Загублений світ - Майкл Крайтон

вихідні. Один з них був величезний, гладкий, майже завбільшки з автобус, і оснащений вітальнею та спальнею на чотирьох осіб, а також усіляким науковим обладнанням. Його називали «Челленджером» і він мав незвичайну особливість: щойно ви його припаркували, стіни могли ковзати назовні, розширюючи внутрішні розміри.

Трейлер «Челленджер» був зроблений так, щоб сполучатися за допомогою «гармошки» з другим трейлером, який розібрали раніше. Цей другий «Ар-Bi» мав лабораторне обладнання і деякі високотехнологічні вдосконалення, хоча Келлі й не була впевнена, які саме. Зараз цей другий трейлер майже не було видно за величезним потоком іскор від зварювання, що сипалися з даху. Незважаючи на всю активність, трейлер мав майже завершений вигляд — хоча усередині вона могла бачити, як працюють люди, а назовні, на землі, лежали оббивка, стільці й крісла. Сам Торн стояв у центрі кімнати, покрикуючи на зварювальника на даху фургона.

— Давай, давай! Нам сьогодні треба закінчити! Давай, Едді.— Він повернувся і знову крикнув: — Ні, подивися на креслення. Генрі, цю стійку не можна поставити збоку. Вона задля міцності має бути навхрест. Поглянь на креслення!

Док Торн був сивим чоловіком років п’ятдесяти п’яти з широким торсом. Якби не його каркасні окуляри, можна було б подумати, що він професійний боксер на пенсії. Келлі було важко уявити Торна університетським професором; він був надзвичайно сильним і постійно рухався.

— Дідько, Генрі! Генрі! Ти мене слухаєш?

Торн знову вилаявся і погрозив кулаком в повітрі. Потім повернувся до дітей.

— От вже ці хлопці,— сказав він. — Вони мали б допомагати мені.— 3 «Експлорера» з тріском вилетів білий спалах, наче блискавка. Двоє чоловіків, які спиралися на капот, відскочили, а над автівкою піднялася хмара їдкого диму.

— Що я вам казав? — закричав Торн. — Заземліть його! Заземліть його, перш ніж щось робити! У нас тут серйозна напруга, хлопці! Ви підсмажитеся, якщо будете такі необережні!

Він озирнувся на дітей і похитав головою.

— Вони просто не розуміють, — сказав він. — Цей ЗВМ — серйозний захист.

— ЗВМ?

— Захист для відлякування ведмедів — це його Левін так назвав. Його жарт, — відповів Торн. — Насправді я розробив цю систему кілька років тому для наглядачів Йелоустоунського парку, де ведмеді вдиралися до трейлерів. Клацнеш перемикач — і крізь зовнішню обшивку трейлера пройде напруга у 10 тисяч вольт. Бах! Дає по зубах найбільшому ведмедю. Але ця напруга скинула б хлопців з трейлера. А потім що? Вони б вимагали компенсацію через суд. За свою дурість. — Він похитав головою. — Ну що? Де Левін?

— Ми не знаємо, — відповів Арбі.

— Тобто? Він не проводив у вас сьогодні урок?

— Ні, він не прийшов.

Торн знову вилаявся.

— Що ж, він потрібен мені сьогодні, щоб схвалити остаточні зміни, перед тим, як будемо робити польові випробування. Він мав уже повернутися.

— Звідки? — спитала Келлі.

— О, він поїхав у відрядження, — сказав Торн, — був дуже схвильований перед від’їздом. Я сам його підготував — позичив йому своє найновіше спорядження. Все, що він міг коли-небудь хотіти — вагою лише сорок сім фунтів. Йому сподобалося. Поїхав минулого понеділка, чотири дні тому.

— Куди?

— Звідки ж мені знати? — сказав Торн. — Він би мені не сказав. А я вже й не розпитую. Вони всі однакові, ці науковці. Кожен, з ким я мав справу, все тримає в таємниці. Але їх не можна звинувачувати. Всі вони бояться, що у них або вкрадуть ідею, або засудять. Сучасний світ. Якось я побудував обладнання для експедиції до Амазонки. Ми зробили його водонепроникним — а як іще у дощових лісах Амазонки, коли електроніка промокає наскрізь і виходить з ладу? То керівника експедиції звинуватили у зловживанні коштами. За водонепроникний матеріал! Якийсь університетський бюрократ вирішив, що це непотрібні витрати. Кажу вам, це божевілля. Просто божевілля. Генрі, ти чуєш бодай щось, що я тобі кажу? Поклади його навхрест!

Торн великими кроками перетнув кімнату, розмахуючи руками. Діти пішли за ним.

— А тепер подивіться на це, — сказав Торн. — Кілька місяців ми займалися модифікацією його польових машин і нарешті все готово. Він хотів, щоб вони були легкими, я зробив їх легкими. Він хотів, щоб вони були міцними, я зробив їх міцними. І легкими, і міцними, — чому ні? Те, що він просить, просто неможливо, але якщо взяти достатньо титану та вуглецевого сплаву, це можна зробити. Він хотів, щоб їх не треба було заправляти бензином чи підключати до джерела енергії — ми це теж зробили. І врешті-решт він отримав те, що хотів, — надзвичайно потужну портативну лабораторію, щоб можна було поїхати туди, де немає ні бензину, ні електрики. І тепер, коли все завершено… Я не можу повірити. Він справді не з’являвся у класі?

— Ні,— сказала Келлі.

— Отже, він зник, — сказав Торн. — Чудово. Дивовижно. А як щодо нашого польового випробування? Ми збиралися із тиждень поїздити на цих машинах, щоб випробувати їхню швидкість.

— Знаю, — відповіла Келлі.— Ми отримали дозвіл від батьків і все інше, тож ми теж могли б поїхати з вами.

— А тепер його тут немає,— дратувався Торн. — Думаю, цього й слід було очікувати. Ці багаті дітлахи роблять, що їм заманеться. У таких як Левін, погана репутація.

Зі стелі звалилася велика металева клітка, приземлившись просто поруч із ними. Торн відскочив убік.

— Едді, трясця! Та ти дивитимешся чи ні?

— Вибачте, Доку, — гукнув Едді Карр із крокв. — Але у технічних умовах сказано, що вона не деформуватиметься при 12 тисячах фунтів на квадратний дюйм. Ми мали це перевірити.

— Чудово, Едді. Тільки не треба перевіряти, коли ми тут ходимо. — Торн нахилився, щоб розглянути клітку — круглу, з прутів дюймової товщини з титанового сплаву. Вона пережила падіння без пошкоджень. І мала невелику вагу — Торн підняв її однією рукою. Вона була шість футів заввишки і чотири в діаметрі й нагадувала величезну клітку для птахів. Мала дверцята на петлях, що зачинялися важким замком.

— Для чого це? — спитав Арбі.

— Насправді,— відказав Торн, — це частина он того. — Він вказав на інший край ангара, де робітник щось складав із маси телескопічних алюмінієвих стійок. — Висока платформа для спостереження, призначена для складання у польових умовах. Риштування утворює жорстку структуру близько п’ятнадцяти футів заввишки. Нагорі невеликий навіс. Також збірно-розбірний.

— Платформа для спостереження за ким? — спитав Арбі.

— Він вам не сказав? — відповів запитанням Торн.

— Ні,— сказала Келлі.

— Ні,— мовив Арбі.

— От і мені він теж не сказав, — похитав головою Торн. — Все, що я знаю — це те, що йому потрібно все надзвичайно міцне. Легке і міцне. Легке і міцне. Неможливо. — Він зітхнув. — Господи, бережи