До зір крізь терня, або хочу бути редактором - Святослав Караванський

дієприкметникові форми той, що пере-верта гори, той, що голить бороди, зілля, яке чарує, те, що ломить камінь. Форми ці цілком зрозумілі сучасникам, але, на жаль, вони, ніби законсервовані, не мають аналогій у сьогоднішній практиці. Чи це закономірно для нової доби, чи ми просто не вміємо користуватися залишеним нам у спадок багатством?

Мені здається, що друге ймовірніше. Модель, уживану предками, можна розумно застосувати і в наші супермодерні часи. Спробую показати це на прикладі. Читаю: “Роздираючі душу крики жертв… і досі стоять в її вухах”. А що, як висловитися так: “Роздери-душу крики жертв… і досі стоять у її вухах”? Чи зміниться ефект впливу на читача? Як на мене – ні. Очевидно, що наведена модель може працювати в нових умовах, а надто, коли після дієслова стоїть не один, а два іменники, бо сказати роздери-крик замість роздираючий крик якось не випадає. Коли ж після дієслова ідуть аж два іменники, то предківська модель працює не гірше від нових запозичених.

Тому, я б у тексті “Не розраховуйте… на поглинаюче увагу письмо…”, вдався б до новаторства або “стараторства”: “Не розраховуйте… на поглинай-увагу письмо…”. Коли таких прецедентів сучасні тексти матимуть більше, то читач звикне до цих нових (із старими дірами) форм.

ПОВІТРЯНЕ ШАМПАНСЬКЕ чи ЛЕГКОБРИЗНЕ ШАМПАНСЬКЕ?

В одному перекладі з російської мови ріже око такий кавалок: “Шампанське пити з горлечка важко. Воно повітряне, кислувате”. Якщо по-російськи воздушный напиток добре звучить у творах найкласніших класиків, то в нашій мові повітряний напій не вживано. Беру словник. Слово воздушный, коли йдеться про пиріг або тістечко, перекладено як легкий. Перекладач, очевидно, дивився у словник, але сказати про шампанське, що “воно легке, кислувате”, він не наважився, бо слово легке сюди справді не ліпиться. Але й пара повітряне шампанське, яку вжив перекладач, так само не віддає того, що хотів висловити автор оригіналу. Слово повітряний не віддає тих нюансів, які віддає слово воздушный. У такій ситуації перекладач або редактор мають виявити винахідливість. Треба покопатись у пам’яті. Існує слово сонцебризний, де друга частина – бризний може стати у пригоді. Додаймо її до слова легкий, яке тут теж частково потрібне і матимем легкобризний – епітет, що окреслює таке вино, як шампанське, краще ніж повітряний. Отже, редагую перекладача, згадавши, що українці п’ють не з горлечка (горлышка), а нахильцем: “Шампанське пити нахильцем не з руки. Воно легкобризне, кислувате”.

ПРОЗОРЛИВИЙ чи ПРОВИДЛИВИЙ?

Іноді на допомогу шукачу нових форм може прийти забортна лексика, тобто лексика, яка існувала в нашій мові, але не знати чому опинилася за бортом словників та літературної мови і, щиро кажучи, забулася, хоч вона відповідала і відповідає стандартам літературного мовлення і до того є органічно українська. До такої лексики належить слово провидливий, що відповідає канонізованим тепер, не без впливу сусідніх мов, словам передбачливий і прозорливий. Слово це вживає Марко Вовчок у повісті “Три долі”: “Очі ж мої усе бачили добре – де ж провидливість моя непомилешна?”. Слово провидливість не виникло само собою. Очевидно, існував прикметник провидливий, досі ніде не зафіксований, хоч і подибуваний у живій мові. Щождо слова провидливість, то його фіксує “Русько-німецький словник” Желехівськоо із вказівкою, що його вжито у творах М. Вовчка. Але Грінченко зігнорував провидливість, і це визначило долю цього слова. Його нема ніде більше. А слово ж наше питоме. Існують же слова провидець, а ще провидіти, яке значить передбачати, прозирати. Від слова провидіти й походить провидливий, а від нього – провидливість. Натомість у нашій мові запанувало слово прозорливий або прозірливий, яке має аналоги у російській та польській мовах. Своє ж оригінальне і неповторне провидливий ми забули. Тож чи не буде закономірним відродження цього слова як нової форми? Пише сучасний автор “Ніколи він… не був таким прозорливим у стосунках із жінками…”. Автор пише так, як склалося історично через пасинкове становище нашої мови під окупантами. Чи ж не краще й оригінальніше буде звучати: “Ніколи він… не був таким провидливим у стосунках із жінками…”? На мій смак, краще.

* * *

Редактор-шукач нових форм має бути дослідником, і результати своїх досліджень використовувати у практиці. Тут допоможе глибоке почуття мови і розвинений мовний смак. Не можна пересичувати тексти новими формами, але не можна і нехтувати їх, коли цього вимагає текст. Пильне око Редактора не може допустити, щоб герої довірених йому творів пили з горлечка будь-які напої, а надто повітряне шампанське.

15. З НЕБА НА ЗЕМЛЮ

Письменник (і редактор) трагічної долі (заподіяв собі сам на еміграції смерть) – Василь Гайдарівський у розмові з поетом В. Біляєвим казав так: “Саме виловлення мовних і друкарських помилок – це функція доброго коректора. А редактор… крім досконалого знання мови, стилів і смаків, мусить відчувати пульс, дихання твору. Він не сміє пропустити жодного недогляду автора. Справжній редактор – додатковий творчий чинник для автора. Він мусить також мати відвагу і обов’язок, чуєте – обов’язок! – підказати, а де треба, наполягти на потрібних поправках, додатках, скороченнях і змінах…”.

До згаданого конечного мінімуму редакторської ерудиції: “знання мови, стилів, смаків” треба додати ще й глибоке знання літератури – класичної та сучасної, а також історії, плюс знання – хай і не аж дуже глибокі – кількох іноземних мов.

HOMO HONORARUS чи HOMO HONORARIUS

Деякі сучасні писателі, бажаючи показати свою освіченість, або справити гумористичний ефект, називають свої твори