Нюрнберґ-2 - Левко Лук'яненко
Довідавшись про підготовку до Вільнюського трибуналу, я створив групу з 10-х київських патріотичних учених для підготовки до нього української сторони.
Дбаючи про належне громадське представництво України на Вільнюському міжнародному громадському Трибуналі, вчені (доктори історичних наук С. Білокінь, В. Марочко, А. Зінченко) підготували відповідні розділи, які стали, основою звинувачення Україною КПРС у Вільнюсі.
Праця у Вільнюсі почалася 12 червня зі спільного засідання в сесійній залі Литовського парламенту. Учасників з 23 держав привітали найвищі достойники Литви: Президент, Голова Сейму та Голова уряду, а також поважні гості з інших держав, у тому числі колишній президент Польщі Лех Валенса. Праця учасників була поділена на дві частини: на роботу в Міжнародному Громадському Трибуналі з оцінки злочинів комунізму та праця на Міжнародній конференції.
Головний суддя Трибуналу Вітаутас Забіла запропонував мені ввійти до складу трибуналу, проте через необхідність їхати до Ізраїлю на міжнародну конференцію політв’язнів я запропонував замість себе члена української делегації Миколу Кульчинського. Забіла погодився.
Учасниками конференції були члени української делегації Ніна Вірченко, Євген Пронюк та Тамара Пахолок.
Я представив наступний Звинувачувальний висновок від України.
Українське
Громадське Представництво
Асоціація дослідників голодоморів в Україні
п/с 339, Київ-42, Україна, 01042
Тел./факс: 380-44-269-12-63
Звинувачувальний висновок
По звинуваченню КПРС у злочинах проти України й українців на Вільнюському міжнародному громадському Трибуналі з оцінки злочинів комунізму
Представлений Головою Української Асоціації дослідників голодоморів в Україні Почесним Доктором права Левком Лук’яненком на першій сесії Міжнародного громадського трибуналу 12 червня й обґрунтований додатковими доказами на другій сесії 4–8 вересня 2000 р. у м. Вільнюсі
Звинувачувальний висновок
у Міжнародній громадській кримінальній справі по звинуваченню КПРС у злочинах на території України та проти українців, що передбачені:
— Пунктом «а» ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу (МВТ) (злочини проти миру);
— Пунктом «б» ст. 6 Статуту МВТ (військові злочини);
— Пунктом «в» ст. 6 Статуту МВТ (злочини проти людяності);
— Конвенцією про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 09.12.48; (конвенція стала чинною з 12.01.51. Ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 18.03.54)
— Конвенцією проти тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання від 10.12.84; (конвенція стала чинною з 26.06.87. Ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 21.01.87)
— Конвенцією № 29 «Про примусову або обов’язкову працю» від 28.07.80; (конвенція стала чинною 01.05.32. Ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 04.06.56)
— Конвенцією про боротьбу з дискримінацією у сфері освіти від 14.12.60; (конвенція стала чинною 22.05.62. Ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 02.07.62)
Злочинна діяльність КПРС обумовлена її злочинною імперською ідеологією.
Злочинний характер ідеології КПРС
Суть ідеології КПРС полягає у виправданні загарбницької імперіалістичної політики Росії.
Мета політики КПРС — розширення Російської імперії на все більшу і більшу частину земної кулі.
Методи діяльності КПРС: ідеологічні, організаційні.
Завдання ідеологічних методів
Воно полягає в тому, щоб навіяти людям думку про те, що об’єктивний світ розвивається в напрямку росту великих націй та асиміляції і зникнення малих, що згодом на земній кулі буде не тисячі мов, а тільки десять—п’ятнадцять. Відповідно, прогресивною формою державного існування народів будуть великі держави, а малі є гальмом історичного прогресу, тому повинні зникнути. КПРС російську націю відносила до числа великих і перспективних, а українську і всі інші нації СРСР — до безперспективних і приречених на зникнення. Хто намагався захищати право своєї нації на існування, той був затаврований реакціонером і буржуазним націоналістом.
Ця ідеологія є злочинною, бо виправдовувала русифікацію та поступове знищення поневолених націй, тобто позбавляла їх права на самовизначення, чим порушувала Статут ООН і Статті 1, п. 1 «Міжнародного пакту про цивільні і політичні права» від 19.12.66 (Международная защита прав и свобод человека. Збірник документів. — Москва: Юридическая литература, 1990. — С. 33).
Ідеологія КПРС злочинна тим, що обґрунтовувала ліквідацію демократії і встановлення в суспільстві комуністичної диктатури. Ленін говорив: «Ми над «чистою» демократією глузуємо… Революційна доцільність вище формального демократизму…». «Ми не визнаємо ні свобод, ні рівности, ні трудової демократії, якщо вони суперечать інтересам звільнення праці від гніту капіталу» (В. Ленін, ПЗТ, т. 38, с. 372).
Ідеологія КПРС — це злочинна ідеологія нацьковування одних класів на інших, бідних проти багатих, атеїстів проти віруючих, розпалювання смертельної ворожнечі серед різних суспільних верств для ослаблення націй зсередини та їхнього поневолення. Свою теорію експропріації експропріаторів комуністи трансформували в злочинне гасло «грабуй награбоване». Ленін прямо заявив: «Так, ми грабуємо награбоване!» (В. Ленін, ПЗТ, т. 35, с. 327). Це гасло узаконило грабіжництво, штовхнувши на грабежі величезну кількість покидьків суспільства і справило згубний вплив на моральність всього населення.
Ідеологія КПРС злочинна тому, що обгрунтовувала свій державний статус забороною релігій і усіх некомуністичних ідеологій, позбавляючи цим самим громадян України можливостей для всебічного духовного розвитку, чим завдала непоправної шкоди кільком поколінням українців, тобто, КПРС порушила статтю 2 Загальної декларації прав людини Огранізації Об’єднаних Націй від 10.12.48 і статтю 2 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права від 19.12.66. (Пакт став чинний з 23.03.76. Ратифікований Президією Верховної Ради СРСР 18.09.73.)
Злочином КПРС є і кримінальне переслідування за релігійні переконання, національні і некомуністичні ідейні погляди та нав’язування силою громадянам України імперської комуністичної ідеології.
Завдання методів організаційних
Злочинність ідеології КПРС підтверджують наступні дії, спрямовані на ліквідацію демократії та встановлення диктатури як засобу збереження старої Російської імперії під новою назвою СРСР.
Окупувавши Україну, КПРС поширила на нашу територію дію Декрету Ради Народних Комісарів (РНК) Росії «О печати» від 09.11.17, і тим самим позбавила українців свободи друку («История Советской конституции. 1917–1956». — Москва: Госюриздат, 1957. — С. 51—52).
Злочином КПРС проти демократії було прийняття РНК Декрету від 07.12.17 про ліквідацію суду присяжних, запровадження революційних трибуналів, тобто знищення третьої влади, і, таким чином, узаконення беззаконня. (Там само, с. 69–71).
Прагнучи до необмеженої диктатури, більшовики 19.01.18 Декретом Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету (ВЦВК) ліквідували в Росії парламентаризм. (Там само, с. 99–100). Після захоплення України комуністи поширили дію цього декрету і на Україну, ліквідувавши український парламент, чим порушили 4-у Гаазьку конвенцію 1907 року, яка не дозволяє загарбнику скасовувати закони на окупованій території. Згідно статті 43 згаданої Конвенції окупаційна влада зобов’язана поважати чинні в країні закони. (Международное право: Підручник. — Москва: Юридическая литература, 1982. — С. 523).
05.09.18 більшовицька влада видала Декрет про червоний терор, яким злочинній комуністичній ідеології про непримиренність класової боротьби було надано
