Нюрнберґ-2 - Левко Лук'яненко

Чим більшу кількість представників реакційного духовенства та реакційної буржуазії ми зможемо розстріляти, тим краще.

В. Ленін. ПЗТ, 1973, т. 37, с. 40–41.

Постановою Політбюро ЦК КП(б)У від 13 лютого 1922 р. був взятий курс на розпалювання міжцерковної ворожнечі на Україні: «Дати директиву Наркомату юстиції при вирішенні суперечок між автокефалістами та прихильниками Російської церкви про надання віруючим церков розглядати кожен випадок окремо, враховуючи конкретну політичну обстановку». І далі: «З метою загострення боротьби між ними відмовитися від принципу більшості, надаючи можливість і меншості мати свою церкву та не допускати анкетного опитування громадян». (Центральний державний архів громадських об’єднань України (ЦДАГОУ — колишній партійний архів ЦК КП(б)У), фонд, опис 6, спр. 29, а. 32).

Паралельно із насильницьким вивезенням хліба з України, комуністи провели пограбування церковних цінностей на суму 834 тис. руб. золотом. (Голод 1921–1923 рр. на Україні. Збірник документів і матеріалів. — К.: Наукова думка, 1993. — С. 15).

В резолюції Політбюро ЦК КП(б)У «Про роботу ГПУ» від 4 вересня 1922 р. перед ГПУ поставили завдання «підсилити роботу по ліквідації церковної контрреволюції, продовжуючи загострювати відносини між ворогуючими церквами» (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 6, спр. З, арк. 61 зв.).

На засіданні антирелігійної комісії при ЦК КП(б)У 13 квітня 1925 р. було обговорено питання про заходи щодо обмеження впливу Української Автокефальної Православної церкви і затверджено рішення, у якому зокрема, говориться: «Доручити ГПУ збирати матеріали про антирадянське поводження керівництва ВПЦР (Всеукраїнської православної церковної ради — керівного органу УАПЦ). У практичній діяльності підсилити репресії щодо автокефальної церкви» (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 20, спр. 2006, а. 59). 25 лютого 1926 р. на закритому засіданні Політбюро ЦК КП(б)У обговорювалися і затверджувалися «Пропозиції комісії в питанні про церковні справи». Ось деякі пункти ухвали:

«3. Ухвалити намічені комісією репресії щодо керівників автокефальної церкви (Потієнка, Ярещенка і Шараєвського), висвітливши в пресі їхню контрреволюційну діяльність. Доручити комісії вести і в подальшому роботу по розкладанню автокефалістів».

У наступному 1927 р. був усунений від керівництва УАПЦ митрополит Василь Липківський. З цього почалася ліквідація УАПЦ.

У 1929–1930 рр. органи ГПУ сфабрикували справу «Спілки визволення України» (СВУ). Велике місце в ній займало звинувачення в органічному зв’язку УАПЦ і СВУ. Розробляючи плани організації процесу проти світської і церковної інтелігенції, ГПУ повідомляло в ЦК КП(б)У, що «Організація поєднувала антирадянськи настроєну інтелігенцію, колишніх відомих учасників петлюрівського руху, діячів автокефальної церкви та представників куркульства. Кінцевою метою їхньої діяльності була ліквідація радянської влади на Україні» (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 20, спр. 2994, а. 185).

У січні 1930 р. ГПУ організувало проведення «Собору», який прийняв постанову про «саморозпуск» УАПЦ.

Вище керівництво ВКП(б) на чолі зі Сталіним санкціонувало ліквідацію Української греко-католицької церкви і підпорядкування Московському патріархату її духівництва та віруючих, а також духівництва та віруючих Мукачівсько-Пряшівської єпархії в Закарпатській Україні (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 23, с. 1639, а. 97–98). В ніч з 11 на 12 квітня 1945 р. МДБ заарештувало у Львові та Івано-Франківську митрополита УГКЦ Йосипа Сліпого, єпископів, відомих священиків, професорів богословської академії і семінарії. Парафії УГКЦ підпорядкували Московській патріархії.

Під керівництвом НКВС було організовано проведення Львівського собору (8–10 березня 1946 р.), який ухвалив рішення про приєднання УГКЦ до Московської патріархії. Приєднання парафій до РПЦ здійснювалося методами насильства і шантажу. Сотні священиків і тисячі мирян були кинуті у в’язниці. Кілька сотень священиків перейшли на нелегальне становище. Усі заходи щодо підпорядкування парафій Закарпатської України розробляли і здійснювали під керівництвом ЦК КП(б)У на чолі з Микитою Хрущовим. (ЦДАВОУ, ф. 4648, оп. З, спр. 49, а. 21–24).

13 січня 1960 р. ЦК КПРС прийняв постанову «Про заходи по ліквідації порушень духівництвом радянського законодавства про культи». Аналогічну постанову 19 березня 1960 р. прийняв ЦК Компартії України. Для виконання зазначених постанов були передбачені такі заходи:

— скорочення числа монастирів;

— вилучення у релігійних громад приміщень тих церков, в яких до війни розташовувалися радянські та громадські організації;

— сприяння закриттю «згасаючих» парафій;

— домагання по ослабленню матеріальної бази церкви;

— скорочення прийому до духовних семінарій;

— ліквідація церковної благодійності та максимальне обмеження релігійної пропаганди (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 24, спр. 5407, а. 14–18; спр. 5488, а. 84).

В ході чергової антирелігійної кампанії було закрито та пограбовано більше половини храмів. Тисячі храмів були перетворені в склади, спортивні зали та зерносховища. Сотні безцінних пам’яток архітектури і культури зникли в результаті антирелігійної політики комуністичного режиму в 60–80-х роках.