Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. - Ярослав Юрійович Тінченко

Згадуючи весь цей катастрофічний польот та причини визвавші його, можна напевне сказати, що завше, коли будуть вимагати польоту при нездатній погоді і головне не рахуючись ні з чим, будуть не тільки поломки літаків, а може і літаків з літунами, бо цей випадок можна лічити тільки безглуздим счастям, що літуни залишились живі.

Оглянувши самольот, ми побачили, що задля ремонту треба майстрів з інструментом і відправились в Хотин до Румунськ. влади, залишив біля самольота варту, але в Хотині ми були затримані і вже не мали можливість вернутись до самольота, про що я додатково докладаю рапортом"»66.

Згідно розпорядження керівника Повітряного флоту УНР полковника В. Павленка, «відважним летунам», які здійснили цей польот, окремим наказом було висловлено подяку.

Повертаючись до подій осені 1919 р., слід зауважити, що вже наприкінці вересня становище Української Народної Республіки значно погіршилось. Крім основного супротивника — червоних, на території України з’явився ще один сильний ворог — білогвардійці, з яким Дієва армія УНР вступила у запеклу боротьбу. Антанта підтримувала білогвардійців, а відтак поставилася до уряду УНР вороже. До того ж, серед українських вояків ширилася епідемія тифу, а ліки, закуплені українським Червоним Хрестом за кордоном, представники Антанти заборонили ввозити до УНР. Відтак, припинилися і закордонні польоти, а в лавах Повітряного флоту УНР почався розлад. Крім зовнішніх факторів безлад в авіаційних частинах створювали й особисті суперечки між його командирами. Зокрема, в архіві збереглося клопотання від 18.10.1919 т. в. о. начальника авіації (тобто — всього Повітряного флоту УНР на час хвороби В. Павленка) Олександра Єгорова, яке ілюструє ці події:

«Завдяки відсутності на Україні самольотів, в Наддніпрянської Дармії залишився всього один 4-й бойовий Авіаотряд. В найближчому будучому чекати поповнення Дармії авіаційними силами не можна, по вказаній вище причині. Між тим істнує Інспектор Авіації Дієвої Армії — „Інвіадарм". При утворенні посади Інвіадарма в час, коли ще не було штаба Головнокомандуючого, малось на увазі, що в Дармії буде декілька бойових Авіаотрядів, як Наддністрянських так і Наддніпрянських, якими б керував і об’єднував їх працю „Інвіадарм".

Літак «Гота» г. 7, пілотований німецьким пілотом Клаузеном, який по закінченні служби уряду УНР перелетів до Чехословаччини Фото зі статті: Bohumir Kudicka. «Deux avions exotiques. „Fokker D. VII" et „Gotha GL VII" en Tchecoslovaquie»//Air magazine, 09.2005

Коли виявилось, що в життя цього провести не можливо — Галицькі Аітунські Сотні не визнавали Інавіадарма, на посаду Інвіадарма Головного Управління Повітрової Фльоти нікого не призначало, позаяк в той час у нас в Наддніпрянської Армії було всього два бойових Авіаотряда, котрих працю провадити можна було і без Інвіадарма.

Несподівано для Головного Управління Повітрової Фльоти, без згоди і відома його, як начальника всього Повітрового Фльоту УНР, наказом Головної Команди Військ УНР від 16-го серпня б. р. ч. 126, на посаду Інвіадарма (заходами начальника 2-го Управління Дармії Наддніпрянських Військ) бул призначен Військовий Аьотчик Сотник (Хорунж) Наконечний, Командір 4-го бойового Авіаотряду. Як показав місячний досвід служби Інвіадарма Військового Аьотчика Сотника (Хорунж) Наконечного на цій посаді, являється абсолютно не відповідаючим свойому призначенню. Взагалі мені відома попередня служба Сотника (Хорунжого) Наконечного, що там, де появлявся він на більш-менш відповідальній посаді, хворіє „манією велічія", сіє навкруги інтриги і обурення підлеглих йому. Багато веде балачок, але мало приносе користі загальному ділу. Нарешті Сотник (Хорунж) Наконечний за місяць перебування на посаді навіть не усвоів своіх прав і обов’язків, зазначених в «Положенні про Інвіадарма». Наслідки його праці самі плачевні: координації бойової праці 5-го та 4-го авіаотрядів не було; командір 5-го бойового авіаотряду майже на очах Інвіадарма спекулював з деякими старшинами свого отряду на спирт та інше державне майно і нарешті втік на державних самольотах з одним із своїх літунів, захватив з собою державні гроші. 5 Авіаотряд до крайності дезорганізован і роспущен, позаяк Інвіадарм приізжаючи до 5 Авіаотряду більш розводив інтриги в Штабу Тила і вів балачки о своій високій посаді, і о тій величезній владі, котру дає ця посада, а зовсім не знайомився з внутрішнім життям Авіаотряду, з постановкою праці та інше…»67.

Наслідком клопотання О. Єгорова було видання наказу штабу Дієвої армії УНР про усунення Наконечного з посади інспектора авіації та повернення на посаду командира 4-го авіаційного загону з 1.11.191968.

Доповідь Олександра Єгорова виявляє кілька цікавих фактів. По-перше, станом на середину жовтня 1919 р., за його твердженням, залишався тільки один боєздатний авіаційний загін — 4-й (О. Наконечного). По-друге, Летунський відділ Галицької армії, значною мірою сформований старанням Повітряного флоту УНР, відмовлявся виконувати накази його командування.

Щоправда, остання дієва частина Повітряного флоту УНР — 4-й авіаційний загін, залишалася боєздатною недовго. У середині листопада 1919 р. загін розташовувався у Проскурові: усі його літаки вийшли з ладу, а більшість особового складу хворіла на тиф. До міста наближалися білогвардійці, і полонення решток підрозділу було неминучим. За таких умов командир загону О. Наконечний порадив працездатним підлеглим виїхати до Кам’янця-Подільського, де перебували урядові органи Директорії, окремі частини ДА УНР і штаб Повітряного флоту. Цією пропозицією скористався, зокрема, льотчик Аев Скурський, якому для евакуації майна Олександр Наконечний передав вантажну автомашину. Невдовзі по евакуації бажаючих до Кам’янця-Подільського білогвардійці увійшли до Проскурова і без перешкод захопили залишки 4-го авіаційного загону69.

У листопаді 1919 р. Кам’янець-Подільський був єдиним острівком, де ще розміщувалися різні державні інституції та рештки військових частин Української Народної Республіки. Дієва армія УНР відступила в район містечок Аюбар і Чуднів (нині — Житомирська область), і майже цілком утратила зв’язок із Кам’янцем-Подільським. У місті незабаром з’явилася невелика польська залога, але червоні та білі, виснажені боротьбою одні з одними, не вступали у сутички з польськими та українськими частинами.

За таких умов, щоб розібратись зі станом справ і визначитися з подальшими діями, було скликано нараду всіх військовослужбовців української авіації. Начальник управи Повітряного флоту Віктор