ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо
ПРОТЕСТИ ПРОТИ ДОПИТІВ У ҐІТМО З БОКУ ОПЕРАТИВНОЇ ГРУПИ КРИМІНАЛЬНИХ РОЗСЛІДУВАНЬ МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ
Згідно з повідомленням кабельного каналу телебачення MSNBC, керівництво Оперативної групи кримінальних розслідувань міністерства оборони заявило, що з початку 2002 року і впродовж кількох років воно багато разів попереджало вищих офіційних представників Пентагону щодо жорстких методів допитів, які використовувала команда розвідки, які не надають достовірної інформації від полонених, але спричиняють воєнні злочини і стають ганьбою нації (коли стають надбанням громадськості). Стурбованість та рекомендації цих досвідчених слідчих були проігноровані усіма інстанціями командування, у віданні яких знаходилися допити в Ґітмо й Абу-Ґрейб. Усупереч усьому вони продовжували наполягати на інтенсивних методах допитів. Альберто Мора, колишній генеральний юрисконсульт ВМФ, зробив заяву на підтримку висновків цієї оперативної групи: «Що змушує мене пишатися цими людьми, це їхні слова: “Ми не будемо брати участь у цьому, навіть якщо нам накажуть”. Вони — герої, і я не можу назвати їх інакше. Вони продемонстрували величезну хоробрість і прямоту, підтримуючи американські цінності і країну, заради якої ми живемо». Ці слідчі не змогли зупинити зловживання, але все ж змусили міністра оборони Рамсфелда відмовитися від деяких жорстких методів допитів[510].
НАВ'ЯЗЛИВА ІДЕЯ ВІЙНИ З ТЕРОРИЗМОМ
Ми бачимо, що нав’язлива одержимість Буша війною з тероризмом змусила його стати на небезпечний шлях, як це описано покійний сенатором Баррі Голдуотером: «Крайні заходи на захист свободи — не гріх... Помірність при здійсненні правосуддя — не гідність». Відповідно до цієї фрази президент Буш дозволив Агентству національної безпеки стежити за американськими громадянами без рішення суду. Все це спричинило безпрецедентну операцію по збору даних. Агентство національної безпеки збирало величезні обсяги телефонного й інтернет-трафіку і відправляло їх у ФБР на аналіз. Але ФБР не мало ресурсів, необхідних для ефективної обробки всієї цієї інформації[511].
Згідно з докладним звітом, опублікованим у New York Times у січні 2006 року, таке тотальне стеження вимагало «негласного доступу до основних телекомунікаційних комутаторів США, які переправляють міжнародні дзвінки, і таємної співпраці з провідними телекомунікаційними компаніями країни»[512]. Стаття Times описувала крайнощі, до яких призвело розширення повноважень президента без обмежень зі сторони юридичних органів або конгресу. Здавалося, Буш упевнений, що він знаходиться вище закону. Автор статті порівнює його з президентом Річардом Ніксоном, який «спустив з ланцюга стеження в 1970-х» і виправдовував свої дії дуже просто: «Якщо це робить президент, значить це законно»[513]. Буш сьогодні говорить те ж, з тим же відчуттям безкарності.
Про те, що Буш був понад законом, свідчить і його схильність до «заяв при підписанні законів». Ця тактика полягала в тому, що президент схвалює законопроект, прийнятий конгресом, але при цьому заявляє про своє право не дотримуватися закону, який тільки що підписав. Президент Буш використовував таку тактику частіше, ніж будь-який інший президент в американській історії: понад 750 разів. Це давало йому змогу не дотримуватися законів, ухвалених Конгресом, якщо вони суперечать його власній інтерпретації конституції. Точно так само він повівся з поправкою МакКейна проти катувань[514].
Однак рішення Верховного суду нещодавно кинуло виклик нескінченному розширенню повноважень президента Буша. Це рішення істотно обмежило його владу і відкинуло план адміністрації Буша ставити затриманих із Ґуантанамо не перед судом а перед військовими комісіями (трибуналами), тому що така практика не санкціонована законом і суперечить нормам міжнародного права. Газета New York Times пише: «Правлінню Буша притаманні дуже серйозні невдачі і при цьому істотні розширення повноважень президента»[515].
Парадоксально, але прагнучи позбавити світ від зла тероризму, адміністрація Буша сама стала яскравим прикладом «адміністративного зла». Вона перетворилася на систему, яка несе людям біль, страждання і смерть, навмисно використовуючи офіційні, раціоналізовані й ефектні процедури, щоб замаскувати справжню суть своїх дій, — вона вважає, що будь-які її засоби виправдані для досягнення того, що її творці вважають високими цілями[516].
Іншими прикладами такого механізму адміністративного зла в дії є винищення євреїв нацистами (Голокост), роль NASA у трагедії Challenger-a, реклама шкідливої продукції американських тютюнових компаній за підтримки «наукових експертів», шахрайські бізнес-практики Enron та інших компаній. Адміністративне зло — системне, тобто якщо вже його практики прийняті, воно працює поза волею індивіда. Попри це я вважаю, що організації повинні мати лідерів. І ті лідери повинні бути відповідальними за створення чи підтримку такого зла.
Я вважаю, що система складається з агентів та агентств, що влада і цінності створюють або змінюють правила й очікування щодо «схваленої поведінки» в межах своєї сфери впливу. З одного боку, система є більшою, ніж сума її частин та її лідерів, які теж потрапляють під її потужний вплив. З іншого боку, люди, які відіграють ключові ролі у створенні системи, яка приймає участь в незаконних, аморальних і неетичних діях, повинні нести за це відповідальність, незважаючи на будь-які ситуативні впливи.
ПАНОВЕ ПРИСЯЖНІ, ВАШ ВЕРДИКТ, БУДЬ ЛАСКА
Отже, панове присяжні, ви ознайомилися з показаннями численних свідків, а також з основними висновками звітів декількох незалежних слідчих груп та витягами з великих звітів декількох організацій: Human Rights Watch, Червоного Хреста, Американського союзу захисту громадянських свобод, Amnesty International, а також документального телесеріалу «Frontline» телеканалу PBS — про природу зловживань і тортур ув’язнених, які перебувають в американських військових в’язницях.
Чи вважаєте ви, що погане поводження з затриманими в блоці 1А в’язниці Абу-Ґрейб з боку сержанта Айвена «Чіпа» Фредеріка та інших військових поліцейських, які виконували обов’язки охоронців нічної зміни, було відхиленням від норми, одиничним інцидентом, пов’язаним із діями однієї «ложки дьогтю», кількох «поганих солдатів»?
Далі, чи вважаєте ви, що такі зловживання і тортури були або не були частиною «системної» програми насильницьких методів допитів? Чи можна сказати, що ступінь зловживань і тортур під час цих допитів виходить далеко за межі часу, місця і намірів головних дійових осіб — охоронців нічної зміни блоку 1А в’язниці Абу-Ґрейб?
Беручи під увагу, що військові поліцейські, звинувачені у фотографуванні зловживань, визнали свою провину, чи вірите ви, що вони перебували під тиском потужних ситуативних сил («бочки
