ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо

ролі обвинувача. Я викрив вам, читачам і суддям водночас, злочини військової верхівки та адміністрації Буша, які роблять їх співучасниками у створенні умов, які своєю чергою зробили реальністю широко розповсюджені необгрунтоване насилля і тортури по всіх військових в’язницях США. Як вже багато разів повторювалося, мій погляд не заперечує ні відповідальності, ні провини військових поліцейських. Пояснення та розуміння не виправдовують, але швидше призведуть до проактивних змін і запобіганню поганої поведінки в майбутньому. Самого покарання недостатньо. «Погані системи» створюють «погані обставини», які спонукають до «поганих вчинків» — навіть хороших людей.

Давайте востаннє визначимо Особу, Ситуацію та Систему. Особа — це актор на сцені життя, чия свобода у поведінці постає з різних складників — генетичних, біологічних, фізичних і психологічних. Ситуація — поведінковий контекст, що за допомогою нагород і нормативних правил визначає ролі та статус актора. Система складається з осіб і груп, які в межах свого впливу, через ідеологію, цінності та владу, диктують ролі, створюють ситуації та очікування щодо прийнятної поведінки.

У цій фінальній фазі подорожі ми розглянемо поради про те, як запобігти чи боротися зі шкідливими ситуативними впливами, на які ми всі час від часу наражаємось, та як опиратися небажаним чи непотрібним впливам, які сипляться на нас щодня. Ми не є невільниками ситуативних впливів, натомість мусимо вивчити методи спротиву і протидії їм. У всіх ситуаціях, які ми досліджували, завжди кілька осіб були винятком — меншість, яка твердо стояла на своєму. Прийшов час спробувати збільшити їх кількість, замислившись їхньою спроможністю до опору.

Якщо хоч якоюсь мірою я підштовхнув вас до розуміння, що у деяких обставинах ви можете поводитися, як учасники описаних тут досліджень чи реальної в’язниці Абу-Ґрейб, то зараз, я прошу вас поставити себе на місце героя. Тут ми звеличуватимемо хороше у людській природі, героїв посеред нас та героїчні можливості кожного з нас.

НАВЧАННЯ ПРОТИДІЇ НЕБАЖАНИМ ВПЛИВАМ

Люди з параноїдальними розладами відчувають великі труднощі, відповідаючи, погоджуючись чи реагуючи на прохання, навіть доброзичливого лікаря або близької людини. Їхній цинізм і недовіра створюють стіну ізоляції, яка відділяє їх від залучення до більшості соціальних контактів. Через величезну стійкість до соціального тиску, вони є моделлю екстремальної форми опірності до зовнішнього впливу, за що платять очевидно величезну психологічну ціну. З протилежного боку, легковірні, надмірно довірливі люди — легкі жертви для будь-якого вуличного шахрая.

Серед них є багато людей, які в певні моменти життя стають жертвами шахрайських схем, махінацій та обманів. Аж 12 відсотків американців щороку ошукують шахраї-злочинці, деколи жертви втрачають усі свої заощадження. Ймовірно, така статистика властива багатьом народам. Більшості ошуканих понад п’ятдесят років. Тобто у періоди життя, коли має переважати мудрість, багато людей регулярно стають жертвами шахраїв, телемаркетингових трюків, псевдо-лікарів та азартних ігор[518].

Пам’ятаєте телефонну маніпуляцію, описану у 12 розділі, коли працівники McDonald’s знущались із неповнолітньої співробітниці? Звичайно, ви запитували себе: «Як вона та інші дорослі люди могли повестись на це, як можна бути настільки дурними?». Але цей же «розіграш» доволі ефективно змушував працівників багатьох інших ресторанів сліпо виконувати накази псевдо-правоохоронця. Скількох? Згадуються десятки інших мереж, майже сімдесят різних закладів у тридцяти двох штатах![519] Ми відзначали, що помічниця менеджера у ресторані McDonald’s, яку шахрай ошукав телефонним дзвінком, запитує нас усіх: «Якщо ти не є в такій ситуації, саме у той момент, хіба ти знаєш, як би вчинила? Не знаєш»[520].

Ідея в тому, щоби замість відмежовуватися від людей, яких обманули, звинувачуючи їх у негативних рисах — тупості чи наївності, ми повинні зрозуміти, чому та як люди, такі ж, як і ми, так легко стали жертвами шахрайства. І тоді ми зможемо протистояти та поширювати знання про методи протидії таким шахрайствам.

ДУАЛІЗМ ВІДЧУЖЕННЯ ПРОТИ ПРИНАЛЕЖНОСТІ

Існує засадничий дуалізм людських станів відчуження та єднання, цинічної підозріливості проти повної взаємодії. Відмежовувати себе від інших через страх бути «затягнутим» є крайньою захисною позицією, але справді: що більше ми відкриваємось іншим, то простіше нас підкорити. Проте відкритість і єднання з іншими є вирішальними для людського щастя. Ми бажаємо почуватися сильними, повністю довіряти, діяти спонтанно, почуватися частиною спільноти. Ми бажаємо жити повністю «насиченим» життям. Хоча б зрідка ми хочемо відкласти нашу обережність і залишити межі примітивної заляканої замкнутості. Ми бажаємо пристрасно танцювати з греком Зорбою[521].

Проте ми повинні постійно зважати на ціну нашого соціального залучення. Це виклик для кожного — визначити, яке місце зайняти між цими двома полюсами, відповідно єднаючись із оточенням та відмежовуючись від нього. Коли взаємодіяти з іншими, бути відданими справі чи стосункам, радше ніж послабити узи — делікатне питання, перед яким постаємо ми усі. Ми живемо у світі, в якому деякі люди мають на меті нас використати. У цьому ж світі є ті, хто щиро хоче розділити з нами віру у спільну мету. Як відрізнити одне від іншого? Ось питання, любі Гамлете та Офеліє.

Перш ніж ми займемося конкретними способами боротьби із впливом на свідомість, маємо взяти під увагу давню ілюзію власної невразливості[522]. Вони піддались? Так. Я? Ні, нізащо! Наша психологічна подорож мала на меті показати, що масив ситуативних впливів, який ми висвітлили, може перемінити більшість людей. Але не вас, правда? Це важко — застосувати висновки інтелектуальної оцінки до власної поведінки та моралі. Що легко застосувати до абстрактних «інших», не так просто приміряти на себе. Ми різні. Як не існує двох однакових відбитків пальців, так не існує двох людей із ідентичними генами, особистостями та життєвим досвідом.

Слід віддавати належне індивідуальним особливостям, але під дією сильних ситуативних впливів вони зменшуються та обмежуються. У таких випадках дослідники можуть передбачити поведінку більшості осіб, виходячи лише з ситуативного контексту, нічого не знаючи про особливості конкретних людей, які складають групу. Звісно, зрозуміло, що навіть найкращий психолог не завжди може передбачити, як поведеться кожна особа у певній ситуації. Існують певні індивідуальні розбіжності. Це й дозволяє заперечити уроки, не приміряючи їх на себе: ви ж особливий випадок, особлива, виняткова точка у хвості нормального розподілу[523] індивідів. Тим не менш, ціна таких міркувань — падіння захисних механізмів і великий шанс бути захопленими зненацька.

Мої поради щодо того, як поводитися у випадку, коли натрапляєш на «брудного згнилого мерзотника», замаскованого під гарного хлопця або милу стареньку, надбані протягом десятиліть, часто на підставі власного досвіду. Я був худеньким хворобливим хлопчиком і намагався вижити на вулицях гетто Південного Бронкса, тож був змушений осягнути