Нюрнберґ-2 - Левко Лук'яненко
Ці дії окупаційної комуністичної влади грубо порушили IV Гаазьку конвенцію 1907 року та до неї ухвалене Положення про закони і звичаї сухопутної війни, яке «забороняє… знищення власності супротивника» (Юридический словарь, Москва, Госиздат юр. литературы, 1953, с. 203–204). «Окупант, відповідно до згаданого Положення, не має права ставитися до власності (окупованої країни — автор) як до своєї власності» (Міжнародне право, Москва, 1982, с. 524).
Тому вивезення згаданих заводів та іншого майна України владою Російської імперії є незаконним і Україна тепер має право на повернення його або виплату Російською Федерацією Україні відповідної компенсації.
АСОЦІАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ БАНКІВ
№ 01-06/266 від 25.06.97
Голові комітету Верховної Ради України
Законодавчого забезпечення свободи слова
та засобів масової інформації
п. ПОНЕДІЛКОВІ В. І.
Про вилучення коштів Українських вкладників Ощадного банку України 01.01.91 Ощадним банком СРСР
Шановний Вікторе Івановичу!
Багаторічною системою використання коштів Ощадбанку колишнього Союзу була їх централізація, а саме: перерахування коштів в Правління Банку (м. Москва) для подальших рішень. Станом на 01.01.91 з України до Москви було перераховано 84,3 млрд руб., або близько 40 млрд доларів США. Ці кошти не були повернуті. Ощадбанк України розпочав свою самостійну діяльність з капіталом мінус 84,3 млрд крб.
Виходячи з викладеного, було б доцільно з’ясувати в процесі підготовки і розгляду Договору «Про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією», який укладено 31.05.97, чи передбачається Договором чи окремою угодою відшкодування $40 млрд коштів українських вкладників, вилучених Ощадбанком СРСР у 1991 році, та вилучених Москвою ресурсів інших банків Української РСР у тому році.
Президент Асоціації
О. СУГОНЯКО»
(Архів АДГУ)
Привласнення Росією грошей українських громадян є грубим порушенням Віденської конвенції 1978 р. і Конвенції про правонаступництво в інших сферах.
НА ПІДСТАВІ ВИЩЕВИКЛАДЕНИХ МАТЕРІАЛІВ ЗВИНУВАЧУЄТЬСЯ
Комуністична партія Радянського Союзу (РСДРП, ВКП(б), КПРС) в особі її керівництва — ЦК КПРС, включаючи керівництво української філії КПРС — членів Центрального Комітету КПРС
в тому, що:
взявши на своє ідейне озброєння класову антинаціональну та антигуманну ідеологію і розвинувши її до злочинного характеру і очоливши державу та уряд СРСР, здійснила проти України та її народу наступні злочини:
— тричі розв’язала проти Української народної республіки (УНР) агресивну війну і окупувала Україну, тобто, — у скоєнні злочинів, передбачених п. «а» статті 6 Статуту Міжнародного Військового Трибуналу (МВТ);
— під час ведення бойових дій проти військ УНР у 1917–1920 рр. та проти Української Повстанської армії (УПА) в 1944–1954 рр. комуністичне військове командування розстрілювало полонених, змушувало українських воїнів переходити на свій бік, у війні проти УПА застосовувало хімічну зброю, розстрілювало мирних жителів, тобто, — у злочинах, передбачених п. «б» статті 6 Статуту МВТ.
Окупувавши Україну, російський комуністичний уряд:
— знищив українську державу, скасував українські закони та запровадив свої, ліквідував український парламент і судову систему;
— репресував військовослужбовців і державних службовців УНР;
— репресував усі українські політичні партії, в тому числі, Українську комуністичну партію, українські церкви та розграбував церковне майно;
— придушуючи збройний опір українського народу, більшовики широко застосовували вбивства, заслання і катування, тобто, звинувачуються у злочинах, передбачених п. «в» статті 6 Статуту МВТ.
Втілюючи в життя ідеологію етноциду українській нації, комуністичне керівництво:
— організувало в 1921–1923, 1932–1933 і 1946–1947 рр. голодомори українського селянства та умертвило близько 13 млн осіб, в тому числі і дітей, тобто, звинувачується у злочинах, передбачених п. «с» статті 2 Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього від 09.12.48;
— КПРС репресувала і знищила інтелектуальний потенціал нації, тобто, звинувачується у злочині, передбаченому п. «а» статті 2 зазначеної Конвенції про геноцид;
— КПРС на підставі політичних, релігійних та соціальних ознак депортувала з України мільйони українців і для підриву етнічного складу нації поселила в Україні мільйони росіян, тобто, звинувачується у злочині, передбаченому п. «с» статті 2 названої Конвенції про геноцид;
— підірвавши інтелектуальний потенціал України, КПРС витісняла українську мову і примусово нав’язувала російську, чим відривала молодші покоління від мови і духовної культури предків, тобто, вчинила злочин, що має ознаки злочину апартеїду, який передбачений в статті 2 Конвенції про запобігання злочину апартеїду та покарання за нього від 30.11.73 (Конвенція стала чинною 18.07.76. Ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 15.10.75);
— КПРС створила репресивну машину, яка у масштабах всієї України широко застосовувала жорстокі катування та знущання і цим завдала нації непоправних моральних і психічних втрат, тобто, звинувачується у злочинах, передбачених Конвенцією проти катувань та інших жорстоких нелюдських чи принизливих для людської гідності видів покарання від 10.12.84;
— КПРС перетворила працю громадян України в примусову і тим самим порушила Конвенцію № 29 «Про примусову або обов’язкову працю» від 28 червня 1930 року.
Термін давності притягнення до кримінальної відповідальності за скоєні військові злочини і злочини проти людства на підставі статті 1 «Конвенції про незастосування терміну давності до військових злочинів і злочинів проти людства» від 26 листопада 1968 року не застосовується. (Конвенція ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 11 березня 1969 року).
Стаття IV Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього встановлює: «Особи, що скоїли геноцид чи якісь інші з перелічених у статті III дії, мають бути покарані незалежно від того, чи вони є відповідно до конституції владоможцями, посадовими чи приватними особами». (Сторінка 99 збірника документів «Международная защита прав и свобод человека», Москва, «Юридическая литература», 1990).
Отже, відповідати перед судом мають не тільки організатори, але й виконавці злочинів.
Тому кати, що мордували українців, мають бути притягнуті до кримінальної відповідальности незалежно від того, коли вони скоїли злочин.
* * *
Звинувачувальний висновок українського Громадського представництва на Вільнюському міжнародному громадському Трибуналі не є повним ні за змістом обвинувачень, ні достатнім за доказами. Він є проміжним документом.
Комуністичний режим — це всього лише комуністична стадія Російської імперії, і позаяк Україна перебувала під владою Російських царів три з половиною сторіччя, і весь час відчувала на собі жорстоку руку московського варварства, то страждання і жертви України — безмірні. І відокремлювати комуністичний окупаційний режим від царського режиму можна лише умовно.
Історичний розрахунок України з Росією слід було б розпочинати з XVII сторіччя. Проте, мистецтво політики полягає не в тому, щоб задовольнити пристрасть помсти, спрямовану в минуле, а в тому, щоб створювати сприятливі умови для майбутнього розвитку нації, тому ми представляємо хронологічно обмежене звинувачення, яке охоплює лише період комуністичного
