зрештою марним: 66 роками пізніше останній імператор Західної Римської імперії Ромул Август остаточно продав усі квитки на виставу, яка на той час уже давно добігла кінця.

Причиною падіння Риму та, відповідно, звільнення Британії від ролі його провінції, як уже сказано, стали зміни клімату, жахлива погода та холод спричинили так зване Велике переселення народів. Тож саме погода привела варварів до воріт Вічного міста та провела крізь них.

А тепер уважно стежте за моїми думками й дозвольте їм трохи розігнатися, адже я збираюся злегка пофантазувати. Тільки подумайте, що могло б статися, якби імператори Західної Римської імперії мали б достатньо сил і вміли розробляти далекоглядні стратегії, аби втримати імперію попри все. Тоді Британія могла б відіграти ключову роль у майбутньому вцілілої імперії.

Деякі з цих думок позичені в британського письменника Стівена Бекстера, палкого прихильника альтернативної історії. Бекстер гадає, що якби Рим утримав Британію під контролем, то розпаду імперії, можливо, вдалося б уникнути. Британія, оточена та захищена морем, – це не звичайнісінька колонія. Кількасот років острів забезпечував армії в Галлії та деінде на континенті зерном і залізом. Під вдалим управлінням Британія могла б стабілізувати Західну Римську імперію, допомагаючи їй військами й усім необхідним.

Варто також згадати, що клімат у Європі вже став удвічі холоднішим. Бракувало харчів, а Британія зі своїм постійним м’яким атлантичним кліматом могла це змінити.

Проте Рим припустився однієї важливої, навіть фатальної помилки. Римляни побудували Адріанів вал, мур 120 кілометрів завдовжки, який за іронією долі боронитиме шотландців від римлян більше, ніж римлян від шотландців. Натомість Октавіану Августу та Римові треба було, за Бекстером, вирушити бліцкригом прямісінько до Шотландії та підкорити острів повністю.

А так пікти на півночі отримали час і нагоду, аби зміцнитись і прискорити занепад римських сил у Британії.

Що ж, легко бути розумним, озираючись у минуле.

Але я нагадаю ідею Бекстера: припустімо, що Британія стала могутньою римською провінцією. За допомогою британських легіонів вдалося б відбити напад германських варварів. Згодом Західна Римська імперія могла б у VII столітті дати відсіч дедалі більшому тискові нової релігії, ісламу, значно ліпше, ніж це вийшло у Східної Римської імперії. Рим також міг би встояти перед Чингісханом і монголами в ХІІ столітті.

Рано чи пізно, як каже Бекстер, Рим знайшов би Новий Світ. І на відміну від конкістадорів, римляни не винищували б місцеві цивілізації, це не в стилі Риму. Римляни будували амфітеатри, акведуки та дороги, але, по суті, лише асимілювалися, дозволяючи корінним народам дотримуватися своїх звичаїв, хоч і в ролі римських провінцій. Хвороби зі Старого Світу тубільці, певна річ, пережили б.

А що тоді було б у Європі? Жодних Темних віків у Середньовіччі. Усі знання стародавніх греків дісталися б майбутньому світові, їх не довелося б рятувати від арабів. Феодалізму не було б узагалі. Жодних баронів і лицарів. А також – наголошує Бекстер – жоднісінької англійської, іспанської або французької мови. Від Шотландії до Барселони всі сьогодні розмовляли б латиною з місцевими діалектами.

Речі, які ми вважаємо позитивними, також зникли б самі по собі. Жодного Ренесансу, він був би просто зайвим, адже античне мистецтво та знання, як уже сказано, не довелося б відтворювати. Ніколи б також не існувало ніякої англійської Великої хартії вольностей, жодного парламенту, жодної французької революції, жодного проголошення незалежності США. Жодної західної демократії. І насамкінець – наголошує Бекстер – ніякого скасування рабства.

Особливістю імперій, на думку Бекстера, є те, що вони забезпечують стабільність. У хорошому й поганому сенсі.

Тож пан намагається запевнити, що такий розвиток подій був би ліпшим? Аж ніяк. Британець Бекстер так пишається своєю англосаксонською традицією особистої свободи та презирства влади, що попри все задоволений історією, яка обігралася в реальному житті.

А якщо навіть і було б інакше, ніхто не каже, що Рим однаково вижив би. Можливо, варвари й забили останній цвях у домовину Римської імперії, але передостанній цвях забитий мінливим і немилим кліматом.

Мені спадають на думку рядки з пісні австралійського гурту Crowded House:

Julius Caesar and the Roman Empire

Couldn’t conquer the blue sky[15].

Іще один короткий політ на крилах фантазії: якби Західна Римська імперія встояла достатньо довго, аби зберегти Британію, що сталося б, коли з’явилися вікінги? Так, вікінгів, прибулих наприкінці VІІІ століття, римські легіонери відкинули б назад у море. Натомість, нормани були би змушені податися на захід і зосередити свою енергію на