Українська література » Наука, Освіта » Акція-51, Останні Свідки 1951 - Автор невідомий

Акція-51, Останні Свідки 1951 - Автор невідомий

Читаємо онлайн Акція-51, Останні Свідки 1951 - Автор невідомий
виходила. То її Феня Лесишина вбирала до гробу як наречену. Так у нас вдома ховали, і ще того звичаю тепер ми дотрималися. Галина Галаза, 1916 р.н., Росохатий

Я і вдома, і тут ладкала. Я знала весільний обряд. «Благослови, Богойку,у днешную днинойку,у щасливу годинойку. Так та-тойко мовит: най тя Бог благословит...». Тут ми спочатку лад-кали, а тоді якось перестали. Уже минула стара мода.

Катерина Прончак, 1923 р.н., Рябе

Вдома, як ховали чоловіка чи жінку, то клали хрест у голову, а тепер тут священик каже, що треба класти в ноги. І кладуть у ноги.

Ірина Габуда, 1935 р.н., Рябе

Тут ще досі готуємо свої страви: мачанку з картопляними голубцями, самі варимо домашні макарони з курячим розсолом, гриби у сметані,розсолянку. Писанки теж пишемо, вишиваємо.

Дмитро Волошанівський, 1921 р.н., Скородний

У нашому селі дуже гарні музиканти були. Самоуки, ніде ніхто їх не вчив, а вони були віртуозами. Коломийку, сторцак, польку як загралито аж ноги самі до танцю просилися. А як заграли дівчині до шлюбу — то так жалісливо, всі жінки плакали. Приходили, кликали мого тата зі скрипкою на кожне святочи весілля, чи в армію проводжання. Тільки тепер рідко чути...

Катерина Воляр, 1929 р.н.,

Катерина Воляр

Скородний

Звичаїв наших із дому ми вже не дотримуємося. А того не треба було відміняти. Але трохи ще лишилося... З вертепом донині ходимо. Священик присягу від молодих приймає так, як і в нас було. Священик поступово перейшов на наше. Всі вітаються «Слава Ісусу Христу» — «Навіки слава». Коломийки крутили і тут, як тільки приїхали.

Дід Волошанівський грав на скрипці.

Наталя Маройко, 1928 р.н., Скородний

71-го року помер мій чоловік. Відтоді я не ладкаю вже на весіллях. А раніше черга була за мною. Деколи у м'ясниці по 2-3 весілля на одну неділю. І туди кличуть, і туди. Поки я за стіл не зайшла, ніхто не зайшов. Ніхто не йшов вітати, поки я не приладкала. Ладкала так, як у Скородному. Так, як мене свекруха-небіжка навчила. Картоплю викопую я ще мотикою — так, як вдома було. Не можу ніяк перевчитися на лопату. Ще як з дітьми, то беру лопату, а як сама — тільки мотикою.

Катерина Лисейко, 1937 р.н., Стебник

Як зараз живемо? Стебницькі люди уже тепер не ладкають,як колись. Труною об поріг дуркають теж не всі. Померлого везуть на цвинтар з відкритим обличчям. А ось у труну і досі щось кладуть. Колись о. Тихон з іванівки питав наших людей: кому ви ото понакладали у труну, віддайте краще біднимі А наші люди казали: то ми передаємо все, щоб і там у них було.

У хаті Рози Степанівни (Завалькевич) православні попи похрестили 338 дітей під греко-католицькими іконами зі Стебника. Це тоді, як у нас ще церкви не було. їй казали: переходь на православ'я. Але у нас ніхто не переходить. Так уже й повмираємо такими, якими нас похрестили.

Василь Марич, 1927 р.н., Стебник

Я першим був, хто женився після переселення. То було влітку 53-го року. Ще як я женився, то нам ладкали на весіллі. А тепер не чути. Мені Дем'ян дружбив, співав пісень весільних, яких його мати навчила. Ільчишин женивсяладкали. Вінчатися я їздив у Барвіновку,це за 9 кілометрів. Ходили туди наші люди. Голова сільради кричав: куди ти ходиш, чого ви дітей хрестите?

Кожен старався на похорон покликати священика. А тоді священикам заборонили їздити у другі села. Батька я хоронив без священика. А бабу і матір уже зі священиком, бо пізніше дозволили.

Уже четвертий рік у нас церква. У нас вдома була церква святого Дмитра. І тут ми так само церкву посвятили. Тільки молоді мало ходять.

Іван Мінзяк, 1904 р.н., Стебник

Колись у нас на весіллях красиво дуже грали на скрипках. Тепер уже нікого з тих музикантів — а вони всі були самоуки — немає, всі вже повмирали. Я теж трохи пробував грати, але не було як: треба було й сіяти, й орати.

На похоронах тепер п’ють, як на весіллях. У нас такого не допускали.

Катерина Созанська, 1930 р.н.,

Стебник

По Коляді ходимо щороку. Торік наколядували 400 гривень. На Іван Мінзяк

Петра і Павла — престольний

празник. І церква тут нашасвятих Петра і Павла. Як вдома. Ганна Гучко, 1937 р.н., Устянова

Все дитинство моє старші тільки те й згадували, що Устянову, як було в Устя новій. Я сама казала своїм подругам, що будемо їхати в Устянову. Надії на все те, що не збулося, допомагало нам тоді вижити.

На Одещині наші люди ладкають, на Різдвяні свята колядують, на Паску пишуть писанки, жінки вишивають. Зараз я живу в Жидачеві, але їжджу на Одещину, бо наша Устянова вже там.

Марія Богдан, 1912 р.н., Хміль

Вдома у нас усі були греко-католиками. Тут церква тепер у нас православна, Київського патріархату. Священик каже: не вклякайте, а люди старі вклякають. Бо так вдома наші батьки вклякали. Священик прийшов і каже: у вас тут такі ікони, що нема до чого перехреститися. А у нас ще наші старі ікони, які з дому привезли. З серцем Матері Божої, з серцем ісуса. На Кальварії (Паславській. - Авт.) такі ікони купували.

У 58-му році, як син женився, ще були свашки, ще ладкали. А вже у молодої фата була на голові. А як невістки брат женився у 56-му році, то ще навіть і фати не вдягали, а був віночок зі стрічками, бо вдома віночок з барвінку плели. Завийка тоді булато білим рушником перев'язували і між грудьми фіксували шпильками.

Ганна Хома, 1924 р.н., Хміль

Вдома у нас цілу ніч сиділи біля померлого, а молодь влаштовувала собі забави. В одному кутку плакали, а в другому — весело. Спочатку, як тільки нас виселили, молоді трохи ще ба-вилися, та місцеві цього не розуміли. Якось один чоловік прийшов і сказав: ніякого сміху, тут горе,а ви що робите?! І так наші люди про той звичай вже не згадували.

Ганна Гладїліна, 1933 р.н., Хревт

Спочатку берегли свій звичай. Як запрошували на весілля, хлопці мали палиці. Дівчата плели вінок. Молодий з дружбою мали букети за капелюхом. А тепер немає цього. Тільки говоримо ще по-своєму.

Ганна Турецька 1932 р.н., Хревт

Ще як була совєтська власть, то писанки забороняли писати, і не дай Боже, щоб хтось з

Відгуки про книгу Акція-51, Останні Свідки 1951 - Автор невідомий (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: