Погода, яка змінила світ - Маркус Розенлунд

В одному з наступних розділів, ми попрямуємо разом із вікінгами на захід і дізнаємося, що сталося з мрією про Ґренландію, саме ім’я якої є фактично одним із перших прикладів оманливого маркетингу.

Отож чого нас може навчити Велике переселення народів? Ну, принаймні того ж самого, чого й решта подій Бонда нас уже навчила: коли в чиємусь житті стає замало або забагато води – люди вирушають у дорогу. Протягом історії з цих двох альтернатив посуха була загальнішою та невідкладнішою проблемою. Втім повені також були не меншим лихом. А надто віддати їм належне доведеться у майбутньому. Частково через дедалі бурхливіші та безупинніші зливи, частково через море, рівень якого підіймається.

Світовий Банк у своєму новому звіті порахував, що глобальне потепління за найгіршого сценарію у наступному десятилітті може змусити щонайменше 143 мільйони людей покинути свої домівки. До групи ризику входить 86 мільйонів людей з Африки на південь від Сахари, 40 мільйонів – у Південній Азії та 17 мільйонів – у Латинській Америці. Усім – а надто мільйонам потенційних кліматичних біженців – стане краще, якщо ми докладемо всіх можливих зусиль, аби запобігти такій нагальній водній кризі, поки найгірші побоювання не стали реальністю.

4. Боги погоди протестанти

Надворі 50 рік до Різдва Христового. Римляни окупували всю Галлію. Але хіба всю? Ні! Одне село, в якому мешкають непокірливі галли, не припиняє чинити опір загарбникам. І життя римських легіонерів, що засіли в своїх укріпленнях Варваріум, Акваріум, Опіоморум, Лілліпутіум, далеко не мед[13]…

Рене Ґосінні, епіграф до серії коміксів про Астерікса та Обелікса

Захоплення Юлієм Цезарем разом із легіонерами Галлії є загальновідомим фактом. Так, імператор захопив її повністю, хоч би що стверджував класичний вступ до коміксу про Астерікса. Сьогодні терени колишньої Галлії входять до складу Франції, Бельгії та частин Швейцарії, Німеччини й Нідерландів.

Здобуття перемоги над вкрай роздробленими галльськими племенами та довершення завоювання Галлії далося із легкістю. Втім галли й справді показали себе доволі непокірними, Ґосінні та його колега, ілюстратор Удерзо, мали рацію щодо цього.

Труднощі з’явилися, коли Цезар наважився на чергове завоювання. Річ у тім, що для нього завоювання Галлії не було б довершеним, якби імператор не прибрав до рук нелегкого західного сусіда галлів – Британію. Адже британські племена постійно пхали носа куди не треба, пропонуючи притулок галльським повстанцям і підтримуючи їх у боротьбі проти римлян.

Утім, як виявиться, такий міцний горішок, як Британія, Цезареві й римлянам розлущити буде нелегко. Британські острови завжди мали на своєму боці могутнього союзника – погоду. Одна й та сама погода, що й слугує невичерпним джерелом small talk (балаканини) для британців, ускладнювала життя кількох сповнених надій генералів, які задумали захопити ці території. Римський імператор Юлій Цезар винятком не став. Це ж чекало й на іспанського короля Філіпа ІІ та його «Непереможну армаду» шістнадцятьма століттями потому.

Погода воюватиме на боці британців й іншим разом. Приміром, у червні 1815 року, коли Наполеон Бонапарт сів у калюжу під Ватерлоо – буквально кажучи – принаймні частково через несприятливі погодні умови.

Коли прийшла черга Адольфа Гітлера, технології та зброя відігравали важливішу за погоду роль, але, на мою думку, чимало тисячоліть життя на незахищеному від вітру та дощу острові, мабуть, ще тоді зробили британців трохи міцнішим горішком.

Таке острівне життя, ймовірно, далося взнаки й улітку 2016-го під час підтримки британцями Brexit’у. Або ж коли ґренландці, своєю чергою, підтримали «Ґрексіт». Ґренландія покинула лави Європейської Економічної Спільноти у 1982 році після проведення референдуму, в якому 53 відсотки проголосувало за вихід.

Я стверджую – і я не перший і не єдиний, хто так уважає, – що існує особливий острівний менталітет, наприклад, той, з якого утворили свій локальний варіант японці. Острівне життя позначається на способі мислення. Сидячи на скелі посеред океану, людина стає трохи специфічною, як у хорошому, так і у поганому сенсі, а надто якщо на острові дме вітер і дощить більшу частину року. Щоправда, Велика Британія – велетенська скеля, але факт є фактом: ніколи не перебуватимеш більш ніж за 100 кілометрів од моря, хоч би де на ній стоїш.

Це також означає, що ти не перебуватимеш більш ніж за 100 кілометрів від будь-якого ворога, що вирішить вдарити з моря. Тому, аби жити з морем, необхідно вміти дві речі: отримувати з нього прибуток і захищатися від будь-яких загроз, які можуть із нього надійти: чи то кораблі ворожих сил, чи шторми.

Море, інакше кажучи, – це водночас і загроза, і можливість: морем будь-хто може приплисти до тебе будь-коли, але з морем ти зможеш сягнути всіх куточків світу, якщо вирішиш будувати найбільшу морську імперію в історії.

Життя на острові, безумовно, викликає гордість, навіть почуття обраності вищими силами. Японія та Велика Британія є чи були центрами відповідних імперій, де сонце сходить або взагалі ніколи не заходить.

В острівному мисленні також не бракує фаталізму та покори перед неминучим. «Hanging on in quiet desperation is the English way», – як співає гурт Pink Floyd. Так, а також ось це: «Stiff upper lip» і «Keep calm and carry on»[14].

Британські острови кілька разів завойовувала безліч народів – кельти, вікінги, римляни, нормани. Проте в усіх випадках це закінчувалося тим, що рано чи пізно острів їх асимілював. Усі загарбницькі народи ставали радше британськими, ніж острів і його культура – яскраво вираженими кельтськими, скандинавськими, римськими чи якимись іншими. «Плавильний тигель» для розмаїтих культур, ось як це можна назвати.

Від Британських островів як палицею кинути до західної берегової лінії Афроєвразії, найбільшої монолітної частини суходолу, такого собі «суперконтиненту» сучасності, що нині найбільше скидається на Пангею. Неналежність британців до континенту, інакше кажучи, є чудовим вихідним пунктом для аутсайдерства.

Британія – це хвилеріз Європи й перша лінія оборони супроти штормів і циклонів, які постійно сунуть з Атлантичного океану. Острів розташований на перехресті ліній вогню двох надзвичайно потужних погодних рушійних сил. Перша із них – Гольфстрім, без якого у Північній Європі взимку похолоднішало би на десять градусів. Але той самий Гольфстрім приносить і опади, що ллються з небес у Лондоні одного сірого дня у… ну, майже будь-якому місяці.

Друга важлива погодна сила, яка впливає на британський клімат, – це так звана полярна струменева течія, потужний, але вузький потік повітря на висоті приблизно одинадцяти кілометрів, який дме впродовж цілого року. Цей потік слугує межею між холодними арктичними