Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

До пункту "б". ЗКУ визнає обов'язковою умову продажу земельної ділянки на земель­них торгах за ціною, що перевищує стартову. Таке вирішення викликає сумніви з точки зору його обґрунтованості (див. коментар до попереднього пункту).

Деякі локальні порядки проведення земельних торгів встановлюють ще більш жорсткі правила порівняно із коментованою нормою. Так, Рішення Київради "Про затвердження Тимчасового порядку набуття права на землю на конкурентних засадах в м. Києві" №810/3385 від 19.07.2005 встановлює обов'язковість підвищення стартової ціни земельної ділянки мінімум на три кроки. В протилежному разі торги по земельній ділянці визнаються такими, що не відбулися. Таке положення явно суперечить коментованій статті, не кажучи про сумнівність врегулювання процедури проведення земельних торгів локальними актами за відсутності відповідного закону (див. ч. 5 ст. 137 ЗКУ).

До пункту "в". Земельні торги визнаються такими, що не відбулися, в разі невико­нання переможцем земельних торгів свого обов'язку щодо сплати належної суми за прид­бану земельну ділянку. Такий факт невиконання головної умови переходу права власності на земельну ділянку свідчить про те, що потенційний покупець не зможе набути права власності та оформити його. Право власності на земельну ділянку не переходить, а отже торги є такими, що не відбулися, оскільки їх мета - перехід права на земельну ділянку на платних засадах, досягнута не була.

   1. У разі звернення стягнення на земельну ділянку, що перебуває у власності громадянина чи юридичної особи, земельна ділянка підлягає продажу на земельних торгах, що проводяться у формі аукціону.

   2. Звернення стягнення на земельні ділянки, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, допускається у випадках, коли у власників таких ділянок відсутнє інше майно, на яке може бути звернене стяг­нення, якщо інше не запропоновано власником земельної ділянки.

До частини першої. Відповідно до ч. 5 ст. 50 ЗУ "Про виконавче провадження", звернення стягнення на земельну ділянку за виконавчими документами, у т.ч. і насамперед за рішенням суду, допускається у разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача.

Особливості звернення стягнення визначаються ст. 62 Закону, яка підлягає застосуванню з урахуванням коментованої статті, зокрема, ч. 2, за якою звернення стягнення на земельні ділянки, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, проводиться лише у визначених випадках. "Прилюдні торги", згадані у ст. 62 Закону, мають обов'язково проводитися у формі земельних торгів.

Різниця між ціною продажу земельної ділянки і розміром боргу після вирахування сум, передбачених ст. 43 ЗУ "Про виконавче провадження", підлягає поверненню колишньому власникові земельної ділянки, у якого вона була відчужена (ч. 4 ст. 43).

На сьогодні відсутній порядок продажу земельних ділянок на земельних торгах, що формально мало б перешкоджати зверненню стягнення на земельні ділянки у відповідності до вимог закону. Між тим, за відсутності відповідного закону існує практика звернення стяг­нення на земельні ділянки відповідно до положень Інструкції про проведення виконавчих дій (п. 5.10.4.), затвердженої Наказ Міністерства юстиції України №74/5 від 15.12.1999, та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №68/5 від 27.10.1999. Як видається, в силу положень ч. 5 ст. 137 ЗКУ визначення процедури проведення стосовно земельних ділянок прилюдних (а по суті - земельних) торгів підзаконним актом Міністерства юстиції за відсутності відповідного закону є незаконним.

До частини другої. За умови зняття мораторію на відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п. 15 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ) таке відчуження допускатиметься у випадках, коли у власників ділянок відсутнє інше майно, на яке може бути звернене стягнення. Це відповідає загальному правилу, передбаченому ч. 5 ст. 50 ЗУ "Про виконавче провадження" щодо порядку звернення стягнення на нерухоме майно. Дана норма не є імперативною і застосовується "якщо інше не запропоновано власником земельної ділянки". На нашу думку, дане словосполучення варто розуміти як можливість власникам земельної ділянки добровільно погодитись на звернення стягнення на земельну ділянку, не зважаючи на наявність іншого майна, на яке може бути звернуте стягнення.

Можливість звернення стягнення на земельні ділянки, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у умовах мораторію на відчуження цих земель (пп. "б" п. 15 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ) є предметом дискусій. Норма, що забороняє будь-яким способом відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, не передбачає винятків для звернення стягнення на земельну ділянку. З іншого боку, на думку, наприклад, Т. О. Коваленко, на випадки звернення стягнення на земельні ділянки в рахунок боргів мораторій не поширюється. Подібні підходи обґрунтовуються, зокрема, тим, що при зверненні стягнення йдеться не стільки про право власника відчужити земельну ділянку, скільки про його обов'язок погасити борг.

Підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних