ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо

головну вуличну мудрість. Вона полягала у розумінні того, як певні люди будуть поводитися у певних ситуаціях. Я настільки добре справлявся з цим, що ставав ватажком банди, команди, класу. Після того доволі безсовісний начальник, схожий на Діккенсового Фейгіна, навчив мене обманом змушувати відвідувачів театрів Бродвею здавати верхній одяг і капелюха, коли вони того не хотіли, а потім маніпулювати ними для отримання чайових за повернення їхніх же речей, коли чайові не було передбачено. Як його учень я засвоїв вміння продавати дорогі програмки, коли неподалік лежали безкоштовні, чи перегодовувати дітей купами солодощів і напоїв, якщо вони без батьків ходили по крамницях. Також мене навчили, як продаючи від дверей до дверей журнали, викликати жаль у співчутливих жителів, а отже, збільшувати виручку. Пізніше я вже формально вивчав поліцейські тактики, які використовують з метою добивання зізнань від підозрюваних, методи тортур, за допомогою яких призначені урядом виконавці хай що вибивають зі своєї жертви, чи стратегії вербувальників до сект, якими ті заманюють невинних в свої тенета. Моя стипендія дала можливість вивчати тактики контролю свідомості, які використовував радянський уряд, і методи, які застосовували китайські комуністи під час Корейської війни у широкомасштабних програмах реформування мислення. Я також вивчав американські тактики, що застосовувалися ЦРУ для маніпулювання свідомістю, підтримувану державою програму MKULTRA[524], і смертельну владу харизми Джима Джонса над його релігійними послідовниками (описану у попередніх розділах).

Я і консультував, і вчився від тих, хто пройшов через численні культи.

Додатково, я був долучений до пожиттєвого дослідження переконування, поступливості, розладів та групових процесів. Серед моїх дописів на деякі з цих тем — тренувальний посібник для мирних активістів проти В’єтнамської війни, а також декілька базових текстів про зміну установок та соціальні впливи[525]. Ці досягнення викладено лише для підтвердження надійності інформації, поданої нижче.

ПОШИРЕННЯ ІДЕЇ АЛЬТРУЇЗМУ В ЕКСПЕРИМЕНТІ ЧЕСНОГО АВТОРИТЕТА

Уявімо експеримент Мілґрема навпаки. Нашою метою є створення умов, в яких люди будуть погоджуватися із зростанням вимог чинити добро. Учасників поступово скеровуватимуть до більш альтруїстичної поведінки, змушуючи повільно, але впевнено рухатися далі, ніж вони могли б уявити, в напрямку позитивніших, суспільно корисних дій. Замість парадигми, розробленої допомагати повільному скочуванню до зла, ми використаємо парадигму повільного зростання добра. Як сформулювати сценарій експерименту, у якому це можливо? Давайте розробимо такий експеримент. Спочатку уявіть, що для кожного учасника ми ієрархічно обираємо дії, які розміщені на шкалі від заледве позитивних, які він звик робити, до екстремальних проявів «доброти». Крайні завдання штовхатимуть його до вчинків «доброчесності», які здавалися неймовірними.

В експериментальному плані можна використовувати змінну часу, витраченого на допомогу іншим, тими людьми, які цього зазвичай не практикують, бо переконали себе, що просто їм не до добрих вчинків. Перша «кнопка» на «генераторі добра» може бути «витратити десять хвилин на написання записки із подякою другові або листівки із побажанням одужання колезі». Наступний рівень може вимагати двадцяти хвилин підготовки порад проблемній дитині. Далі можна переконувати учасника витратити тридцять хвилин на читання розповіді неосвіченій хатній робітниці. Тоді масштаб альтруїзму збільшиться до години на репетиторство з нужденним учнем, догляд за немовлям, поки його мати-одиначка відвідує свою хвору матір, роботу увечері на кухні для бездомних, допомогу безробітним ветеранам, півдня на прогулянку з групою дітей-сиріт до зоопарку, доступності для розмови із демобілізованими пораненими солдатами, і так далі, крок за кроком збільшуючи зобов’язання щотижня віддавати свій безцінний час щоразу коштовніші цілі. Демонстрування прикладів тих, хто допомагає людям у потребі, або тих, хто вийшов на вищий рівень альтруїзму, має заохочувати послух перед доброчесним авторитетом, хіба не так? Думаю варто спробувати, особливо враховуючи те, що такого експерименту, наскільки мені відомо, ще ніхто не проводив.

В ідеалі наш експеримент соціальної доброти закінчився б тоді, коли досліджувані почали би робити такі вчинки, які перевищували би їхні попередні уявлення про себе. Наш шлях до доброти також може пролягати через вчинки для збереження довкілля — від мінімальних, як-от викидання сміття в смітники чи сортування, до більш вимогливих, як фінансові пожертви, чи особиста діяльність задля «зеленої» мети. Я запрошую вас розширювати ідеї на сфери, з яких суспільство отримало б надзвичайну вигоду. Сфери, в яких люди почнуть творити добро, не спираючись на ідеологію, бо, як ми знаємо із теорії когнітивного дисонансу, вірування формуються вслід за поведінкою. Змусь людей здійснювати хороші вчинки — і вони придумають філософію, щоб виправдати це. Знавці Талмуду проповідують і роблять все необхідне, щоб люди почали молитись, вони знають що за молитвою прийде віра в того, кому молишся.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ ЕФЕКТ «АЛЬТРУЇСТИЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ МІЛҐРЕМА»

Як згадувалося, така версія експерименту Мілґрема-навиворіт раніше не проводилася. Припустімо, що ми справді спробували здійснити його у лабораторії, або навіть краще — у наших домівках та спільнотах. Чи спрацював би він? Чи змогли би ми використати силу авторитету і ситуації, щоб виробити доброчесність? Опираючись на те, що я знаю про людську натуру та принципи соціальних впливів, я впевнений, що ми би досягли хорошого результату, використовуючи базові принципи соціального впливу (дивись нотатки до посилання)[526].

Описаний тут альтруїстичний експеримент Мілґрема поєднує три прості тактики впливу, які ґрунтовно вивчали та документували соціальні психологи: «нога у дверях», соціальне моделювання та надавання міток услужливості. Я лише об’єднав їх в одній ситуації для просування ідеї альтруїзму. Навіть більше: дослідники довідалися, що ці тактики можна використати для просування різних видів суспільно-корисної поведінки — від пожертвувань зароблених важкою працею грошей на благодійність до збільшення вторинної переробки сміття і навіть здачі крові на найближчому заході Червоного Хреста.

Наше «повільне покрокове зростання доброчесності» використовує те, що психологи і соціологи називають тактикою «ноги у дверях» (НУД). Ця тактика починається із маленького прохання, яке більшість людей з готовністю виконують. Після цього їх просять погодитися на схожу, але дещо більшу послугу (яка й була метою весь цей час)[527]. Класичну демонстрацію цієї тактики виконалище сорок років тому Джонатан Фрідман і Скотт Фрейзер[528]. Вони попросили мешканців передмість розмістити великий огидний знак «їздіть обережно» на їхніх гарних подвір’ях. Погодились менше двадцяти відсотків. Тим не менш, три чверті домовласників погодилися розмістити знак у своїх дворах, якщо двома тижнями раніше вони зробили маленьку послугу, розмістивши на своїх вікнах ненав’язливий семисантиметровий значок із закликом до безпечного водіння. Такий же підхід працює і з іншими суспільно корисними вчинками. Для прикладу, дослідники виявили, що просте підписання петиції збільшує фінансову пожертву на допомогу людям з особливими потребами. Заповнення короткого опитування