Нюрнберґ-2 - Левко Лук'яненко
У світі давно усталилася справедлива думка про те, що Україна постраждала від Російської комуністичної окупаційної адміністрації більше від будь-якої іншої країни так званого соціалістичного табору, тому не випадає урядові незалежної України залишатися осторонь підготовки і проведення суду, який має виробити справедливу юридичну оцінку діяльності колоніальної влади в Україні. Дотеперішню роботу в Україні щодо підготовки Міжнародного суду ми розглядаємо як попередню, за якою має настати офіційна робота самої Української держави.
Позаяк за Вільнюським громадським судом, як розвиток історично закономірної дезінтеграції останньої великої світової імперії, неминуче настане Міжнародний суд за її злочинну діяльність супроти народів та громадян підкорених народів, то час утворити Український державний комітет для підготовки такого суду, що ми, представники різних політичних партій та громадських організацій державницького спрямування, й просимо Вас, шановний пане Президенте України, учинити своєю високою владою.
Л. ЛУК’ЯНЕНКО, голова Асоціації дослідників голодоморів в Україні, голова Громадського представництва
Президент не зволив відповісти на це клопотання.
У перерві між засіданнями Трибуналу болгари взяли копію нашого обвинувального висновку, а мені дали копію закону «Про визнання злочинним комуністичного режиму в Болгарії», що його ухвалив болгарський парламент. Цей закон засвідчує зміну настроїв у болгарському суспільстві, і я думаю, що з ним варто ознайомити українських читачів (див. Додаток 2).
Отже, процес підготовки Міжнародного громадського суду над КПРС пішов. Потрібно також, щоб і нинішнє керівництво України, передусім Президент Л. Кучма, Голова Верховної Ради І. Плющ, Прем’єр-міністр висунули нарешті на державному рівні ОБВИНУВАЧЕННЯ проти КПРС за всі її злочини в Україні. Тільки тоді наш український народ звільниться від важкого, брудного комуністичного минулого.
Друга сесія Вільнюського Міжнародного громадського трибуналу відбулася 5–8 вересня 2000 року. Від України на ньому було дві особи: член Трибуналу Микола Кульчицький та я як звинувачувач.
На сесію я подав доказові матеріали на підтвердження нашого Звинувального висновку, які й додані до нього.
Виступаючи 6 вересня 2000 р. в Трибуналі з представлення додаткових доказів комуністичних злочинів в Україні та проти українців на території інших держав, я в дусі резолюцій (схвалених Трибуналом 12–14 червня) запропонував до вердикту Трибуналу такі формулювання:
«З огляду на те, що після насильницького встановлення в Україні комуністичного диктаторського режиму український народ позбавили були змоги виявляти свою політичну волю через процедуру демократичних виборів, прошу високий трибунал виходити з того, що Україна була колонією Російської імперії в її комуністичній стадії з 1920 до 1991 року і в оцінці злочинів КПРС на українській території виходити саме з цього колоніального статусу.
В розвиток резолюції 12–14 червня пропоную до вердикту, Вільнюського трибуналу такі формулювання:
«Розглянувши подані представниками 23-ти постколоніальних народів звинувачувальні висновки, заслухавши покази потерпілих і свідків, а також промови звинувачувачів та захисників Трибунал
УХВАЛЮЄ:
1. Звернутися до вищих державних органів країн, що представлені на Вільнюському Міжнародному Громадському трибуналі з клопотаннями:
а) укласти міждержавну угоду про створення Міжнародного суду (Нюрнбергу-2) для розслідування та юридичної оцінки злочинів комунізму [ратифікувати Статут Римського міжнародного кримінального суду];
б) ухвалити закони про визнання злочинною та про заборону комуністичної ідеології й комуністичних партій.
2. Погоджуючись з рішенням держав «Великої сімки» про визнання Російської федерації за правонаступницю Совітського Союзу Вільнюський міжнародний громадський трибунал закликає владу Російської Федерації:
а) з метою морального оздоровлення взаємин між нашими народами покаятись за звірства російського комунізму подібно до того, як Федеративна республіка Німеччина покаялась за звірства націонал-соціалізму;
б) вчинити, як це вчинила ФРН, справедливу фінансову компенсацію жертвам комуністичної диктатури чи їхнім законним спадкоємцям.»
Левко Лук’яненко
Післямова
I
Голова організаційного комітету Міжнародного громадського трибуналу з оцінки злочинів комунізму пан Вітас Міляускас надіслав 15 червня 2001 року Асоціації дослідників голодоморів в Україні листа з пропозицією створити міжнародний координаційний комітет для продовження роботи та делегувати своїх представників до нього.
Рада Асоціації та члени Українського громадського представництва схвалили ініціативу литовців і обрали до координаційного комітету своїми представниками доктора історичних наук пана Арсена Зінченка, Виконавчого секретаря Асоціації пані Любов Стасів та члена Координаційної Ради гурту «Самостійна Україна» пана Сергія Неділька.
З ініціативи молодіжного гурту «Самостійна Україна» 15 серпня 2001 року відбулася науково-теоретична конференція «Всеукраїнський конгрес з оцінки злочинів комунізму в Україні». Це свідчить, що стара проблема оцінки комунізму не відійшла в тінь, а посіла помітне місце в свідомості людей, породжує питання і штовхає людей шукати на них відповіді. Отже, брошура буде отим посібником, в якому зацікавлені люди зможуть знайти багато відповідей. (Резолюцію, ухвалену конференцією, див. у додатках). Проблема оцінки злочинів комунізму та морального засудження їх в Україні на різних конференціях і у Вільнюсі — це аналіз минулого. Він необхідний для того, щоб очистити шлях у майбутнє. Проте, комунізм — не тільки минуле. Він є суспільний чинник сучасного. Як зупинити його ворожу діяльність?
II
Стаття 62 Кримінального Кодексу України забороняє антиконституційну діяльність у формі закликів до насильної зміни чи повалення конституційного ладу в Україні. Такі антидержавні організації як КПУ та «Союз советских офицеров» офіційно не закликають до насильницького повалення української держави. Підрив незалежності її вороги здійснюють повільно крок за кроком. Кожен окремий крок не містить у собі складу злочину, передбаченого кодексом. Проте, якщо не зупинити їхню діяльність, то, втрачаючи суверенітет поступово, ми врешті-решт втратимо його весь і опинимося у повній залежності від Москви.
Група депутатів Верховної Ради України від Української республіканської партії зверталася до Генерального прокурора України з депутатським запитом про необхідність припинити антидержавну діяльність такого роду. Прокурор не вжив належних заходів.
Тоді ми вирішили доповнити статтю 62 КК частинами, які забороняли б будь-яку діяльність, яка може призвести до підриву незалежності України.
Відредагований текст поправок, попередньо узгодивши їх з Олександром Жиром, офіцером служби безпеки, Головою комісії Верховної Ради, я подав на розгляд комісії. З’ясувавши, що в разі схвалення вищеназваного документу, буде заборонено агітувати за відродження Радянського Союзу та повернення України до його складу, законопроект було відхилено комуністичною більшістю членів комісії.
Таким чином, молода незалежна держава не створила юридичної бази для захисту себе від ворогів.
Минуло півдесятка років. 5 квітня 2001 р. Верховна Рада ухвалила закон про політичні партії в Україні. Він дав юридичну підставу для боротьби проти антидержавних організацій. 13 серпня я представив Раді і Рада Української республіканської партії схвалила заяву міністрові юстиції України пані Сюзанні Станік
