Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. - Ярослав Юрійович Тінченко

Зважаючи на це, командування Повітряного флоту УНР виокремило зі складу 1-ї Запорізької авіаескадрильї 1-й бойовий авіаційний загін із трьома літаками та відправило його у розпорядження штабу Армії УНР. Формування цього підрозділу розпочалося 19 вересня 1920 р. До нього потрапив і льотчик Аев Скурський, який пізніше так розповів про подальшу діяльність загону: «В октябре 20 г. был сформирован отряд в З машины, куда попал я, Золотов и Козловский Юрко. Командовал этим отрядом Козловский. Поехали мы через Аьвов, Тарнополь и Гусятин. Здесь мы выгрузились и собрали самолеты. Брат был со мной и полетели в Городок. Я полетел первым, но не в Городок, где стоял штаб армии, а полетел в Каменец-Подольский к жене, где воинских частей не было, была милиция УНР, которая и охраняла мой аэроплан. Со мной летел наблюдатель Зеленяк — хорунжий. В Каменце-Подольском пробыл 5 дней и улетел в Городок. Это было 20–21.10.1920 г. В этом районе около р. Збруч мы стояли месяц. Тут же был и мой брат. Я сделал одну разведку в сторону Бара и Новой Ушицы, а олотов влево от Проскуровской дороги в сторону Винницы. Вскоре началось отступление под напором частей Буденного (автор помиляється, Кінна армія Будьоного у той час не брала участі в боях з Армією УНР. — Прим. Я. Т.). Погрузились в Волочиске на поезд и приехали во Аьвов, где простояли 2 недели. Я поехал с отрядом в Варшаву, тут пробыли 5 дней и оттуда в Быдгощ — 25.12.20 года. Приехали всем отрядом и со всем имуществом»74.

Льотчики та механіки 13-ї польської ескадри поряд з літаками «Альбатрос» ДЗ та «Фокер» Д7 на летовищі Мокотово у Варшаві, де також розташовувася особовий склад 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї, серпень 1920 р. Не виключено, що котрийсь із цих літаків згодом було передано на озброєння Армії УНР.

Фото з видання: Rok 1920, Warszawa, 2005

У своїх коротких свідченнях Аев Скурський досить спрощено подає історію 1-го бойового загону та 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї в цілому у жовтні-листопаді 1920 р. Загін дійсно розташувався у містечку Городок, де перебував штаб Армії УНР. На 6 листопада 1920 р. у складі загону нараховувалося 9 старшин, 44 козаки та 3 літаки75. Збереглася також загальна відомість про озброєння та наявність палива у 1-й Запорізькій авіаційній ескадрильї (та 1-му бойовому авіаційному загоні) станом на 6 листопада 1920 р. У розпорядженні ескадрильї було 11 060 кілограмів бензину, 3 кулемети «Аьюїса», 3 кулемети «Вікерса», 16 рушниць та 80 авіабомб76.

У 10-х числах листопада 1920 р., коли на фронті вже точилися бої з червоними, із Варшави на допомогу Армії УНР відбув щойно сформований 2-й бойовий авіаційний загін з військовими льотчиками О. Жаховським, Ф. Алєлюхіним і С. Островідовим. Через ст. Вікторія він відбув до Ярмолинців — на з’єднання з 1-м бойовим авіазагоном77.

Серед документів штабу Армії УНР збереглися свідчення й про дії авіації проти червоних військ протягом 11–20 листопада 1920 р. Так, у бойовому наказі, виданому в ніч з 10 на 11 листопада 1920 р., зустрічаємо таке розпорядження: «Командіру авіовідділу з ранку 11 листопаду зробити розвідку одним самольотом в районі Хмільник-Каліновка-Вінниця, виявити ворожу группіровку і відомости розвідки кинути до Штабу 1-ої дівізії в Старій Гуті, рештою самольотів обслідувати район Лучінець-Вен-дичани-Озаринці, з метою закидати бомбами ворожу кінноту»78.

Як зазначав Г. Козловський, у листопаді 1920 р. під час бойових дій проти червоних саме А. Скурський на літаку «Альбатрос» неодноразово вилітав у розташування радянських військ у районі Могилів-Подільський-Меджибож-Жмеринка з метою розвідки та бомбардування79. Дані про результати польотів українських авіаторів знаходимо й у матеріалах штабу Армії УНР. У вечірньому розвідчому звіті від 11.11.1920 йдеться: «Жмеринський напрям. Зізнання летника. В цім районі великих кольон та транспортів не помічено. Кинуто дві бомби в Жмеринське депо. В бік Вінниці ішов обоз в районі Браілова. З Бару на Жмеринку ішов бронепотяг»80.

Союзники: пілоти та механіки 9-ї польської ескадри у Луцьку, 1920 р.

Фото з видання: Rok 1920, Warszawa, 2005

В одному з наказів штабу Армії УНР від 13.11.1920 також ідеться про роботу авіації: «Сьогодні о 16 год. помічони льотником ворожи гармати і скупчення військ в с. Куріловці Муровані а по дорозі від Рівно на Куріловці рушив обоз і до тисячи ворожоі піхоти» 81. Звіт про розвідку, датований вечором 13.11.1920, доповнює раніше наведені відомості: «Новоушиць-кий напрям. Летником сконстатоване велике згруповання району Куриловці Муровані. В початку 14 год. з м. Рівного на Куриловці Мур. двигалась колона піхоти до 1000 люду з обозом. В цім часі з Куриловець Мур. двигалась гарматна кольона в котру льотником кинуті бомби <…> В районі Березно на південь Вербовця льотниками сконстатовано до 100 кінних правдоподібно 41 дів.»82.

Теж союзник: негр-механік 7-ї польскої ескадри, Львів, 1920 р. Фото з видання: Rok 1920, Warszawa, 2005

Скориставшись тим, що 1-й бойовий авіаційний загін опинився далеко від командування Повітряного флоту УНР, сотник Г. Козловський намагався влаштувати «заколот» проти В. Павленка та О. Жаховського. Він спробував умовити штаб Армії УНР відокремити загін від ескадрильї. За цей вчинок його було знято з посади та відправлено у розпорядження командувача Технічними військами УНР83. Там Г. Козловський також довго не затримався, бо почав плести інтриги проти керівництва Технічних військ УНР, тож був відправлений до Запасових бригад УНР, де служив і його рідний брат. Але й там стався скандал: під час роботи верифікаційної комісії, яка засвідчувала відповідність військових рангів українських старшин, виявилося, що Г. Козловський сам собі присвоїв найпочесніший у російській армії орден Святого Георгія 4-го ступеня та безпідставно носив його на мундирі. Ця історія закінчилася тим, що одного дня брати Козловські дезертирували з Армії УНР і прибули до радянського посла у