Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів
Правові норми даної статті, втілюючи принцип відбування засудженими до позбавлення волі всього строку покарання, як правило, в одній установі (ст. 93 КВК), надають шанс тим неповнолітнім засудженим, які під час перебування у виховній колонії своєю поведінкою і ставленням до основних засобів виправлення визначилися відносно свого майбутнього і, відбуваючи позбавлення волі, доклали певних зусиль, щоб одержати реальну можливість знайти себе в подальшому житті. У виправних колоніях не завжди і не всюди відкриті загальноосвітні школи і ПТУ, для виховних колоній це — обов’язкова умова. Це важливо тому, що нині понад 3/4 неповнолітніх, що утримуються у виховних колоніях не мають середньої освіти. ДДУПВП разом з МОН України впроваджують програму про умови навчання та отримання базової і повної загальної середньої освіти особами, засудженими до позбавлення волі, у загальноосвітніх навчальних закладах при установах кримінально-виконавчої системи.
2. Підставами залишення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, у виховній колонії є: а) необхідність закріплення результатів виправлення, б) завершення загальноосвітнього або професійно-технічного навчання. Необхідно зазначити, що ці підстави не варто розглядати окремо тому що при визначенні ступеня виправлення конкретного засудженого, обов’язково враховується його ставлення до різних видів навчання, його бажання і прагнення до цього, а поведінка засудженого об’єктивно підтверджує зміни на краще, тому є підстави вважати, що засуджений став на шлях виправлення.
Новий КВК України 2003 р., дозволяючи засудженому за цих підстав залишитися у виховній колонії після 18 років, збільшив його термін — до досягнення ним 22 років.
Але закон передбачає і надає адміністрації виховної колонії лише право, тобто тільки можливість залишити в ній тих, хто досяг повноліття, а не обов’язок позитивно вирішити це питання. Розгляд його відбувається на засіданні педагогічної ради виховної колонії (про її повноваження, форми діяльності див. коментар до ст. 147 КВК), після цього постанова начальника колонії, обов’язково узгоджена зі службою у справах неповнолітніх, є підставою для остаточного прийняття відповідного рішення.
3. Якщо в окремих випадках, коли за формальними ознаками засуджений підлягає залишенню в колонії, а адміністрація вважає подальше його перебування в колонії недоцільним і не вирішує це питання позитивно, то начальником установи вноситься подання про переведення особи до виправної колонії мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання, з обов’язковим викладенням мотивів прийнятого рішення.
4. На засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку і залишені у виховній колонії, поширюються умови відбування покарання, норми харчування і матеріально-побутового забезпечення, встановлені для неповнолітніх засуджених. Будь-яке відхилення від цих правил є неприпустимим. Корегуватися можуть лише форми й методи виховного процесу, з урахуванням вікових особливостей, інтересів, духовних та інших потреб, необхідності підготовки до життя засуджених після звільнення. Умови праці осіб, які досягли вісімнадцятирічного віку, встановлюються відповідно до законодавства про працю.
Стаття 149. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених неповнолітніх1. Для надання допомоги адміністрації виховної колонії в організації навчально-виховного процесу і зміцненні матеріально-технічної бази колонії, вирішення питань соціального захисту засуджених, трудового і побутового влаштування осіб, які звільняються, при виховних колоніях створюється піклувальна рада з представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій.
Організація і діяльність піклувальної ради визначаються положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
2. З метою підвищення ефективності виховного впливу на засуджених і надання допомоги адміністрації виховної колонії при відділеннях соціально- психологічної служби можуть створюватися батьківські комітети. Діяльність батьківського комітету визначається положенням, яке затверджує начальник виховної колонії.
1. У зміцненні матеріально-технічної бази колонії, організації навчально- виховного процесу, вирішенні питань, пов’язаних з побутовими умовами засуджених, дотриманням їх законних прав і інтересів, соціальним захистом, трудовим і побутовим влаштуванням осіб після відбуття покарання, допомогу адміністрації виховної колонії надає піклувальна рада.
До її складу входять представники громадських організацій, органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та окремі громадяни, вони беруть участь в її роботі на громадських засадах. Персональний склад ради оголошується наказом начальника виховної колонії.
2. Організаційною формою роботи піклувальної ради є засідання, проводяться вони, як правило, один раз на три місяці, на них обираються голова піклувальної ради, його заступник і секретар. Залежно від питань, що розглядаються, на засідання запрошуються представники органів прокуратури, виконавчої влади, інших правоохоронних органів, громадських організацій. В них обов’язково бере участь начальник виховної колонії або його заступник.
Відповідно до покладених завдань у виховних колоніях піклувальні ради:
— розробляють заходи і відшукують можливості для поліпшення матеріальної бази колонії для залучення засуджених до праці, відпочинку, їх побутового та медико-санітарного забезпечення, необхідного для формування здорового способу життя, здійснення оздоровчо-профілактичних заходів;
— конкретними пропозиціями підтримують регіональні (місцеві) програми діяльності виховних колоній, для цього взаємодіють з громадськими організаціями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями;
— надають допомогу адміністрації виховних колоній у проведенні соціально-виховної роботи із засудженими, організації їх загальноосвітнього та професійно-технічного навчання;
— організовують шефство громадських організацій і трудових колективів над засудженими-сиротами, тими, хто залишилися без батьківського піклування для надання матеріальної допомоги;
—здійснюють соціальний патронаж і соціальний супровід щодо неповнолітніх осіб, звільнених від відбування покарання, залучаючи до нього громадські організації, органи виконавчої влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, батьківські комітети, до складу яких входять батьки засуджених, особи, що їх замінюють та інші близькі родичі. Діяльність таких комітетів регламентується положенням, яке затверджується начальником установи.