Загублений світ - Майкл Крайтон

— Яких файлах?

— Я відновив деякі файли «ІнДжен» на цьому комп’ютері і, шукаючи старі записи, я знайшов згадки про об’єкт Б… Але вони дуже заплутані. Як ця, наприклад. — Він відхилився вбік, щоб Малкольм міг глянути на екран.

Малкольм насупився.

— Цікаво, але не дуже корисно. Це нічого не каже нам про острів — або про те, чи острів це взагалі. Що ще у вас є?

— Ну… — Арбі поклацав по клавіатурі.— Подивіться. Ось це.

Малкольм сказав:

— Добре, це острів. І об’єкт Б має мережу — але мережу чого? Комп’ютерів?

— Не знаю, — відповів Арбі.— Можливо, радіомережу.

— Для чого? — запитав Малкольм. — Для чого може використовуватися радіомережа? Це не дуже корисно.

Арбі знизав плечима. Він сприйняв це як виклик і знову почав несамовито натискати клавіші. А потім вигукнув:

— Зачекайте! Ось іще один файл. Якщо я зможу його відкрити… Ось!

Він відсунувся від екрану, щоб інші могли бачити.

Малкольм подивився і сказав:

— Дуже добре. Дуже добре!

ОБ’ЄКТ Б ЛЕГЕНДИ

СХІДНЕ КРИЛО

ЗАХІДНЕ КРИЛО

ВАНТАЖНИЙ ПРИЧАЛ

ЛАБОРАТОРНИЙ БЛОК

ВХІД ДО БУХТИ

ВІДДАЛЕНЕ ОСНОВНЕ ЯДРО

ГЕОТУРБІНА

МАГАЗИН

РОБОЧЕ СЕЛИЩЕ

ГЕОЛОГІЧНИЙ ЦЕНТР

ЗАПРАВНА СТАНЦІЯ

БАСЕЙН/КОРТ

ПОЛЕ ДЛЯ ГОЛЬФУ

БУДИНОК КЕРУЮЧОГО

СТЕЖКА З ПЕРЕШКОДАМИ

ГАЗОГОНИ

ПОСТ ОХОРОНИ № 1

ПОСТ ОХОРОНИ № 2

ТЕПЛОВІ ЛІНІЇ

РІЧКОВА ПРИСТАНЬ

ЧОВНЯРСЬКА СТАНЦІЯ

СОНЯЧНІ БАТАРЕЇ № 1

БОЛОТЯНИЙ МАРШРУТ

РІЧКОВИЙ МАРШРУТ

ГІРСЬКИЙ МАРШРУТ

ЗАГАЛЬНИЙ МАРШРУТ

КАНАТНА ДОРОГА ЗАГОРОЖІ

— От тепер вже можна орієнтуватися, — сказав Малкольм, переглядаючи список. — Можеш це роздрукувати?

— Звичайно, — засяяв Арбі.— Це справді добре?

— Так, — сказав Малкольм.

Келлі глянула на Арбі і сказала:

— Арбі, це текстові написи, що йдуть разом з картою.

— Ага, я теж так думаю. Круто, еге ж? — Він натиснув кнопку і відправив зображення на принтер.

— Арбі,— сказала Келлі.— Не сиди. Давай, відновлюй мапу! Це те, що нам дійсно потрібно!

— Я не знаю, чи зможу, — відповів Арбі.— Це запатентований 32-бітний формат. Я маю на увазі, це велика робота.

— Годі скиглити. Просто бери й роби.

— Це неважливо, — сказав Малкольм. Він відійшов від супутникових знімків, що висіли на стіні.— Це неважливо.

— Неважливо? — перепитав трохи зачеплений за живе Арбі.

— Ні, Арбі. Можеш зупинитися. Я впевнений, що з того, що ти вже знайшов, ми зможемо ідентифікувати цей острів.

Джеймс

Ед Джеймс позіхнув і глибше засунув у вухо навушник. Він хотів переконатися, що справді отримав те, що треба. Він посунувся у водійському сидінні свого «Тауруса», намагаючись зручніше вмоститися і не задрімати. У нього на колінах працював маленький магнітофон, поруч лежав блокнот та обгортки з двох «біг маків». Джеймс подивився через вулицю на будинок, де була квартира Левіна. На третьому поверсі горіло світло.

Жучок, що його він встановив там минулого тижня, працював відмінно. Крізь навушники він почув, як хтось із дітей говорить:

— Як?

А потім кульгавий хлопець, Малкольм, сказав:

— Доказом є те, що багато логічних ланцюжків перетинаються у одній точці.

— Що це означає? — спитав хлопчик.

Малкольм відповів:

— Просто подивіться на зображення з супутника.

У блокноті Джеймс занотував «СУПУТНИК».

— Ми вже дивилися, — відповіла дівчинка.

Джеймс почувався ідіотом — як він раніше не зрозумів, що ці діти працюють на Левіна. Він добре їх запам’ятав, вони були у класі, де викладав Левін. Чорношкірий хлопчик невеликого зросту і сором’язлива біла дівчинка. Просто діти — одинадцяти чи дванадцяти років. Він мав би зрозуміти.

Але тепер це вже не має значення, подумав він. У будь-якому випадку він отримав інформацію. Джеймс потягнувся через приладову панель, витягнув останні дві порції картоплі фрі і з’їв їх, хоч вони вже й були холодні.

— Добре, — почув він голос Малкольма. — Ось цей острів. Той, куди поїхав Левін.

Дівчинка з сумнівом сказала:

— Ви так думаєте? Це… острів Сорна?

«Острів Сорна», — занотував Джеймс.

— Це наш острів, — вів далі Малкольм. — Чому? З трьох незалежних причин. По-перше, він у приватній власності, тому не був ретельно обшуканий урядом Коста-Рики. По-друге, у чиїй приватній власності? У власності німців, які отримали права на розкопки ще у двадцяті роки.

— Усі ці німецькі книжки…

— Саме так. По-третє, зі списку Арбі — і з іншого незалежного джерела — зрозуміло, що на об’єкті Б є вулканічні гази. Отже, на яких островах є вулканічні випари? Візьміть збільшувальне скло і пошукайте. Виявляється, лише на одному острові.

— Ви хочете сказати, що це?.. — спитала Келлі.

— Правильно. Це вулканічний дим.

— Звідки ви знаєте?

— Спектральний аналіз. Бачите оцей пік? Це свідчить про наявність сірки у хмарах. Там немає інших джерел сірки, крім вулканічних.

— А інший пік? — спитала дівчинка.

— Метан, — відповів Малкольм. — Очевидно, там є велике джерело метану.

— Він також вулканічний? — спитав Торн.

— Можливо. Метан часто виділяється під час вулканічної діяльності, але найчастіше під час активних вивержень. Інший варіант — він може бути органічного походження.

— Це як?

— Великі травоїдні, і…

Потім сталося щось, чого Джеймс не міг почути, і хлопчик сказав:

— Ви хочете, щоб я завершив відновлення чи ні? — У його голосі звучало роздратування.

— Ні,— сказав Торн. — Тепер це неважливо. Ми знаємо, що мусимо робити. Ходімо, діти!

Джеймс глянув на вікна квартири і побачив, як згасло світло. За кілька хвилин Торн і діти з’явилися біля головного входу на вулиці. Вони сіли у «Джип» і поїхали. Малкольм підійшов до своєї автівки, незграбно туди заліз і поїхав у протилежному напрямку.

Джеймс подумав про те, чи не простежити за Малкольмом, але мав ще дещо зробити. Він увімкнув запалювання, підняв слухавку і набрав номер телефону.

«Філд сістемс»

За півгодини вони повернулися до Торна. Келлі приголомшено дивилася навколо. Більшість робітників вже пішли, ангар був прибраний. Два трейлери та «Експлорер» стояли поряд, щойно пофарбовані у зелений і готові їхати.

— Вони завершили!

— Я ж казав, що зроблять, — відповів Торн. Він повернувся до старшого майстра, Едді Карра, кремезного юнака років двадцяти. — Едді, як справи?

— Останні штрихи, Доку, — відповів той. — Фарба ще волога у кількох місцях, але до ранку має висохнути.

— Ми не можемо чекати до ранку, Едді. Ми вирушаємо зараз.

— Ми?

Арбі та Келлі глянули одне на одного. Для них це теж була новина.

Торн сказав:

— Ти мені потрібен, Едді. Поведеш одну з цих машин. До півночі ми маємо бути в аеропорту.

— Але я думав, що ми ще проведемо польові випробування.

— На це немає часу. Ми їдемо просто на місце. — У двері задзвонили. — Це, мабуть, Малкольм. — Він натиснув