Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордон України - Кирило Юрійович Галушко
Каталізатором процесу утвердження української автономії стали Жовтневий переворот у Петрограді та невдала спроба більшовиків захопити владу в Києві. У листопаді 1917 р. III Універсалом Центральної Ради була проголошена Українська Народна Республіка (УНР), західний кордон якої визначався аналогічно до Тимчасової інструкції (західні межі Волинської та Подільської губерній), але з уточненням, що остаточне визначення кордонів, зокрема приєднання Холмщини та інших територій з більшістю українського населення, «має бути встановлено по згоді організованої волі народів». За кілька днів з ініціативи холмських делегатів Центральна Рада ухвалила резолюцію, що Холмщина та Підляшшя є невід’ємною складовою УНР. На той час реальна можливість української влади контролювати західну периферію обмежувалася лінією фронту Першої світової, що відсікала і Холмщину і західні повіти Волині. Протягом майже всього 1917 р. Центральна Рада у згоді з Тимчасовим урядом підтримувала військові цілі Антанти у війні з Центральними державами. В одному з інтерв’ю для французької преси член Центральної Ради Іван Маєвський заявив: «Для нас не може бути й мови про сепаратний мир. Ми хочемо повернути землі, окуповані німцями. Ми маємо ще визволити Галичину, Буковину і частину України». Коли Тимчасовий уряд було скинуто й нова більшовицька влада оголосила про намір вивести Росію з Першої світової війни, Антанта покладала сподівання на збереження Східного фронту принаймні Україною.
Після Лютневої революції у Росії частина польських політичних кіл, яка орієнтувалася на Антанту, усвідомила, що прийшов час відійти від автономізму і порушити питання про повну незалежність Польщі. Тепер майбутнє їхньої батьківщини залежало не від обіцянок Петрограда, а від перемоги у війні Франції, Великої Британії та Сполучених Штатів Америки. Починаючи з березня 1917 р. лідер єндеків Роман Дмовський лобіював польські інтереси у Франції, а в США за польську справу агітував визначний композитор і піаніст Ян Ігнацій Падеревський. 15 серпня 1917 р. ці діячі утворили Польський національний комітет, який до кінця року був офіційно визнаний Антантою представником польського народу. Відновлення польської держави стало однією з цілей союзників у Першій світовій війні.
Після визнання Тимчасовим урядом Росії належності Волині та Поділля до майбутньої української автономії влітку 1917 р. Польський національний комітет розгорнув у Франції активну пропагандистську кампанію, зображуючи український національний рух як німецьку інтригу («жменя осіб, підкуплених Німеччиною»), спрямовану на розвал і виведення Росії з війни на боці Антанти. Разом із цим поляки висловили занепокоєння українськими претензіями на Східну Галичину.
8 січня 1918 р. президент США Будро Вільсон запропонував умови перемир’я у Першій світовій війні, широко відомі під назвою «14 пунктів». Серед інших пропозицій у цьому документі містилися положення, дотичні до проблеми польсько-українських територіальних суперечок. У 10-му пункті декларації зазначалося: «Народи Австро-Угорщини, місце яких у Лізі Націй ми прагнемо бачити захищеним та забезпеченим, повинні отримати найширшу можливість автономного розвитку»; у пункті 13: «Має бути створена незалежна Польська держава, що повинна включати в себе всі території з незаперечно польським населенням, якій має бути забезпечений вільний та надійний доступ до моря [... ] рівно ж як і територіальна цілісність, мають бути гарантовані міжнародним договором». Якщо польські політики звернули основну увагу на згадку в декларації про їхню батьківщину і необхідність відновлення незалежності, то австрійські українці на те, як визначалися межі Польщі. Настроям українських підданих дуалістичної монархії відповідав заклик до автономії всіх народів Австро-Угорщини та обмеження Польщі територією «з незаперечно польським населенням». Вихід з війни Росії відсунув майже на рік перспективу перемоги Антанти, але за цей час 14 пунктів Вільсона не були забуті.
Ініціатива з укладення сепаратного миру на Східному фронті належала новому більшовицькому керівництву Росії. У листопаді-грудні 1917 р. голова Ради народних комісарів Володимир Ленін поставив завдання вивести Росію з Першої світової війни та придушити «вогнища контрреволюції», до яких зараховано й УНР. Таким чином, уже на початку грудня Центральна Рада опинилася в складній ситуації практичної неможливості утримувати свою ділянку фронту проти Центральних держав та необхідності оборонятися проти інтервенції російських більшовиків, яких підтримували місцеві збільшовичені армійські частини. За таких обставин УНР була змушена відмовитись від своїх зобов’язань перед Антантою і шукати порозуміння з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Зі свого боку, Центральні держави перебували у важкому військово-політичному і економічному стані, а отже, самі шукали нагоди ліквідувати Східний фронт та отримати доступ до продовольчих ресурсів Наддніпрянщини. У січні 1918 р. до окупованого Німеччиною Брест-Литовська (Берестя) виїхала українська делегація на чолі із Всеволодом Голубовичем.
Загальна ідея Берестейського миру Центральних держав з УНР полягала в тому, що перші допоможуть очистити Україну від більшовиків, а друга забезпечить коаліцію своїм продовольством. З точки зору Берліна, це був дуже бажаний «хлібний мир». Але поряд із тим делегація УНР несподівано висунула територіальні претензії на окуповані Західну Волинь і Холмщину, а також на австро-угорські Східну Галичину, Північну Буковину та Закарпаття.
Слабкість австрійських позицій на переговорах з делегацією УНР «зрадили» галицькі українці, які сподівалися самі виграти від тиску Києва на Відень. Спочатку австрійська делегація на чолі з міністром закордонних справ Оттокаром Черніним заявила про недоторканість власних кордонів. Крім факту зазіхання на територіальну цілісність, українські вимоги були неприйнятні також через побоювання втратити лояльність Королівства Польського та галицьких поляків. Але небезпека голодних страйків і тиск Німеччини змусили Австро-Угорщину до поступок. Після короткої паузи в переговорах, за час якої 22 січня 1918 р. IV Універсалом було проголошено незалежність УНР, сторони нарешті дійшли порозуміння.
За умовами Берестейського миру (9 лютого 1918 р.), Австро-Угорщина та Німеччина без згоди на те керівництва Королівства Польського передали Холмщину і Берестейщину до складу УНР (ст. 2 угоди). Північно-західний кордон України встановлювався по лінії Тарноград — Білгорай — Щебрешин — Красностав — Пугачів — Радин — Межиріччя — Сарнаки — Мельник — Високе-Литовське — Кам’янець-Литовський — Пружани — Вигоновське озеро. У подальшому, ця лінія мала бути скоригована на підставі висновків змішаної українсько-польської комісії. Додатково українська та австрійська сторони підписали секретну угоду щодо виділення до 31 липня 1918 р. з українських земель країв Галичина й Буковина окремого коронного краю, але зі збереженням віденської юрисдикції. У приєднанні до майбутнього «українського» коронного краю Австрії закарпатських земель було відмовлено, адже вони належали угорській частині дуалістичної монархії.
