Засадничі міфи ізраїльської політики - Роже Гароді
Після колоквіуму, проведеного в Сорбонні в лютому 1982 року з метою спростування критичних робіт "ревізіоністів", Раймон Арон і Франсуа Фюре змушені були заявити в ході подальшої прес-конференції: "Незважаючи на самі ретельні пошуки не вдалося знайти наказ Гітлера про винищування жидів".
У 1981 році У.Лакер визнав:
"Досі не знайдений письмовий наказ Гітлера про знищення європейської громади і цілком ймовірно, такий наказ ніколи не віддавався".
Джерело: Уолтер Лакер. Жахлива таємниця. Франкфурт-на-Майні, Берлін, Відень, 1981, с. 190.
Незважаючи на все це, найшлися інші історики, які з ініціативи Відаль-Наке та Леона Полякова підписали наступну Декларацію:
"Не треба ставити запитання, як було можливим технічно таке масове знищення. Воно було можливим технічно, тому що воно мало місце. Така обов'язкова вихідна точка будь-якого історичного дослідження на цю тему. Потрібно просто закликати до однієї істини: немає й не може бути дебатів про існування газових камер".
— Не треба ставити запитання…
— Обов'язкова вихідна точка…
— Не може бути дебатів…
Три заборони, три табу, три остаточних межі для досліджень.
Цей текст являє собою дійсно "історичну" віху в історії історичної науки: "факт", який потрібно встановити, ставиться вище за всякі дослідження і всяку критику — як абсолютна та недоторканна істина, що виключає за допомогою трьох категоричних заборон будь-які дослідження та будь-яку критику того, що єдиний раз, наступного дня після перемоги, було оголошено переможцями.
Однак історія, якщо вона хоче, щоб її поважали як науку, повинна перебувати в стані безперервного пошуку і ставити під сумнів навіть те, що, здавалося б, установлено остаточно, як постулат Евкліда або закони Ньютона.
Ось показовий приклад.
"Освенцімський міжнародний комітет мав намір у листопаді 1990 року замінити меморіальну дошку в Освенцімі, на якій була зазначена цифра "4 мільйони померлих" іншою із згадуванням "більше мільйона померлих". Д-р Моріс Гольдштейн, голова комітету, чинив цьому опір".
Джерело: брюссельська газета "Ле Суар", 19–20 жовтня 1991 р., с. 16.
У дійсності д-р Гольдштейн жодним чином не заперечував необхідність зміни старої дошки, втім він жадав, щоб на новій дошці не було цифр, адже знав, що, ймовірно, незабаром неминучий новий перегляд нинішньої цифри у бік зниження.
На дошці у вході до концтабору Біркенау до 1994 року був напис: "Тут з 1940 по 1945 рік чотири мільйони чоловіків, жінок і дітей замучені і вбиті гітлерівськими вбивцями".
Завдяки сприянню Міжнародного комітету при державному музеї в Освенцімі, який складається з 26 членів всіх національностей і очолюється істориком Владиславом Бартошевським, текст був змінений у напрямку, менш відлученому від істини:
"Нехай це місце, де нацисти вбили півтора мільйона чоловіків, жінок і дітей, здебільшого жидів з різних країн Європи, завжди буде для людства криком відчаю і застереження".
Джерело: стаття Люка Розенцвейга, "Ле Монд", 27 січня 1995.
Цей приклад показує, що історія для запобігання інтелектуальному тероризму проповідників ненависті, вимагає безперервної "ревізії". Або вона "ревізіоністка", або — замаскована пропаганда.
Повернемося ж до історії у власному розумінні слова, критичної, "ревізіоністської" — тобто заснованої на аналізі текстів, перевірці свідчень і експертизі знарядь злочину.
Ось що говорилося про жидів у пункті 4 програми НСДАП:
"Німецьке громадянство можуть мати лише ті, хто є громадянами в повному розумінні слова. Громадянами ж у повному розумінні слова є особи німецької крові без будь-якої дискримінації за релігійною ознакою. Таким чином, жоден жид не може бути повноцінним громадянином".
"Штаатсбюргер" позначало просто громадянина, а "Фольксгеноссе" — повноцінного громадянина як члена однорідної спільноти.
Дивимося далі в пункті 5:
"Той, хто не має німецького громадянства, може жити в Німеччині лише в якості гостя, і на нього поширюється чинне законодавство щодо перебування іноземців".
Далі в пункті 7 забороняється перебування в Рейху при деяких умовах тих, хто не має німецького громадянства; пункт 8 вимагає припинення всякої нової імміграції не-німців і негайної висилки не-німців, котрі прибули в Німеччину після 2 серпня 1914 року.
Останній пункт був явно спрямований проти східних жидів, які у великих кількостях іммігрували до Німеччини під час і після Першої світової війни. Пункт 23 також стосувався цієї проблеми: він вимагав, щоб жиди не мали права працювати в пресі, а пункт 24 говорив, що партія бореться проти "жидівського матеріалістичного духу".
Накази Гітлера про винищування жидівУ першому виданні своєї книги "Знищення європейських жидів" в 1961 році Рауль Хілберг писав, що Гітлер віддав два накази про знищення, один навесні 1941 року, напередодні вторгнення до Росії, інший кілька місяців по тому.
Але в 1985 році "у другому, виправленому виданні всі посилання на накази або рішення Гітлера, щодо "остаточного вирішення" систематично прибрані".
Джерело: "Хілберг у новому виданні". Щорічник Симона Візенталя, т.3; 1986, с.294.
У виданні 1961 року на сторінці 171 говорилося: "Із чого почався етап, що означав смерть? По суті, із двох рішень Гітлера. Один наказ був відданий навесні 1941 року".
Як були сформульовані ці накази?