Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів
Батьківський комітет має право: а) знайомитися з житловими й побутовими умовами тримання засуджених у виховній колонії; б) звертатися до громадських об’єднань для надання допомоги засудженим-сиротам, особам, які позбавлені батьківського піклування і не підтримують з ними зв’язку в період відбування покарання, а також неповнолітнім з неблагополучних родин, забезпечувати їх посилками, передачами, громадським одягом перед звільненням;
в) надавати особисту допомогу в проведенні виховної роботи із засудженими і залучати до неї об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації.
Розділ IV ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІГлава 22 ПОРЯДОК I УМОВИ ВИКОНАННЯ ТА ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Стаття 150. Місця відбування покарання у виді довічного позбавлення волі
1. Засуджені до довічного позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки.
2. Засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі у виправних колоніях максимального рівня безпеки, тримаються окремо від інших засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях даного виду.
1. У статті, що коментується, йдеться про установи виконання покарань, в яких відбувають покарання засуджені до довічного позбавлення волі (див. коментар до ст. 11 КВК).
Як зазначено у ст. 64 КК України, довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Цей державний примус належить до основних видів покарання (ст. 52 КК).
Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були у стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.
2. До засуджених до довічного позбавлення волі відносять:
а) осіб, які були засуджені за КК УРСР 1960 р. до смертної кари і це покарання було замінено на довічне позбавлення волі (див. коментар до ст. 18 КВК). Як зазначено у ст. 27 Конституції України, кожна людина має невід’ємне право на життя. У зв’язку з цим Конституційний Суд України від 29 грудня 1999 р. (справа про смертну кару) визнав положення статей Кримінального кодексу УРСР, які передбачали смертну кару як вид покарання, такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними);
б) засуджених за КК України 2001 р. до довічного позбавлення волі;
в) осіб, які були засуджені до смертної кари або довічного позбавлення волі за кордоном і були екстрадовані (від екс... і лат. traditio — передача) — видані іноземною державою Україні відповідно до міжнародно-правових угод і актів при дотриманні принципу тотожності (злочин, за вчинення якого вимагається видача, має визнаватися злочином і за законами держави, де перебуває винна особа, та якщо за законами держави, яка вимагає видачі, за цей злочин передбачено смертну кару, ця держава надає гарантії її незастосування до вказаної особи).
3. Про колонії максимального рівня безпеки див. коментар до статей 18 та 140 КВК України.
4. Особливості відбування покарання у виді довічного позбавлення волі визначені у розділі IV, а місце й умови — у п. 24 ПВР УВП.
Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених та осіб, взятих під варту, в окремих камерах, залежно від жилої площі, психологічної сумісності проживання за визначенням адміністрації УВП. На цих осіб поширюються статті КВК України та нормативно-правові акти, які визначають режим і умови тримання засуджених в установах максимального рівня безпеки.
У необхідних випадках з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ним нового злочину або за наявності медичного висновку, мотивованого постановою начальника колонії його можуть тримати в одиночній камері.
Засуджених до довічного позбавлення волі розміщують у камерах з дотриманням вимог роздільного тримання, передбачених ст. 92 КВК України.
5. Засуджені до довічного позбавлення волі жінки відбувають покарання у секторах середнього рівня безпеки, що створюються при виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання (див. коментар до ст. 18 КВК).
6. Як показує практика, засуджені до довічного позбавлення волі відбувають покарання і в СІЗО. Проте, виходячи з буквального змісту статті, що коментується, така діяльність ДКВС України не повною мірою відповідає принципу законності, оскільки умови тримання в СІЗО не є тотожними тим, які визначені для виправних колоній максимального рівня безпеки.
Стаття 151. Порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі1. Засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, розміщуються в приміщеннях камерного типу, як правило, по дві особи і носять одяг спеціального зразка. За заявою засудженого та в інших необхідних випадках з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ним злочину або при наявності медичного висновку за постановою начальника колонії його можуть тримати в одиночній камері.
2. На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов’язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.