Нюрнберґ-2 - Левко Лук'яненко
У книзі на багатому історичному матеріалі, фрагментах, свідченнях розкривається злочинна суть КПРС — КПУ, суду над якою вимагає широкий загал українського народу.
Для широкого кола читачів.
Левко Лук’яненко
Нюрнберґ-2
Левко Григорович Лук’яненко
Народився 24 серпня 1928 року в селі Хрипівці Городнянського району на Чернігівщині.
Присвятивши своє життя боротьбі за незалежність України, 1958 року написав програму діяльности і створив підпільну Українську Робітничо-селянську спілку (УРСС).
1961 року був заарештований і засуджений до страти за «зраду батьківщини». Страту через 72 дні замінили на 15 років ув’язнення.
Під час ув’язнення проводив націоналістичну діяльність у концтаборах, голодівки протесту та ініціював рух за статус політв’язня.
Започаткував відзначення 5 вересня Дня жертв комуністичного терору.
Восени 1976 року став одним з фундаторів Української Гельсінської групи. За активну націоналістичну діяльність 1977 року був арештований і 1978 року засуджений до 10-х років тюремного ув’язнення та 5-х років заслання.
1988 року обраний головою Української Гельсінської спілки.
Співавтор Декларації про державний суверенітет України. Автор Акту проголошення України незалежною державою.
1991 р. — кандидат на посаду голови Верховної Ради та кандидат на посаду Президента України.
1992–1993 рр. — Надзвичайний і Повноважний посол України в Канаді. Почесний голова Української республіканської партії. Депутат Верховної Ради 1-го та 2-го скликання.
1994–1997 рр. — Президент Української ланки Всесвітньої Ліги за свободу й демократію.
1996 р. — Голова Президії Національного Комітету з підготовки Міжнародного суду над КПРС за злочини тоталітарного режиму проти України й українців.
1994–1996 рр., з 1998 року — Голова Асоціації дослідників голодоморів в Україні.
З 2000 року — Голова Української республіканської партії.
Висловлюю щиру подяку упорядникам цього видання: відповідальному секретареві Асоціації дослідників голодоморів в Україні Любі Стасів та технічному редакторові газети «Самостійна Україна» Петрові Січкарю за роботу з підготовки цього видання.
Шановний читачу!
Ми любим Україну не того, що вона — найкращий терен земної кулі, а того, що вона — наша мати
Ти взяв до рук не художній твір, який своїми образами схвилює твоє серце і відіб’ється в уяві яскравими картинами напружених подій. У твоїх руках свідчення, документи, публіцистичні розповіді про події та їх юридична оцінка.
Американський президент Рональд Рейган у вісімдесятих роках назвав Совітський Союз імперією зла. Що насправді означало це визначення, українці більше від будь-якого іншого народу в світі відчули на собі. Асоціація дослідників голодоморів в Україні та архіви зберігають тисячі й тисячі свідчень з різних областей України про конкретних людей та особливі обставини загибелі від голоду.
Коли прочитаєш лист-свідчення про голод і передсмертні муки людини, починаєш входити уявою у передсмертний стан людини, яка вмирає не від старости, хвороби серця чи печінки, а від голоду, то проймаєшся невимовним жалем.
За першим спогадом читаєш другий, п’ятий, десятий, сотий. І тоді трагедія однієї людини переростає в трагедію тисяч, мільйонів, цілої нації.
Передмова
Жорстокий контроль над багатими та інтелігенцією необхідно поширити й на більшість робітників і селян.
За порушення трудової дисципліни необхідно карати найсуворішим чином, як за кримінальний злочин.
Більшовицька Росія зброєю знищила Українську народну республіку і перетворила Україну в колонію. Політика більшовиків в Україні у час розв’язаної ними громадянської війни призвела до розвалу економіки. З допомогою брутальних методів грабунку, насильства, знущання над українцями збирали в Україні харчі й сировину і спрямовували їх до Петербургу та Москви. Для масового здійснення «продовольчої рознарядки» — державного пограбування українських селян — із великих міст Московщини спрямовували в Україну численні збройні «продзагони». Повсюдно запровадили метод прямого розподілу харчових ресурсів (замість товарно-грошового), який тримав у своїх руках партапарат. Ленін казав: «розподіляючи їх [харчі], ми будемо панувати над усіма галузями праці» (В. І. Ленін, ПЗТ, 1974. T. 36, с. 449).
І без того роздягнуте й ослаблене війною та чужими українському населенню методами господарювання Україна занепадає. Насильницька політика розподілу землі, вилучення всіх товарних «лишків» з господарств призвело до ще більшого зниження виробництва, а то і повного його занепаду.
Утопічна ідея запровадження комуністичного господарювання з елементами диктаторського регулювання не тільки розподілу, але й виробництва явно загрожували економічною й політичною катастрофою, того більшовицький режим змушений був терміново переходити до НЕПу.
Змучений війною, грабунками, поборами, стягненнями, продрозкладками народ відчув деяке послаблення панування над собою парткомісарів. Та скоро НЕП полишили й повернулися до політики військово-комуністичного штурму і внутрішній ринок зник. Замість нього утворили «загальносоюзний народно-господарський комплекс». Усі більш-менш помітні підприємства підпорядкували центру, розподілили на групи «А» і «Б». Групу «А» створювали за рахунок групи «Б» та сільського господарства і створювали їй сприятливіші умови. Групу «Б» фінансували за залишковим принципом.
Економіка України перестала бути єдиним цілим. Виникли умови для викачування ресурсів з України до Москви.
Московський уряд ставив перед Україною завдання постачання сировини й енергії, у той час як російська промисловість монополізувала виробництво готових виробів, особливо товарів народного споживання, які потім знову ввозили в Україну.
Україну вважали за джерело забезпечення імперії харчами та сировиною.
Найжахливішого удару по основі української нації — селянству — Москва завдала колективізацією.
За допомогою політики індустріалізації й колективізації комуністичний уряд Москви грабував Україну і нищив саму українську націю. Зосередивши в своїх руках абсолютну владу, домігшись централізації фінансової системи, монополізації власности на засоби виробництва, державного регулювання всіх економічних і соціяльних процесів, Москва перетворила народ на безправних рабів.
Олександр Лазаревський (Биков) у яскравій правдиво-вбивчій монографії «Такий невідомий Ленін» (Луганськ: Шлях, 1999. — С. 56) пише: «Монополізм на хліб, хлібні картки, продовольча диктатура, суворий облік усіх харчів — оце і все, що потрібно було для того, щоб тримати у своїх руках весь хліб і всі харчі і розподіляти їх за своїм розсудом».
Для унеможливлення національного опору московські окупанти знищили і вивезли з України всіх колишніх українських підприємців (буржуазію), офіцерів, священників, лікарів, учителів, адвокатів та інших освічених людей, що становили інтелект нації.
З більше мільйона українських селян, розкуркулених комуністичним режимом на початку 30-х років, майже 850 тисяч депортували на Північ, де більшість, особливо діти, загинули.
Знищення нормальних грошово-товарних взаємин — один з найбільших злочинів комуністичної системи. Припинивши НЕП як пережиток капіталізму, комуністи вчинили кредитну реформу 1930–1932 рр., якою знищили комерційні банки, комерційний кредит, вексельний обіг, торгівлю грішми та інші ринкові взаємини. Україна досі не спромоглася подолати наслідки
