Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

До пункту "а". Механізм добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою передбачений у ст. 142 ЗКУ. Щодо права оренди земельної ділянки, то відповідно до ст. 31 ЗУ "Про оренду землі" договір оренди землі, за загальним правилом, може бути розірваний тільки за згодою обох сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду з підстав, визначених законом (зокрема, ст. 32 Закону) або договором. Законом встановлені і спеціальні правила припи­нення права земельного сервітуту, емфітевзису та суперфіцію (див. коментар до ст.ст. 102, 102-1 ЗКУ).

До пункту "б". Порядок і підстави вилучення земельної ділянки, що має наслідком припинення права постійного землекористування, визначені ст. 149 ЗКУ (див. коментар).

До пункту "в". На наш погляд, у земельному законодавстві поняття "припинення діяльності підприємств, установ та організацій" варто розуміти у тому значенні, у якому воно вживається у цивільному та господарському законодавстві - як реорганізацію (злиття, приєднання, поділу, перетворення), тобто припинення діяльності з переходом усіх майно­вих прав і обов'язків до правонаступників, або ліквідацію - як припинення діяльності без правонаступництва (ст. 104 ЦК України, ст. 59 ГК України).

Коментована норма сформульована вкрай невдало.

Насамперед, не зовсім зрозуміло, як законодавець хотів використати термін "припинення права": щодо конкретного суб'єкта чи "взагалі". На наш погляд, мається на увазі припинення права користування "взагалі", коли земельна ділянка підлягає поверненню власнику (на відміну від припинення у конкретного суб'єкта, коли право може переходити до іншого суб'єкта).

Також незрозуміло, чому повинно припинятися право користування земельною ділянкою, наприклад, у разі припинення діяльності підприємства шляхом реорганізації.

Як видається, можна впевнено стверджувати, що у коментованому пункті законодавець мав на увазі лише право постійного користування. Лише відносно цього права має значення форма власності, на якій заснована юридична особа-землекористувач (див. ст. 92 ЗКУ). Слід зазначити, що право постійного користування, набуте до 01.01.2002 суб'єктами, які не виз­наються ст. 92 ЗКУ суб'єктами права постійного користування (див. коментар до п. 6 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ), у разі припинення їх діяльності також припинятиметься (навіть у випадку реорганізації). Хоча дана стаття формально цього не передбачає, проте перехід прав постійного користування до правонаступника суперечитиме ст. 92 ЗКУ.

Що ж стосується, наприклад, права оренди, то спеціальна (і прийнята пізніше) норма ч. 4 ст. 32 ЗУ "Про оренду землі" встановлює, що "реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землГ. Таким чином, вважаємо, що у разі реорганізації державної або комунальної юридичної особи її право оренди не припиняється.

Слід також мати на увазі, що у випадку припинення юридичної особи шляхом ліквідації припиняються усі належні такій особі права землекористування — оренди, постійного користування тощо. Це випливає із суті ліквідації (ст. 104 ЦК України, ст. 59 ГК України) і стосується всіх без винятку юридичних осіб.

До пункту "г". Використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, може бути підставою припинення права оренди (ст.ст. 24, 32 ЗУ "Про оренду землі"), права постійного користування (ст. 143 ЗКУ) в судовому порядку.

Для припинення права користування земельними ділянками закон вимагає додержання процедури, закріпленої у ст. 144 ЗКУ. На наш погляд, ця процедура не поширюється на припинення права оренди (див. коментар до ст. 144 ЗКУ).

До пункту "ґ". Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням тягне можливість припинення права оренди (ст.ст. 24, 32 ЗУ "Про оренду землі", ст. 96 ЗКУ) або постійного користування (ст.ст. 96, 143, 144 ЗКУ) у судовому порядку. Щодо поняття цільового призначення земельної ділянки та його співвідношення із суміжними поняттями див. коментар до ст. 19 ЗКУ.

До пункту "д". Систематична несплата земельного податку може стати підставою примусового припинення права постійного користування у судовому порядку, а систематична несплата орендної плати - для припинення права оренди.

Варто звернути увагу, що зміст терміну "систематична несплата земельного податку або орендної плати" як підстави для припинення права землекористування конкретизується у ч. 5 ст. 17 ЗУ "Про плату за землю": це несплата "за земельні ділянки державної і комунальної власності виробниками сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами протягом року, іншими платниками - протягом півроку .... " Не має підстав вважати, що відносно інших земель законодавець розуміє систематичність якось інакше.

   1. Припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

   2. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

   3. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до влас­ника земельної ділянки.

   4. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

До частини першої. Юридично значимою відмова власника земельної ділянки від права власності стає після її оформлення у заяві до "відповідного" органу.

У випадках, коли особа бажає відмовитися від права власності на користь територіальної громади, визначення "відповідного" органу складнощів на являє - це відповідна місцева рада. Разом із тим, при відмові на користь держави виникає проблема, оскільки землями державної власності можуть розпоряджатися принаймні кілька органів (див. ст.ст. 13, 16, 17