Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. - Ярослав Юрійович Тінченко
Літак «Цепелін Штаакен» XIV Р. 70/18 на аеродромі у Німеччині з членами екіпажу та технічним персоналом, літо 1919 р.
Фото з видання: Rimmel R. Staaken at war
Військовий льотчик Микола Кривенко також у 1930 р. потрапив до рук радянських каральних органів, а відтак — залишив на сторінках слідчої справи докладний звіт і про свою місію:
«В Каменец-Подольск в это время прилетел 5-моторный большой немецкий аэроплан. Я узнал, что через несколько дней этот аэроплан возвращается обратно, и что от военного министерства, как будто бы, будут посылаться лица для покупки разного военного имущества. Я обратился опять к т. Линицкому и просил устроить мою командировку в Германию, где смогу подлечить свое здоровье и принять участие в покупке авиационного или автомобильного имущества. Через несколько дней т. Линицкий (он работал тогда на какой-то ответственной должности в военном министерстве) сказал мне, что в Германию никто не едет, но что дается Поршу (послу УНР) поручение приобрести определенное военное имущество в Германии. На мою повторную просьбу т. Линицкий устроил мне командировку и в середине августа на аэроплане с немцами улетел в Германию. Летели со мною тогда несколько человек: т. Викул (теперь коммунист), Балицкий, служащий финансовой миссии УНР в Берлине, от Галицкой армии Костів (с каким поручением не знаю), остальных не помню.
При моем участии в Германии было приобретено 8 или 10 аэропланов на заводе „L.V.G.“ и некоторое мелкое авиационное имущество (далі нерозбірливе слово. — Прим. Я. Т.). Покупку по поручению Порша производил Оренштайн (это галицкий еврей, имевший свое книжное издательство в Берлине), а я только указал, после осмотра, какие аэропланы надо купить. При работе комиссии Антанты, которая „обезоруживала" Германию, эти аэропланы были уничтожены в Дрездене (где они находились в S.L.D. (самолетное общество воздушных сообщений) — крылья и корпус порезаны, а моторы побиты молотками»58.
Таким чином, літаки, закуплені безпосередньо для потреб Повітряного флоту УНР, так і не дісталися України. Проте шість німецьких вантажних літаків, арендованих урядом УНР, досить активно експлуатувалися на міжнародних авіалініях протягом літа-осені 1919 р. Можливість організації аренди цих літаків здійснили посол України у Німеччині Микола Порш та військовий експерт Костянтин Голіцинський.
Коротко варто згадати про долю цих шести німецьких апаратів. Слід сказати, що, фактично, вороття на батьківщину цим літаками не було. Відповідно до Версальського договору Німеччина була зобов’язана знищити всі важкі та винищувальні літаки. Отож, по закінченні роботи для уряду УНР на «Цепеліни Штаакени» та «Готи» чекало або знищення, або передання одній з країн-переможниць у Першій світовій війні. Відтак, доля більшості літаків та їх екіпажів була трагічною.
«Цепелін Штаакен» XIV Р. 69/18 — здійснив чимало рейсів з Німеччини до України та назад. Нарешті, у жовтні 1919 р. був конфіскований комісією представників Антанти, коли щойно зайшов на посадку в місті Асперн. Згодом був переданий повітряним силам Італії59.
Літак «Цепелін Штаакен» XIV Р. 70/18, з українськими розпізнавальними знаками, інтернований у Румунії, жовтень 1919 р.
Фото з видання: Bernad D. Rumanian Air Force
«Цепелін Штаакен» XIV Р. 70/18 — 19 вересня 1919 р. вилетів з Кам’янця-Подільського, але невдовзі мусив піти на вимушену посадку біля містечка Крештинешти у Північній Буковині. Посадка закінчилася аварією, і літак було сильно пошкоджено. На борту літака в якості пасажирів знаходились міністр пропаганди УНР Лозанівський та його заступник — журналіст Петро Бензя. Перший з них отримав важкі тілесні пошкодження, а другий загинув 60. Літак конфіскувала румунська влада61.
«Цепелін Штаакен» XIV Р. 71/18 — розбився 8 липня 1919 р. у лісі під німецьким містом Ратібором. На борту цього літака повертався з мирної конференції у Парижі на батьківщину Дмитро Вітовський. Ось що про це згадував один з друзів Д. Вітовського, Левко Лепкий: «Літак був типу великих літаків німецького т-ва повітряної, перевозової фльоти — випосажений в найкращі технічні засоби, в крила довжини 43 м., 5 моторів у силі 260 коней, з поміщенням на чотири тисячі кг. вантажу. На літаку крім полк. Вітовського та його адютанта чет. Чучмана їхали ще ком. літака Олєрав, машиністи Біндерфайн і Покранд, пільоти Вернер і Тені та моторовий Лефлєр. Коли біля 9-тої год. ранку літак перелітав понад річку Руда, в далекій висоті почувся нечайний вибух і літак у виді огненної кулі почав спадати вниз; за ним потягнулась тільки струйка чорного диму, як у хвості комети. Очевидці бачили, як одна особа вискочила з горіючого літака в апараті для спаду, але апарат не відчинився. Коли позбігались місцеві люди, то на землі дотлівало вже румовище літака, а серед нього вісім трупів. Горів і вантаж — документи та гроші, які везено для державної скарбниці. Українські гроші друкувалися тоді заграницею в Німеччині і їх перевожено літаками. Останки недопалених документів забрали представники німецької влади, що явилась негайно на місці катастрофи. Рештки недогоркних трупів також спрятано, а тіла полк. Вітовського та чет. Чучмана перевезено окремо зпершу до Береслава, а потім до Берліна»62. У пресі того часу вказувалась точна сума грошей, які перевозились на борту цього літака — 7 млн українських карбованців63.
Нарешті, один з літаків типу «Гота», пілотований німецьким льотчиком Клаузеном, по закінченні служби уряду УНР здійснив посадку у Чехо-словаччині
