До зір крізь терня, або хочу бути редактором - Святослав Караванський

Вируюча, палаюча, нетлінна Постала перед світом Україна!

Форма вируюча в даному тексті не є аж така образна. Вона копіює російську форму бушующая, незамінну в російській поезії: бушующее море, бушующая стихия. У росіян ця форма добре “працює”. Але це не значить, що в інших мовах буде те саме. У нас – відповідно до наших лексичних можливостей – набула поширення інша форма: розбурханий натовп, розбурхане море. Форма ця відома і в поезії і в живому мовленні. З точки зору образности розбурханий (А) образніше від вируючого (Б), бо форму (А) наш мовний центр засвоїв у ряді образних зворотів, яких форма (Б) не творить.

Щодо слова палаючий, то його тут вжито не зовсім до речі. 1991 року, про який ідеться у вірші, в Україні не палали пожежі, пожежі палали в душах громадян. Це краще віддати словом розпалений. І я радив би автору такий варіянт:

Схрестилися і “слава” і “ганьба”, Розбурхана, розпалена, нетлінна Постала перед світом Україна! ВИСТУПАЮЧИЙ чи ВИПНУТИЙ?

Звертання до дієприкметників полегшує працю автора, але воно може знизити якість викладу. Пише перекладач з польської мови: “Наталка мала великий, виступаючий живіт”. Можливо, що в польській мові така форма звучить добре. Але в нашому мовному одязі слово виступаючий відгонить міліцейським протоколом. Знову таки тут може зарадити дієприкметник минулого часу: “Наталка мала великий, випнутий живіт”.

ОТЯМЛЮЮЧИЙ чи отямливий?

У тексті літературознавця читаю таке: “Школа життя – то… школа… болісного прозріння й отямлюючої мудрості”. Бажання давати хід новим формам слів варте найвищих похвал. Слово отямлюючий у нашому мовному просторі безперечний новачок, і тому його слід вітати. Воно значить те саме що той, що отямлює або витверезливий. Привітавши новачка, починаю міркувати: чи не можна його якось скоротити? Хтось скаже: “А чим погане слово? Ви ж не відкидаєте цих форм просто з мосту”. Не відкидаю. Але пригадалася мені така історія з життя слів. М. Коцюбинський колись писав “Щемлячий тусок погнав його в гори”. Майстер ужив форму щемлячий, відкинувши меншовартий, на його думку, варіянт щемливий, визнавши, що близькість до російської форми щемящий піде на користь щемлячому. Аж на ділі вийшло навпаки. Сьогодні форма щемливий майже монопольно панує в художній літературі, відсунувши на задній план класикове щемлячий. Ця історія підкидає мені думку, що те саме може трапитись і з формами отямлюючий та отямливий. Не буду наполягати, що це так станеться, але спробую підставити свого похресника у наведену цитату: “Школа життя – то… школа… болісного прозріння й отямливої мудрості”. Остаточний присуд винесе його незбагненність Час.

ГЛИБОКО РЕФЛЕКТУЮЧИЙ чи ПРОПУЩЕНИЙ КРІЗЬ СЕРЦЕ?

Зацитую ще й філософа, який міркує про поезію: “Тут почуєш… відгомін… і задушевного слова О. Олеся… і тремтливого й водночас глибоко рефлектуючого Лесиного…”. Чи на місці тут слово рефлектуючий? Таж ідеться про поезію, а не про фізику. Бо, що значить слово рефлектувати? Щодо світла, то це віддзеркалювати, щодо звуків – відлунювати, а ще відоме лише науковцям – аналізувати свій психічний стан. Це останнє поети висловлюють образно (хоч, може, й не зовсім науково точно) – пропускати крізь серце. То чом би й не вжити цей термін у тексті про поезію? Спробую: “Тут почуєш… відгомін… і задушевного слова О. Олеся… і тремтливого й водночас пропущеного крізь серце Лесиного…”.

Як?

МЛЯВОТРИВАЮЧИЙ чи МЛЯВИЙ НА ПРОЯВИ?

У тексті про психіятрію я натрапив на термін млявотриваюча шизофренія. Що воно за термін? Це так “по-повстяному” перекладено російське вялотекущая шизофрения. Такі українізовані російські терміни аж ніяк не збагачують нашої мови. Мова, що “розвивається”, копіюючи іншу мову без огляду на збереження своєї оригінальности у виразових засобах, навряд чи матиме майбутнє. У нас мають поширення такі вирази: гострий на язик, меткий на вигадки, скорий на зальоти. Чи ж не варто піти за цим зразком, і назвати вищезгадану хворобу млява на прояви шизофренія?

11. НІЖ-НА-НІЖ ІЗ “ПОВСТЯНИМ” КОЙНЕ

У ЗМІ України в наслідок двомовности й за браком широкого україномовного середовища витворилось таке собі ЗМІйне койне, де замість української лексики “править бал” суміш Божого дару з яєшнею: лексика, здерта з мови “старшого брата”. На сьогодні це койне є ворогом № 1 української мови, бо воно її карикатуризує.

ОТРИМУВАТИ чи МАТИ (задоволення, насолоду, користь, щастя тощо)?

Пише критик “…читачеві запропоновано… отримати задоволення перед неминучим злом”. Українці отримують гроші, а задоволення, так само, як користь та успіх – мають. Цитую УРС АН УССР: мати користь – иметь (получать,