Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів
8. У частині 5 статті, що коментується, йдеться про ті права засуджених до довічного позбавлення волі, що випливають з їх правового статусу та не встановлені у ст. 107 КВК України.
Перелік продуктів харчування і предметів першої потреби, які вправі придбавати засуджені, визначений у додатку 7 до пунктів 29, 37, 38 і 41 ПВР УВП (див. коментар до ст. 108 КВК).
Про гроші, зароблені в колонії, йдеться в коментарі до ст. 120 КВК України. При цьому, як зазначено у п. 23 ПВР УВП, засудженим, які з незалежних від них причин не працюють чи завантажені роботою лише частково, дозволяється придбавати продукти харчування і предмети першої потреби на гроші, одержані за переказами.
Визначення поняття «мінімальний розмір заробітної плати» дано в ст. 95 КЗпПУ (див. коментар до ст. 120 КВК) та у п. 69 ПВР УВП.
Порядок одержання засудженими короткострокових побачень, посилок, передач і бандеролей визначений у статтях 110 та 112 КВК України, а особливості реалізації цих прав засудженими — у розділі VІІІ ПВР УВП (пункти 37—42).
Для реалізації права засуджених на щоденні прогулянки у виправних колоніях обладнуються дворики для прогулянки цих осіб (п. 8 ПВР УВП). Прогулянки засуджених до позбавлення волі здійснюються по-камерно (ПКТ чи окрема камера), згідно із затвердженим начальником колонії графіком відповідно до розпорядку дня — у часи від підйому до відбою.
Обчислення строків надання побачень, встановлених у ч. 5 статті, що коментується, та їх облік здійснюються за правилами, визначеними у пунктах 50—51 ПВР УВП.
9. Про зміст термінів «сумлінна поведінка» і «сумлінне ставлення до праці» див. коментар до ст. 130 КВК України.
10. Вжитий у ч. 6 статті, що коментується, термін «може» означає, що це право, а не обов’язок адміністрації, яке вона реалізовує виходячи як з особистості засудженого, так і від його ставлення до відбування покарання за весь час перебування в місцях ізоляції особи від суспільства та інших обставин (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання»).
11. Сумлінне ставлення до праці й бездоганна поведінка, мова про які йде у ч. 6 статті, що коментується, є формальною підставою застосування заохочення до засудженого до довічного позбавлення волі, а відбуття не менше 10 років цього виду покарання — матеріальною основою. У подальшому саме наявність цих умов дає змогу засудженому реалізувати своє право на помилування, а також на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (п. 3 ч. 3 ст. 81 КК).
Розділ V ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ. ДОПОМОГА ОСОБАМ, ЯКІ ЗВІЛЬНЕНІ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ, КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА НИМИГлава 23 ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ
Стаття 152. Підстави звільнення від відбування покарання
Підставами звільнення від відбування покарання є:
відбуття строку покарання, призначеного вироком суду;
закон України про амністію;
акт про помилування;
скасування вироку суду і закриття кримінальної справи;
закінчення строків давності виконання обвинувального вироку;
умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;
хвороба;
інші підстави, передбачені законом.
1. Підстави звільнення від відбування покарання — це те, на чому ґрунтується рішення органів і установ виконання покарань про звільнення засудженого від подальшого відбування покарання.
У коментованій статті йдеться про один із видів інституту Кримінального кодексу України, що закріплений у розділі ХІІ Загальної частини «Звільнення від покарання та його відбування», а саме: про звільнення від відбування покарання. Цей вид звільнення слід відрізняти від іншого виду звільнення від покарання (частини 2, 4 та 5 ст. 74 КК), або від звільнення від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 79 КК).
Разом із тим, перелік підстав звільнення засуджених від відбування покарання не є вичерпним. Зокрема, у ч. 2 ст. 29 Конституції України зазначено, що ніхто не може триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановленому законом. У розділі ІІ Прикінцевих і Перехідних положень КК України визначені випадки звільнення від відбування покарання осіб, засуджених за вчинення злочинів, які у результаті прийняття Кримінального кодексу 2001 р. були декриміналізовані (від лат. de — скасування, припинення, criminalis — злочинний — визнання законодавцем раніше злочинного діяння незлочинним).
2. Поняття терміна «вирок суду» дано у п. 12 ч. 1 ст. 32 та статтях 327, 333—335 КПК України (див. коментар до ст. 4 КВК) — це рішення суду першої інстанції про винність або невинність особи.
3. Амністія (від грец. amnestia — забуття, прощення) — акт найвищого законодавчого органу держави про повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності й покарання певних категорій осіб, винних у вчиненні злочинів.
В Україні, згідно з Конституцією України (ч. 3 ст. 92), амністія оголошується законом, тобто знаходиться у компетенції Верховної Ради України. Питання щодо амністії регулюється Законом України «Про застосування амністії в Україні». Амністія поширюється на конкретні, але індивідуально не визначені категорії осіб, які вчинили злочин або відбувають покарання