Загублений світ - Майкл Крайтон

Він повернув за ріг, пройшовши повз виставку культури Кловіс — наконечників стріл, що були виготовлені первісною людиною в Америці. Попереду він побачив свій кабінет. Його асистентка Беверлі стояла за своїм столом, прибираючи папери і готуючись іти додому. Вона передала йому факси і сказала:

— Я залишила повідомлення для доктора Левіна на автовідповідачі у офісі, але він не передзвонив. Схоже, там не знають, де він.

— Дивина, — в’їдливо промовив Малкольм. Так важко працювати з цим Левіном; він настільки непередбачуваний, що ніколи не знаєш, чого від нього очікувати. Він переглянув факси: дати конференцій, запити на передрук статей, нічого цікавого. — Добре, дякую, Беверлі.

— А, і ще приходили фотографи, вони десь із годину тому завершили.

— Які ще фотографи?

— З «Хаос квотерлі». Знімали ваш кабінет.

— Про що ти кажеш? — не зрозумів Малкольм.

— Вони прийшли сфотографувати ваш кабінет, — повторила вона. — Для серії про робочі місця знаменитих математиків. У них був лист від Вас, де було написано…

— Я не надсилав жодних листів, — перервав її Малкольм, — і ніколи не чув про «Хаос квотерлі».

Він зайшов до кабінету і роздивився навколо. Занепокоєна Беверлі поспішила за ним.

— Усе добре? Все на місці?

— Так, — сказав він, швидко роздивляючись. — Схоже, все гаразд. — Він повідкривав шухляди у столі — одну за одною. Нібито нічого не пропало.

— Слава Богу, — полегшено зітхнула Беверлі.— Тому що…

Він повернувся і подивився на дальній бік кімнати.

Мапа.

Малкольм мав велику карту світу зі шпильками, що позначали місця, де спостерігалося все те, що Левін продовжував називати «формами з відхиленнями». За найбільш вільним підрахунком — на думку Левіна — тепер їх було дванадцять — від Рангіроа[12] на заході до Баха Каліфорнія[13] та Еквадору на сході. Лише деякі з них були перевірені. Але тепер був зразок тканини, який підтвердив існування одного виду, що робило всі інші випадки більш імовірними.

— Вони сфотографували цю мапу?

— Так, вони все сфотографували. Це важливо?

Малкольм подивився на мапу, намагаючись глянути на неї свіжим поглядом і уявити, що могла б зрозуміти стороння людина. Він та Левін провели чимало годин біля цієї мапи, розмірковуючи над гіпотезою про Загублений Світ і намагаючись вирішити, де ж він може бути. Вони звузили пошук до ланцюжка з п’яти островів біля узбережжя Коста-Рики. Левін був переконаний, що це був один із цих островів, і Малкольм починав думати, що він мав рацію. Але ці острови не були позначені на мапі…

Беверлі сказала:

— Це була дуже мила група. Дуже ввічливі. Іноземці — гадаю, швейцарці…

Малкольм кивнув і зітхнув. Чорт із ним, подумав він. Рано чи пізно це мало виплисти на поверхню.

— Все гаразд, Беверлі.

— Ви впевнені?

— Так, все добре. Вдалого тобі вечора.

— На добраніч, докторе Малкольм.

Залишившись сам у кабінеті, він набрав Левіна. Пішли гудки, потім увімкнувся автовідповідач — Левіна все ще не було вдома.

— Ричарде, ти там? Якщо там, візьми слухавку, це важливо. — Він почекав, нічого не сталося. — Ричарде, це Іян. Слухай, у нас проблема. Мапа більше не в безпеці. І я вже зробив аналіз зразка. Гадаю, що це говорить нам про місцезнаходження об’єкта Б, якщо…

У слухавці клацнуло, — хтось узяв її. Малкольм почув дихання.

— Ричарде? — спитав він.

— Ні,— відповів голос, — це Торн. І я думаю, що тобі краще розібратися з цим просто зараз.

П'ять смертей

— Я так і знав, — сказав Малкольм, заходячи до помешкання Левіна і роззираючись навколо. — Я знав, що він утне щось подібне. Ви ж знаєте, який він імпульсивний. Я казав йому — не їдь, доки ми не матимемо усієї інформації. Але я мав розуміти. Звичайно, він поїхав.

— Так, поїхав.

— Це все его, — сказав Малкольм, похитавши головою. — Ричард повинен бути першим. Першим в усьому розібратися, першим потрапити на місце. Я дуже стурбований тим, що він може все зіпсувати. Це імпульсивна поведінка: ви розумієте — буря в мозку, нейрони на межі хаосу. Одержимість — це просто різновид залежності. Але коли який науковець міг себе контролювати? Їх наставляють у школі: погано бути врівноваженим. І забувають, що Нільс Бор був не лише великим фізиком, а й олімпійським спортсменом. Сьогодні всі намагаються бути божевільними геніями. Це професійний стиль.

Торн задумливо подивився на Малкольма, подумавши, що той виявив конкурентну перевагу. Він сказав:

— Відомо, на який острів він вирушив?

— Ні.— Малкольм ходив по квартирі, перебираючи речі.— Коли ми говорили з ним востаннє, то звузили пошук до п’яти островів на півдні. Але не вирішили, який з них.

Торн вказав на дошку, де висіли супутникові знімки.

— Це вони?

— Так, — сказав Малкольм, швидко глянувши на них. — Вони розтяглися дугою, всі приблизно в десяти милях від берега і від бухти Пуерто-Кортес. Імовірно, всі вони незаселені. Місцеві називають їх П’ять Смертей.

— Чому? — запитала Келлі.

— Стара індіанська легенда, — відповів Малкольм. — Щось про хороброго воїна, якого захопив у полон король і дав йому можливість обрати свою смерть. Спалення, утоплення, дроблення кісток, повішення, обезголовлення. Воїн сказав, що обирає всі — і рушив від острова до острова, випробовуючи різні виклики. Така собі версія про подвиги Геракла у Новому Світі…

— То он в чому справа! — вигукнула Келлі і вибігла з кімнати.

Малкольм здивовано повернувся до Торна, але той знизав плечима.

Келлі повернулася з німецькою дитячою книжкою в руках і дала її Малкольму.

— Так, — сказав він. — Die Funf Todesarten. П'ять смертей. Цікаво, що вона німецькою…

— У нього багато німецьких книжок, — сказала Келлі.

— Справді? От покидьок. Ніколи мені не казав.

— Це щось означає? — спитала Келлі.

— Так. Ти не могла б мені подати збільшувальне скло?

Келлі дала йому лупу зі столу.

— Що це означає?

— П'ять Смертей — це давні вулканічні острови, — відповів він. — Це означає, що геологічно вони дуже багаті. Ще в двадцятих роках німці хотіли видобувати там корисні копалини. — Він подивився на зображення, примружившись. — Так, це ті острови, жодних сумнівів. Матанцерос, Муерте, Такано, Сорна, Пена… Усі назви смерті та руйнування… Добре. Гадаю, що ми на правильному шляху. Чи є у нас будь-які супутникові знімки зі спектральним аналізом хмарності?

Арбі спитав:

— Це допоможе нам знайти об’єкт Б?

— Що? — розвернувся Малкольм. — Що ти знаєш про об’єкт Б?

Арбі сидів за комп’ютером, продовжуючи працювати.

— Нічого. Лише те, що доктор Левін шукав об’єкт Б. І ця назва була у