До зір крізь терня, або хочу бути редактором - Святослав Караванський

мовної стихії? Це переклад з російського “На! Получай! Гад!”. Автор українського оповідання, очевидно, задумувався над цим вигуком. Швидше за все афганець був російськомовний. Отже, під цим оглядом його мову не треба було б українізувати, а написати просто “На! Получай! Гад!”. Але автор підійшов до подій з позиції українського спостерігача, який українською мовою розповідає спостережене українським же читачам. І тому в його творі всі герої говорять по-українськи, в тому числі й афганець. Інакше кажучи, ветеран війни говорить так, як зрозумів його мову український автор. А раз так, то афганець має говорити мовою автора, тобто українською мовою. Українець у такій ситуації навряд чи скаже “Отримуй!”, бо в нашій мові усталилися інші вирази: “На тобі!”, “Нате Вам!” або “Маєш!”, “Маєте!”. Коли ж “дарунок” доручувано кидькома, то українець скаже “На! Держи!”. Саме так і належить казати згаданому афганцеві: “На! Держи! Гад!”. У ЩО ТИ ПЕРЕТВОРИВ СВІЙ ОДЯГ? чи ДЕ ТИ ТАК ВИМАЗАВСЯ?

У цьому ж оповіданні дівчина, яка вчиться у швейній фабриці на швачку, зустрічає свого кавалера, – курсанта міліції, - що прийшов на побачення обліплений землею, – таким вигуком “Боже! У що ти перетворив свою… форму?”. Я маю великий сумнів, що навіть майбутній доктор філософії в описаній сцені буде так кучеряво висловлюватися. Найперша реакція людей у такій ситуації буває така: “Де ти так вимазався?” або “Де ти так вимазав свій одяг?”. Слово вимазатися у значенні забруднитися фіксує Словник Грінченка, Словник Желехівського, Українсько-англійський словник Андрусишина, а також РУС А. Кримського. Підсовєтські ж словники не знати чому “мали зуб” на це слово, і там, де його треба було “засвічувати”, пропонували цілу низку синонімів, а його – найпоширенішого в живій мові слова – не наводили. Може, тому й автор новели замість живого питання з уст дівчини, наділив її пасажем, який у декого викликає “реакцію відторгнення”.

НУМО, ПІДНІМІТЬ СОРОЧКУ! чи А ПІДНІМІТЬ-НО СОРОЧКУ!?

Ідеться про переклад з російської мови. В українському перекладі лікар так звертається до пацієнта: “Нумо, підніміть сорочку…”. З цього незграбного перекладу випливає, що російський текст мав такий вигляд: “Ну-ка, поднимите рубашку…”. Слово нумо, що з’явилося в перекладі, тут абсолютно не до речі. Воно було б на місці, якби лікар звертався до кількох пацієнтів “Ну-ка, поднимем рубашки!”; тоді треба було б ужити це слово: “Нумо, піднімім сорочки!”. Отже, переклад неадекватний. Перекладач не знайшов нічого відповідного у словниках, і помилково обрав форму нумо, не зрозумівши ремарки, яка засвідчувала, що це форма для першої особи множини, звертання ж в оригіналі було до другої особи множини: (Вы) поднимите. В такому разі треба по-українськи сказати (чого нема у РУСах): “А підніміть-но сорочку!”.

Що саме так має звучати українська форма свідчать не лише українські класики, а й напівросійський класик Гоголь. Гоголів Тарас Бульба звертається до сина так: “А поворотись-но, синку!”, що кондовою російською мовою передається так: “Ну-ка, поворотись, сынок!”. Отже, російське “ну-ка + дієслово” по-нашому треба віддати “а + дієслово + – но”. Маємо приклади такого вжитку і в українській літературі: “А дай-но вогню – люльку закурити (М Коцюбинський). По-російськи це треба віддати так: “Ну-ка, дай огня – трубку закурить”. Брак всеосяжного перекладу форми ну-ка в РУСах, причинився до неякісного українського перекладу, що й собі впливає на попит на українську книжку. Цей попит перебуває у прямій залежності від якости словників. А це значить, що українство мало б залучити до укладання словників щонайдосвідчених філологів, в тому числі письменників і практиків живого українського слова. Без надійної словникової бази сподіватися на підвищення попиту на українську книжку підстави невеликі. Реклама в даному разі матиме протилежний ефект. Розрекламований неякісний продукт може відбити охоту у читачів і від якісного.

ТИХІШЕ! чи ТИХО! або ТИХШЕ! або ЦИТЬ!?

Діялоги у мові письменника дуже багато важать, коли йдеться про відтворення дійсности у тексті. Коли автор вкладає в уста своїх персонажів незвичну для даної ситуації лексику, такому автору годі сподіватися на мистецький успіх. Читаю в новелі: “Хтось крикнув: “Тихіше, друзі! Передають щось важливе!”.

Чи ж слово тихіше надається, щоб його можна було крикнути? Слово довге і в побуті не вживане. Коли люди кричать, то це звучить так: Тихо! Тихше! Цить!. Кілька зайвих літер і правдивість картини зіпсовано. У діялогах треба орієнтуватися на мовну реальність, схвалену поколіннями мовців, а не на словникові зразки.

14. НОВЕ ВИНО У СТАРІ МІХИ!

Українська мова через ряд історичних обставин, а надто в останні 70 років перед незалежністю, розвивалася під тиском, який не давав їй розкрити на повну силу свої лексичні можливості. Це відбилося на офіційно канонізованій лексиці, яка “збагачувалась” на штучну (щоб не сказати мертву) лексику, без уваги на її практичну доцільність, на зразок хоч би й таких форм як полоненик капіталу замість бранець капіталу або перетинчастокрилий замість плівкокрилий. Мові ж, щоб розвиватися, потрібен пошук, опертий не на мавпуванні чужих зразків, а на своїх словотворчих моделях. Розкайданена мовна стихія сучасности дає нам приклади словесних пошуків у мові окремих авторів. Дуже вдалою, хоч може і запозиченою, є форма наїв замість наївність а ще багатіти духом замість одухотворятися.

Знати можливості словотворчости рідної мови мають не лише Майстри Пера, а й Редактори. А можливості ці, практично, невичерпні.

РОЗДИРАЮЧИЙ ДУШУ КРИК чи РОЗДЕРИ-ДУШУ-КРИК?

Українська мовна стихія знає форми вернигора, голиборода, чаруйзілля, ломикамінь тощо, які на ділі заступають