До зір крізь терня, або хочу бути редактором - Святослав Караванський

пасиву: Ой, убито, вбито, Затягнено в жито, Червоною китайкою Оченьки прикрито.

Вживання цієї стилістичної риси можливе у текстах різних жанрів (взято на облік, покликано на комісію). Крім скорочення викладу думки, ця риса запобігає стильовому одноманітно тексту. Замість казати й писати “У такий спосіб були визначені норми нашої поведінки”, краще й коротше сказати “У такий спосіб визначено норми нашої поведінки”. Зміст не змінився, але скоротився і якоюсь мірою українізувався.

БУЛО НАКЛАДЕНЕ ТАБУ чи НАКЛАДЕНО ТАБУ?

Пише доктор наук: “…на теми дисертацій про репресованих… письменників було накладене… табу”. Цей стиль прищеплювано нашій науковій еліті шляхом ряду лінгвоцидних заходів продовж десятків років. Так навчали студентів, які потім ставали вчителями, науковцями, письменниками, академіками. Стиль цей точно копіював стандарти, властиві російській мові. Щождо своїх питомих стилів, то українці мусили їх забувати, бо їх не вчила жодна школа включно з вищою. Наслідок цього лінгвоциду ми спостерігаємо сьогодні. Безособові пасивні форми дуже рідкі гості в сучасних текстах. Було б незле для добра української мови організувати для навчених “під зорями Кремля” вчителів та науковців курси підвищення кваліфікації, які б доповнили совєтську мовознавчу освіту репресованими в СССР рисами української мови. Відвідавши такі курси, цитований науковець сам відредагував би наведений уривок так: “…на теми дисертацій про репресованих… письменників накладено… табу”.

ВОНИ БУЛИ ПРОДЕМОНСТРОВАНІ чи ЇХ ПРОДЕМОНСТРОВАНО?

Уявлення про переваги у деяких виразах саме українського стилю дає і такий приклад. Пише дочка письменника: “…гостям… обіцяли… продемонструвати… унікальні технології. І вони таки були продемонстровані”. А тепер подивімось на відредагований варіянт: “…гостям… обіцяли… продемонструвати, унікальні технології. І їх таки продемонстровано". Чи не краще? І коротше, і легкомовніше, і таки по-українськи.

II. ПЕРША ОСОБА МНОЖИНИ НАКАЗОВОГО СПОСОБУ

Приклад цієї граматичної форми:

Заспіваймо пісню веселеньку Про сусідку молоденьку! Про сусідку заспіваймо, Серце наше звеселяймо!

Коли мовлене містило в собі не те, щоб наказ, а просто пропозицію або заохочення щось зробити, українці вживали наказового способу: “Перейдім[о] до іншої кімнати" (А), а не “Перейдемо до іншої кімнати". Вжиток (А) характерний для західньо-слов’янських мов, зокрема для чеської та польської. Мабуть, ненависть до всього західнього змушувала кремлівську мафію викорінювати все, що різнилися від східніх стандартів, в тому числі й у мові (хоч західній білизні, а надто бюстгальтерам, московські партійні дами віддавали перевагу).

Ідучи за схваленими у зореносному Кремлі стандартами, витворені у зашторених кабінетах “літературні норми" приписували міняти форми, засвічені у цитованій пісні, на форми заспіваєм, звеселяєм (Форми дійсного способу, властиві у такому вжитку мові старшого брата). Не почнім, а почнемо, не візьмім, а візьмемо, не створім, а створимо тощо.

ПОЛИШИМО чи ПОЛИШІМ, ЗВЕРНЕМОСЬ чи ЗВЕРНІМОСЬ?

У тексті письменника, який довгенько працював у совєтських ЗМІ, подибуємо такий кавалок: “Тож полишимо оту легкість безжурну, ту сюжетність… пригодницьких шкіців…, полишимо такому ж невибагливому… споживачеві… пригодницької… продукції…, та й звернемося до прози серйозної….". На манері письма цього літератора відбився стаж його роботи в “соловецьких" ЗМІ, де дуже прискіпливо стежено, щоб на шпальти газет не потрапляв “націоналістичний" (читай український природній) стиль. Тим-то цей автор і вживає форми полишимо і звернемось замість полишім і звернімось, які в такому кучерявому тексті мали б пожвавлювати виклад думки, відповідно до української стилістичної традиції.

Спробуймо відредагувати корифея літературної праці: “Тож лишім оту легкість безжурну, ту сюжетність… пригодницьких шкіців…, лишім такому ж невибагливому… споживачеві… пригодницької… продукції…, та й звернімось до прози серйозної…". Текст ожив, набув динамічних рис.

* * *

Мовно-стилістичні стандарти, вироблені сотнями поколінь мовців, таки варто наслідувати, а не ігнорувати.

19. ШТУЧНОСТІ – ВІЙНУ!

Наявність штучної лексики у мові будь-якого словесного матеріялу шкодить не лише художнім, але й усім іншим друкованим чи виголошуваним текстам. Візьмім далеке від літератури військо, де мову вживають переважно для команд і наказів. “РУС для військовиків” (Київ-Львів: Варта, 1995), приміром, рекомендує таку команду: “Розпочати самообслуговування і прання білизни!”. Штучність команди викликало дослівне мавпування стислої російської: “Начать самообслуживание и стирку белья!”. Стисла формула команди обернулася на мовного динозавра. Врятувати становище може відступ від шаблону: “Година самообслуги і прання!”. Коротко, чітко і, головно, натурально – не