Нюрнберґ-2 - Левко Лук'яненко
«Ми, учасники наукової конференції — члени Асоціації дослідників голодоморів в Україні, учені Інституту історії АН України та активісти Міжнародної наукової конференції, присвяченої 65 роковинам голодомору в Україні 1932–1933 років, заявляємо, що
— голод 1932–1933 років був спричинений не природними явищами, а тодішньою тоталітарною комуністичною владою і був спрямований на знищення українських селян, тобто становить міжнародний злочин геноциду;
— у наслідок злочинних дій влади було знищено 7–8 мільйонів громадян України;
— геноцид як міжнародний злочин супроти української нації не має строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, а того
ПРОСИМО
Верховний Суд України та Генерального прокурора України порушити кримінальну справу по фактах примусової голодної смерті для проведення слідства та правової оцінки штучного голоду українського селянства, що її організувала тодішня влада в Україні».
Левко Лук’яненко
28.11.98
На втілення в життя ідеї цієї доповіді Асоціація дослідників голодоморів в Україні 12 грудня 1998 року спрямувала Генеральному прокуророві України пану М. Потебеньку заяву наступного змісту:
ЗАЯВА
Міжнародна наукова конференція, що відбулася 28.11.98 в Інституті історії АН України з ініціативи цього Інституту й Ради Асоціації дослідників голодоморів в Україні на тему: «Голод-геноцид 1933 року в Україні: історико-політологічний аналіз суспільно-демографічних та морально-психологічних наслідків»
КОНСТАТУВАЛА:
— голод 1932–1933 років був спричинений не природними явищами, а тодішньою тоталітарною комуністичною владою і був спрямований на знищення українських селян, цебто становить міжнародний злочин геноциду;
— у наслідок злочинних дій влади було знищено 7–8
мільйонів громадян України;
— геноцид як міжнародний злочин супроти української нації не має строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, а того Рада Асоціації дослідників голодоморів в Україні,
ОПИРАЮЧИСЬ
на численні конкретні факти навмисного доведення комуністичною владою українців до голодної смерті, що викладені в доповідях учасників конференції та попередніх працях:
«Голод-33. Народна книга-меморіал» видання 1991 р.;
«Безкровна війна» (книга свідчень) О. Міщенка, «Молодь», 1991 р.;
«Репресоване краєзнавство», колективна праця, видання 1992 р.;
«Колективізація і голод на Україні 1932–1933 рр.», вид. «НД», 1993 р.;
«Голодомор 1932–1933 рр. Причини і наслідки». Матеріали міжнародної наукової конференції 9–10 вересня 1993 року, вид. 1995 р.;
«Чорні жнива. Голод 1932–1933 років у Банківському та Коломацькому районах Харківщини», видавництво М. П. Коця, 1997 р.;
«Голод 1946–1947 років в Україні: причини і наслідки». Матеріали Міжнародної наукової конференції 27.05.97 в Києві, вид. М. Коця, 1993 р.,
ПРОСИТЬ
Генерального прокурора України порушити кримінальну справу по фактах примусової смерті для проведення слідства та правової оцінки штучного голоду українців, який організувала тодішня комуністична влада в Україні.
Асоціація дослідників голодоморів в Україні готова представити Генеральному прокуророві вище названі твори як і багато інших матеріалів з підтвердженням геноциду українського народу в розпорядження Генерального прокурора України.
Левко Лук’яненко, Голова Асоціації
12.12.98
З Генеральної прокуратури заяву Асоціації передали до прокуратури міста Києва, звідки 12 лютого 1999 р. надійшла відповідь:
Ця відповідь нас обурила — як можна з прізвищем найславетнішого захисника української нації бути таким бездушним до цієї нації?! І Рада Асоціації 11 червня 1999 року спрямувала Прокурору м. Києва клопотання такого змісту:
Клопотання
про порушення кримінальної справи за статтею 93 п. «е» Кримінального кодексу України
Асоціація звернулася до Генерального прокурора із заявою від 12.12.98 про порушення кримінальної, справи по фактах примусової голодної смерті громадян України в 1932–1933 рр. Генпрокуратура, очевидячки, вважає голодомор 1932–1933 рр. і загибель 7–8 мільйонів українців за справу не загальноукраїнської ваги, а місцевого значення і переслала заяву прокурору міста Києва. Прокурор м. Києва свій маєстат либонь вважає вище такої проблеми, як голодомор 1932–1933 рр. і передоручив справу своєму першому заступникові панові В. В. Шевченку.
Шевченко, отримавши заяву, що скотилася йому зверху з двох вищих щаблів, поставився до неї з цілковитою бюрократичною байдужістю і надіслав Асоціації 12 лютого 1999 р. відповідь за № 04/1р-99 ось такого змісту:
«Прокуратурою міста Києва розглянуто Вашу заяву про порушення кримінальної справи по фактах смерті українців протягом 1932–1933 років.
По характеру і часу подій, про які йде мова, Кримінальним кодексом України відповідальності не передбачено».
Ця відповідь нас не задовольняє.
Не може патріот України заплющувати очі на загибель 7–8 мільйонів співвітчизників 1932–1933 рр. і удавати, немов би цих наших рідних українців не умертвив окупаційний режим голодною смертю. Факт смерті від голоду є факт незаперечний. І якщо в Кримінальному кодексі немає статті, диспозиція якої передбачала б доведення до смерті за допомогою голоду, то це ще не означає, що цей спосіб скоєння вбивства не становить злочину і має залишитися непокараний. Коли б шановний прокурор мав історичну пам’ять і коли б він не хотів, щоб після смерті на його могилі паслися телята, він би так не відповів. Прокурор Шевченко каже: «По характеру… подій, про які йде мова, …відповідальності не передбачено».
У подіях, про які йде мова, вбивство скоєне голодом. Це жорстокий спосіб убивства. Він і становить характер злочину. Кримінальний кодекс у всіх статтях, що стосуються відповідальності за вбивство, не йде шляхом перерахування способів убивства. І далебі правильно робить, бо передбачити всі способи вбивства просто неможливо. Законодавець виділив як окрему кваліфікаційну ознаку вбивство, що скоєне «з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для інших людей».
Кодекс також не перераховує способи вбивств, які він відносить до категорії жорстоких, але хіба у будь-кого в світі є сумнів, що доведення людини до смерті голодом — є вбивство жорстоке.
Отже, убивство, скоєне способом голоду і за характером це вбивство є жорстоким.
Друга частина цього речення прокурора Шевченка: «По… часу подій, про які йде мова, відповідальності не передбачено».
Тут, очевидячки, прокурор каже про притягнення до кримінальної відповідальності за часом подій.
Якщо цим формулюванням прокурор каже нам, що термін притягнення до кримінальної відповідальності вже минув, то він не має рації. Частина IV статті 48 Кримінального Кодексу встановлює:
«Питання про застосування давности до особи, яка скоїла злочин, за який за законом може бути призначена страта, розв’язує суд. Якщо суд вважатиме за неможливе застосувати давність, страту не можна призначити і замість неї суд призначає позбавлення волі».
За смерть, передбачену пунктом «е» статті 93 КК, може бути призначена страта, сам по собі довгий час не знімає строк притягнення до судової відповідальності. Питання про визнання чи невизнання проминулим строк притягнення до кримінальної відповідальності, у кожному окремому випадку визначає суд.
Не прокурор, а суд! Тобто прокуратура
