Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

д) конфіскація за рішенням суду;

е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

До пункту "а". Добровільна відмова від права сама по собі не є самодостатньою умовою припинення права власності. Для того, щоб право власності припинилося, власник повинен дотриматись визначеної законом процедури, передбаченої у ст. 142 ЗКУ (див. коментар). У протилежному разі фактичне припинення використання земельної ділянки повинно бути кваліфіковане як невиконання ним своїх обов'язків із використання земельної ділянки за цільовим призначенням. Якщо припинення використання поєднане із припиненням сплати земельного податку, це тягтиме юридичну відповідальність (див. коментар до ст. 206 ЗКУ).

До пункту "б". Смерть власника земельної ділянки - фізичної особи з юридичної точки зору є припиненням існування суб'єкта права, моментом припинення його право- та дієздатності.

Коментована норма виписана не досить вдало, адже за її змістом припинення права власності на земельну ділянку відбувається у разі смерті власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця. Маємо зауважити, що і наявність спадкоємців з усією очевидністю припиняє право власності на земельну ділянку у її власника.

Якщо ж законодавець мав на увазі припинення права власності не у конкретного суб'єкта, а "взагалі", то він, знов-таки, помилився, оскільки навіть якщо у власника земельної ділянки немає спадкоємців, право власності на земельну ділянку не припиняється, а переходить до територіальної громади (ст. 1277 ЦК України), щоправда, не "автоматично". ЦК України передбачає набувачем територіальну громаду за місцем відкриття спадщини, яким, за загальним правилом, є останнє місце проживання померлого власника. Тому при реалізації даної норми може виникнути ситуація, коли територіальна громада матиме землі за межами своєї території.

Існує й судова практика[282] визнання земельних ділянок відумерлою спадщиною. Як видається, право комунальної власності на земельні ділянки, що складають відумерлу спадщину, має виникати на підставі рішення суду незалежно від його оформлення державним актом безпосередньо на підставі закону. Рішення суду має бути підставою для реєстрації земельної ділянки та права власності на земельну ділянку.

До пункту "в". Відчуження земельної ділянки за рішенням власника відбувається шляхом застосування різних процедур (в залежності від суб'єкта права власності та об'єкта) - укладення цивільно-правових угод, продажу на земельних торгах тощо - див. глави 19-21 ЗКУ та коментар до них.

До пункту "г". Звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора відбувається у судовому порядку (див. також ст. 139, п. "ґ" ч. 1 ст. 143 ЗКУ). Земельна ділянка підлягає продажу на земельних торгах, що проводяться у формі аукціону. Детальніше див. коментар до ст. 139 ЗКУ.

До пункту "ґ". Відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб є двома окремими самостійними підставами припинення права власності, які застосовуються з різних підстав та в різному порядку (див. ст.ст. 146, 147 ЗКУ).

До пункту "д". Конфіскація земельної ділянки, тобто позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (ст. 354 ЦК України), застосовується з урахуванням ст. 148 ЗКУ за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом (див. коментар до ст. 148 ЗКУ).

До пункту "е". Невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства протягом року з моменту набуття у випадку отримання у спадщину земельної ділянки сільськогосподарського призначення (ч. 4 ст. 81, ч. 4 ст. 82 ЗКУ) також тягне припинення права власності.

Ч. 4 ст. 81, ч. 4 ст. 82 ЗКУ передбачають обов'язок іноземних фізичних та юридичних осіб, осіб без громадянства протягом року відчужити набуті у спадщину землі сільськогосподарського призначення. У разі порушення цієї вимоги земельна ділянки підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду (ст. 145 ЗКУ, ст. 348 ЦК України). Кодекс не деталізує процедури примусового відчуження, не визначає суб'єктів звернення до суду з вимогою про відчуження земельної ділянки, що не сприяє ефективній реалізації норми. Крім того, немає повної впевненості у конституційності вказаної норми, адже, відповідно до ч. 5 ст. 41 Конституції України, "примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності ...".

Підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;(зі змінами від 2009 року) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Загальна характеристика. Підстави припинення права землекористування окрім коментованої статті передбачені ст.ст. 142-144, 149-151 ЗКУ, ст.ст. 31, 32 ЗУ "Про оренду землі".

Маємо зауважити, що наведений у коментованій статті перелік, виходячи із змісту інших норм земельного законодавства, не є вичерпним. Так, строкові види права земле­користування припиняються по закінченню строку користування;