Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР. - Петро Гаврилович Дяченко

22 березня о годині 6-й ранку повернувся курінь, зробивши за ніч більше 50 кілометрів. Добравшись до Богополя, курінь був обстріляний ворожою заставою, яка стояла на краю міста. Курінь спішився і в пішому ладі почав наступати. Збили заставу і захопили половину міста, але ворог загрозив обходом.

Довелося повернутися до коноводних і відійти з Богополя.

Від полоненого довідалися, що в місто прибуло до 1500 багнетів і 200 шабель. Того ж таки дня повідомив я штаб дивізії про прибуття свіжих сил ворога.

Бій під Наливайками

23 березня, отримавши наказ штабу дивізії, Чорні запорожці перейшли в с. Шепилове, що за 6 верст від Голованівська. Штаб полку мав відомості, що ворог прямує за нами. Полк у готовності. Дві сотні мають посідлані коні.

Наступ у пішому ладі в Богополі не минув мені: маю температуру 40°. В 11-й годині ночі — тривога. Чути було з боку розташування Запорозької дивізії гарматну, кулеметну та рушничну стрілянину. Всі сотні виїхали за село і стали в бойову готовність. Висланий роз'їзд доповів, що с. Ємилівка, де стояв штаб дивізії, 2-й кінний полк [Івана] Литвиненка і два курені піхоти, несподівано захоплено ворогом. Більшість коней потрапило до рук ворога. Штаб дивізії утік завдяки темряві. Полк Чорних запорожців не міг прийти на допомогу, бо не знав, де ворог, а де свої.

Привівши декількох козаків з полку "мами Литвиненка", патрулі нарешті з'ясували, в чому справа. Виявилося, що большевики силою до 1000 багнетів розігнали половину дивізії. Забезпечення постою було в руках кінного полку, [козаки і старшини якого випивши] по добрій чарці спирту (аби не хворіти на тиф), поснули і всі загинули.

Не обійшлося й без веселих моментів: полковник [Микола] Яшниченко, помічник командира дивізії, втікаючи городами, перелазив через досить високий тин і своєю чумаркою зачепився на кілок, на якому і завісився. Був певний, що то большевик тримає його ззаду, почав стріляти зі свого пістоля, а як то не допомогло, почав кричати:

— Пусти, сукин син!

Свідками стали два козаки нашого полку, зв'язкові при штабі дивізії, вони ж і відчепили його, аби не мучився…

Наші патрулі повідомили, що штаб дивізії відійшов у с. Наливайки. Підтягнувши табори, кулеметну сотню та пластунів, полк пішов на з'єднання зі штабом дивізії. Патруль із 1-ї сотні, висланий на Ємилівку, в темноті наткнувся на ворожу піхоту, обстріляний, лишив забитими двох козаків: Королькова і Слюнька — обидва старі козаки, ще Болбочанівці.

На світанку 25 березня полк добрався до піхоти Запорожців і розташувався в с. Наливайках. У мене й далі температура 40°, але я все на коні. ["Всі дивувалися його витривалості", — додає Борис Монкевич].

На нараді у штабі дивізії отаман [Андрій] Гулий вирішив перейти в наступ — як видно, хотів відібрати те, що покинули в Ємилівці. Я один був проти наступу, бо знав можливості нашої піхоти. Командири піших частин висловилися за наступ. Запорозька піхота вийшла із села і зайняла горби поміж селами Наливайки і Ємилівка. Невідомо з якої причини Чорний полк із наказу Гулого розкинули по цілому фронті: 2-га сотня пішла на прикриття правого крила піхоти, 3-тя — охороняла міст через Синюху, 4-та — охороняла табори, які пішли на с. Вербове. Лишилися 1-ша сотня та батарея.

Тільки піхота зайняла горби, як з Ємилівки показалися густі ворожі лави. Замість наступу наша піхота перейшла до оборони. Батарея Чорного полку стала на позицію і відкрила вогонь.

Більше півгодини ворог засипав лави Запорожців кулеметним вогнем, а наші не мали чим відповідати, бо забракло набоїв. Ворожа піхота шикувалася до удару на багнети. Запорожці почали відходити. Спочатку в порядку, а далі й до паніки дійшло.

Батарея Чорних била на картачі, але і це не виправило ситуації, бо ворожа піхота вже доходила до нашої. Поскакав я до батареї і наказав ставати на передки і галопом перейти на другий бік села. В цей момент прискочив і отаман Гулий із наказом батареї стріляти до останнього набою, аби врятувати піхоту. Дійшло до суперечки поміж мною та Гулим. У той час батарея знялась і галопом пішла через село. Якраз ворожа кіннота виїхала з Ємилівки і шикувалась до атаки. На мій наказ 1-ша сотня розвернулась у лаву, аби на себе прийняти ворожу кінноту та врятувати нашу піхоту, що втікала. Показалися ворожі їздці. Наші кулемети зустріли їх вогнем. У цей час на допомогу підійшли недобитки кінного полку Литвиненка, до яких поскакав і я.

Ворожа кіннота не наважилась атакувати, а повернула назад, а за нею і юні її кінний полк чужий командир. Повернувшись до своїх кулеметів, і був я дуже здивований, побачивши свою сотню на місці. Як з'ясувалося, в гарячці і майже без пам'яті чужі сотні прийняв за свої та й водив їх на ворога, В свою 1-шу сотню лишив, не подавши команди. [Борис Монкевич ДОПОВНИВ: "До гармат вдалось його довести, притримуючи з обох боків, а там вже при гарматі була зроблена колиска, яку виклали сіном і поклали хворого команданта"].

Завдяки контратаці кінноти піхота майже вся відійшла на с. Вербове. Бій скінчився перемогою ворога. Всі частини відійшли на с. Вербове. Мене зовсім розвезло. При гарматі зробили колиску, яку вистелили сіном і поклали там як малу дитину.

Із с. Вербове полк перейшов до Перегонівки, де і стали ми на спочинок. Нарешті я погодився на лікування, яке мав провести наш "полковий лікар", до речі тільки санітар, звали його Теща, бо завше щось бурмотів під носом. Намочивши простирадло у крижаній воді, поставив умову, аби двоє козаків тримали командира, бо може скалічити. Роздягнутого, обернув простирадлом, а потім усім, що було під рукою, прикрив.

26 березня вирушили ми на с. Скалева. "Лікування" допомогло, бо я вже на коні, а Тещу авансував на особистого лікаря командира полку.

Під час маршу в с. Нерубайка зчинив тривогу п'яний козак гарматного дивізіону [Олекси] Алмазова, відкривши вогонь із кулемета. Збив його шаблею до півсмерті, аби не плутався по чужій осі маршу.

В Кам'янечому простояли три години.

Над'їхав большевицький роз'їзд, і зав'язалася перестрілка з нашим забезпеченням. Вислана 2-га сотня з місця атакувала на шаблі й нагнала [червоних] на Мазепинський кінний полк. Усі 25 їздців ворожого роз'їзду потрапили в полон.

О 6-й годині вечора рушили ми на Чеснопіль, куди і прибули