До зір крізь терня, або хочу бути редактором - Святослав Караванський

фактом мови.

Редактор, який хоче, щоб редаговані ним твори яскріли неповторними мовними перлами, має цікавитись творчістю поетів-словотворців, і найкращі знахідки залучати до редагованих текстів. Нижче (як і вище) наведено новотвори з поезій українського поета Яра Славутича (Херсонщина-Канада).

ДО ОБРИДЖЕННЯ чи ДО ГИДІ?

Пошук найстислішого висловлення думки властивий і живій мові. Тому поети вдаються до живої мови, і то часом до форм, забутих книжною мовою через взорування на іншомовні “якісніші” зразки. Звертаючись у дорозі на Сибір до північних беріз, поет каже:

“О, білокорі! Вас я незлюбив,

Вас, вид Москви, зненавидів до гиді….”

Вираз до гиді поет почув ще на Херсонщині або пізніше серед українців Канади. Це безперечна знахідка – відродження короткої форми, якої нема у словниках. Словник Кримського пропонує на цей випадок пару до обридження. Сучасник скаже або напише до відрази. В устах же живого мовця до гиді звучатиме правдивіше. Плюс до всього, слово відраза збагачується на синонім гидь, обмеженого досі до значення бруд, нечисть.

ВИТАЮЧИЙ В ЕМПІРЕЯХ чи ВИСОКОДУМНИЙ?

Своєю працею над поезією і над словом, поети знаходять форми, які жоден лексикограф і жоден прозаїк не годен знайти. Візьмімо зворот витати в емпіреях, поширений у нашій книжній мові завдяки впливам із Заходу (через Північ). Його можна толерувати, хоч ми маємо і свій: літати у хмарах. Але коли з цього звороту витворити дієприкметника – той, що витає в емпіреях, то останній досить таки слонуватий. Але й тут поетична словотворчість може зарадити. Пише наш автор:

“О, Володимира хрещата крице, Благословляй високодумних нас…”

Високодумний – це і є той, що витає в емпіреях.

МЕРЕХТИТЬ В ОЧАХ, РЯБІЄ В ОЧАХ чи РЯХТИТЬ (В ОЧАХ)?

Поети, може, й не знають, що у пошуках доречних форм вони воскрешають забуті звороти і збагачують нас на синоніми, знехтувані письменниками й мовознавцями і тому відсутні у словниках. Пише п. Славутич:

“…обізвавсь рябий (Таранкуватий – аж ряхтить від віспи)”.

Пару аж ряхтить, без сумніву, почуто ним із живих уст. Ніде досі незафік-сований, цей зворот може придатися розумному редактору.

СТРІМКІСТЬ, СТРІМЛИВІСТЬ чи НЕСТРИМ?

Читаємо у перекладі: “В кожному її русі відчувалась сила, спритність, стрімкість, вироблені ще в дитинстві”. Стрімкість – це штучне, словниками породжене слово-відповідник до російського стремительность. Українській же мовній стихії більше відповідає слово нестримність (відсутнє у більшості РУСів) або у скороченій поетом формі нЕстрим. Тож і наведене речення варто було б поліпшити так: “У кожному її русі проглядали сила, спритність, нЕстрим, вироблені ще змалку”.

КОЛЮЧИЙ, ШПИГАЮЧИЙ чи СТОЖАЛИЙ?

Звертаючись до нереальної істоти Яр Славутич висловлює побажання:

Щоб стожала пустеля терну Вічні тавра пекла тобі!

Стожалий – новотвір, який з успіхом може заступати такі форми як шпигаючий, дошкуляючий, колючий, підколюючий, і то не лише в поезії.

ПЕРЕДВІЩАТИ, ПЕРЕДРІКАТИ чи ВІСТИТИ?

Яр Славутич не гребає урочистої лексики. До неї належить слово вістити:

“…почувши навісну наругу, Що не вістила часу для казок…”

Слово це може заступати своїх задовгих побратимів передвіщати, провіщати, передрікати. У тексті одного письменника “…дзвін коси передвіщав мені… втіху – косовицю” цілком слушно зробити таку заміну: “…дзвін коси вістив мені… втіху – косовицю”.

ЧОВНОПОДІБНИЙ, ЧОВНОВИДНИЙ чи ЧОВНАСТИЙ?

Човноподібний і човновидний – це народжені в