Теорія неймовірності - Максим Іванович Дідрук
Є ще один нюанс. Літак — особливий вид транспорту в тому сенсі, що в разі, якщо щось станеться в польоті, ви не можете зупинити його та вийти. Через це вимоги до надійності авіалайнерів суттєво вищі, ніж до автомобілів. А знаючи, що електричні батареї схильні до самозаймання, розробники перших електричних літаків стикнуться із серйозними проблемами під час їхньої сертифікації. Доведеться добряче постаратися, щоб довести безпечність лайнерів офіційним органам, які ухвалюють рішення про придатність повітряних суден до польоту.
Тому питання не в тому, чи ми матимемо електричні літаки. Питання в тім, чи будуть вони достатньо безпечними й літатимуть достатньо далеко, щоб замінити теперішні моделі, які працюють на авіаційному пальному.
Втім, це не означає, що на майбутньому електричної авіації варто ставити хрест. На сьогодні відразу кілька компаній розробляють електричні лайнери з нуля. Одна з них — ізраїльська Eviation. Її інженери збудували прототип пасажирського літака, який назвали «Еліс». Літачок зовсім крихітний, на дев’ятьох пасажирів, із дальністю польоту 800 кілометрів. Але більшого й не треба. Через те, що викиди вуглекислого газу в перерахунку на одного пасажира в 77 разів менші, коли людина мандрує потягом, а не літаком, у Франції нещодавно заборонили перельоти на відстані, які можна подолати потягом упродовж двох із половиною годин. Подібні обмеження от-от запровадять в Австрії, Бельгії та Нідерландах. І завдяки цьому ізраїльська Eviation отримає непоганий ринок для своїх літаків.
Іще одна сфера для застосування електричних літальних апаратів — це повітряні таксі. Ситуація із заторами з роками точно не кращатиме, й ідея полягає в тому, щоби перевести частину міського трафіку в третій вимір. Підняти його в повітря. Уявіть: ви запізнюєтеся на літак, а місто стоїть. Навігатор показує, що наземним транспортом дістатися до аеропорту вдасться не раніше ніж за дві години. Зате з повітряним таксі, яке можна викликати до даху найближчого будинку, ви подолаєте ту саму відстань за лічені хвилини. Концепцією вже зацікавилася компанія Uber, започаткувавши 2016-го проєкт Uber Elevate. Представники компанії уклали угоди з авіаційними розробниками Aurora Flight Sciences, Embraer і Bell Helicopter про співпрацю над електрольотом із можливістю вертикального зльоту та приземлення, а ще домовилися з NASA про створення програмного забезпечення для майбутніх літальні таксі. Тож цілком реально, що років за десять, викликаючи таксі, ви обиратимете в додатку, яким саме видом транспорту — наземним чи повітряним — хочете прямувати до пункту призначення.
Штам Андромеда
В американського письменника Майкла Крайтона є чудовий роман «Штам Андромеда», вперше опублікований 1969 року. Він став бестселером, перекладений трьома десятками мов і двічі екранізований. Востаннє 2008-го, тож ви могли про нього чути. На початку історії розвідувальний підрозділ із бази військово-повітряних сил США вирушає на пошуки військового супутника, який зіткнувся на орбіті з мікрометеороїдом і впав на Землю. З повітря військові помічають, що всі жителі прилеглого містечка мертві. Позаяк супутник був спроєктований для вивчення мікроорганізмів у верхніх шарах атмосфери, командир пошукової групи припускає, що апарат натрапив на якусь смертоносну бактерію. Подальші дослідження виявляють позаземний мікроорганізм, який убиває людей, призводячи до швидкого згортання крові. З усього населення містечка живими залишилися тільки підстаркуватий пияк і галасливе немовля. Науковці намагаються збагнути причину їхньої несприйнятливості до патогену й одночасно роблять усе, щоб зупинити його поширення.
Роман добре написаний, напрочуд реалістичний і загалом науково достовірний. За це Крайтона й люблять. Однак ідеться зараз про інше. Цікаво поміркувати, чи можуть описані у книзі події статися в реальності. Інакше кажучи, чи може позаземний біологічний об’єкт спричинити смертельну пандемію на Землі?
Це серйозне запитання. Серйозніше, ніж ви думаєте. У лютому 1999-го з космодрому на мисі Канаверал стартувала ракета «Дельта-2». Вона вивела в космос автоматичну міжпланетну станцію «Стардаст» для перехоплення комети Вільда 2. Станція назбирала пилу з кометного хвоста й у січні 2006-го успішно спустила його на Землю. У червні 2010-го японський зонд «Хаябуса» увійшов в атмосферу Землі та скинув капсулу зі зразками ґрунту, взятого на поверхні астероїда Ітокава. У грудні 2020-го після шести років у космосі зонд «Хаябуса-2» повернувся на Землю з пробами речовини, знайденої на навколоземному астероїді Рюгу. За два місяці до того американська міжпланетна станція OSIRIS-REx зачерпнула ґрунт із поверхні астероїда Бенну. Прибуття станції на Землю заплановано на вересень 2023-го. Ну й вишенька на торті: марсохід Perseverance зібрав зразки ґрунту на Марсі, які згодом дістануться нашої планети. Ми не чекаємо, поки позаземний мікроб випадково прилетить до Землі, ми самі тягнемо сюди космічний мотлох. Так, усі отримані зразки надійно запечатують перед відправленням, уже на Землі їх транспортують із дотриманням найсуворіших заходів безпеки, ну і ймовірність того, що в них причаїлося щось живе, геть нікчемна. Але що як всупереч усьому в доправлених із космосу контейнерах таки виявляться позаземні мікроорганізми? І що як ці мікроорганізми вислизнуть назовні?
Відповідь вас розчарує: нічого. Хай як це неймовірно, але нічого не трапиться. Ба більше: надсуворі заходи безпеки, що начебто спрямовані на вбереження біосфери Землі від іншопланетних патогенів, абсолютно зайві.
Річ у тім, що інфекційні агенти завжди адаптовані під організм, який заражають. Збудники людських хвороб інфікують тільки людей, лише зрідка перекидаючись на споріднені види. Люди та людські мікроби еволюціонували спільно, і щойно людський імунітет набував нового захисного механізму, патогени знаходили спосіб цей захист обійти. Коеволюція тривала мільйони років, роблячи мікроби дедалі більше спеціалізованими. Відповідно мікроорганізм, який не розвивався поряд із людиною, який не вміє проникати в людське тіло, який не знає, як протидіяти людській імунній системі, не має жодного шансу завдати нам шкоди. Саме тому ми не хворіємо на цитоспороз (некрозне захворювання, що зумовлює всихання плодових дерев), а плодові дерева не підхоплюють грип. Саме тому ми можемо їсти сирі устриці, не переймаючись, що проковтнемо якийсь устричний патоген, бо мікроби, які паразитують на устрицях, фізично не здатні нас заражати. Вони просто не знають, як проникнути всередину людської клітини.
Не варто також боятися, що позаземні мікроби, опинившись на Землі, зможуть успішно конкурувати та витіснити мікроби земні. Це
