Засадничі міфи ізраїльської політики - Роже Гароді

Хілберг: "За словами генерала Йодля, що складав цитований мною мною документ, формулювання була наступним: Адольф Гітлер сказав, що він хотів би, щоб жиди — більшовицькі комісари були ліквідовані. Це перший пункт… Таким був зміст наказу, відданого генералом Йодлем" (4-82).

Хілберг: "Наказ був усним".

Отже: Хілберг сказав, що генерал Йодль сказав, що Гітлер сказав!..

Із часу своїх перших антисемітських діатріб, а також в "Майн Кампф" Гітлер не раз заявляв про своє бажання вигнати жидів з Німеччини. Ми будемо брати тільки німецькі тексти, у яких уживається зворот "остаточне вирішення", щоб дати йому точне визначення.

24 червня 1940 року після перемоги над Францією Гейдріх згадує в листі до міністра закордонних справ Ріббентропа про "остаточне територіальне вирішення".

Джерело: Герапьд Флеммінг. Гітлер і остаточне вирішення. Вісбаден-Мюнхен, 1982, с.56.

Мова йшла про створення поза Європою жидівської "резервації" і Ріббентроп запропонував тоді "Мадагаскарський проект".

У липні 1940 року уповноважений з жидівських справ Франц Радемахер резюмував цю директиву в такий спосіб: "Всіх жидів — геть із Європи!"

Джерело: Жозеф Білліг. Остаточне вирішення жидівського питання, Париж, 1977, с.58.

Це територіальне остаточне вирішення відповідало новій ситуації: Німеччина панувала тепер у Європі і недостатньо було вигнати жидів з однієї Німеччини.

Відповідальний за цей проект "остаточного вирішення" шляхом депортації всіх жидів з Європи на Мадагаскар Радемахер відзначав, що на його здійснення знадобиться чотири роки, а в розділі "Фінансування" вказував "Реалізація запропонованого остаточного вирішення потребує значних коштів".

Джерело: NG2586.

Гейдріх запитував в Герінга: "В 1939 році ви наказали мені вжити заходів щодо жидівського питання. Чи повинен я тепер поширити завдання, що ви мені тоді доручили, на нові території, завойовані нами в Росії?"

І тут також ані слова про вбивство жидів. Йдеться лише про їх географічне переміщення з урахуванням нових умов (33.93739374).

Таким чином, "остаточне вирішення" зводилося лише до очищення Європи від жидів шляхом їхньої висилки до тих пір, поки війна (у якій передбачалося перемогти) не дозволить зібрати їх усіх в одному гетто поза Європою (першим варіантом був Мадагаскарський проект).

Гіпотеза про закодовану та таємну мову безпідставна, тому що інші злочини засвідчені чіткими документами: евтаназія, накази вбивати британських командос, лінчувати американських льотчиків, винищити чоловіче населення Сталінграда після його окупації.

"Щодо всіх цих злочинів існують документи. Лише в одному випадку немає нічого, ні оригіналів, ні копій" (33.9375–9376).

Від себе додамо, що немає також директив або наказів, необхідних для виконання більш загальних директив.

"У січні 1942 року Рейнхард Гейдріх, шеф гестапо, поінформував берлінських керівників, що фюрер вирішив евакуювати всіх жидів на східні території, замінивши цим раніше намічену депортацію за море" (34-9544).

У записці, що циркулювала в березні 1942 року в бюро Гейдріха, чиновників інформували про те, що європейські жиди повинні бути сконцентровані на Сході

"чекаючи того часу, коли після війни їх можна буде вислати на більше віддалену територію, начебто Мадагаскару, щоб створити там для них національний осередок" (34-9545-9546).

Поляков відзначає:

"До того, як він був відставлений, Мадагаскарський план іноді фігурував у німецьких керівників під ім'ям "остаточного вирішення жидівського питання".

Джерело: Поляков. Ієрусалимський процес, Париж, 1963, с. 152.

Щоб будь-якою ціною зберегти тезу про фізичне знищення, застосовується виверт: "Остаточне вирішення жидівського питання було однією з умовних фраз, що позначали гітлерівський план знищення європейських жидів".

Джерело: Герапьд Рейтлінгер. Остаточне вирішення, с. 19.

Але немає аніякого обґрунтування цієї гіпотези про кодовану мову, і це дозволяє говорити про будь-який документ що завгодно. От два приклади. Перший — лист Герінга від 31 липня 1941 року (тобто через місяць після процитованого вище листа Гейдріха значення слів раптом змінилося!).

Цим листом Герінг доповнює свої директиви Гейдріху: "У порядку доповнення до завдання, що була поставлене перед вами наказом від 24 січня 1939 року забезпечити з урахуванням обставин найбільш вигідне рішення жидівського питання шляхом еміграції та евакуації, я доручаю Вам даним листом зробити всі необхідні приготування до загального вирішення жидівського питання в зоні німецького впливу в Європі… Я доручаю вам швидко представити загальний проект із переліком організаційних мір і конкретних і матеріальних передумов для реалізації того остаточного вирішення жидівського питання, на яке ми сподіваємося".

Джерело: Хілберг (цит. тв.) 2-е видання, с.401 (NG2586-EPS710).

Показово, що цитуючи цей документ (на сторінці 108 своєї книги) Рейтлінгер відтинає початок, який стосується еміграції та евакуації, тоді як цей лист пропонував нове розширення заходів щодо евакуації, прийнятих "з урахуванням обставин" у той час (у січні 1939 року), коли Гітлер ще не володів ні Польщею, ні Францією, тоді як у липні 1941 року він володів всією Європою.

Однак значення тексту Герінга цілком зрозуміле з першого абзацу: політика еміграції або евакуації жидів, що практикувалася дотепер у Німеччині, повинна відтепер, з урахуванням нових завоювань, поширюватися на всі зони Європи, що перебувають під німецьким пануванням. "Загальне вирішення" враховувало нову ситуацію. Воно могло стати "остаточним рішенням" тільки після закінчення війни, коли, у випадку повної перемоги в Європі, включаючи Росію, остаточна евакуація в Африку або ще куди-небудь дозволила б досягти постійної мети Гітлера — "очистити Європу від жидів".

Отже, директива