ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо

Чи прочитав він хоч один зі звітів, про які ми говорили? Вже з тих розділів незалежних звітів про розслідування, які я навів вище, абсолютно очевидно, що у зловживаннях брали участь не лише ті, чиї обличчя ми бачимо на знімках, зроблених у блоці 1А. Ці документи вказують на співучасть військового керівництва, цивільних слідчих, спеціалістів військової розвідки і ЦРУ, які створили умови, що спричинили зловживання. Але ситуація ще гірша: вони брали участь в інших, ще серйозніших зловживаннях.

Як ми пам’ятаємо, групою Шлезінґера було докладно описано 55 випадків зловживань щодо затриманих в Іраку, а також 20 смертельних випадків, по яких досі ведеться досить неквапливе слідство. Звіт Таґуби підтвердив численні випадки надзвичайного злочинного порушення закону, які складали «системні і незаконні зловживання стосовно затриманих» Абу-Ґрейб [курсив Ф.З.]. В іншому звіті Пентагону наводяться свідчення 44 випадків військових злочинів в Абу-Ґрейб. Міжнародний комітет Червоного Хреста заявляв представникам уряду, що подібне поводження з затриманими у багатьох військових в’язницях США тягло за собою психологічне і фізичне насильство, «еквівалентне тортурам». Далі, Міжнародний комітет Червоного Хреста повідомив, що такі методи, які використовуються слідчими в Абу-Ґрейб, «є елементами стандартних методів роботи персоналу військової розвідки з метою отримати від затриманих інформацію і зізнання». А щойно ми розглянули свіжішу статистику: понад 600 випадків зловживань, що мали місце у багатьох військових в’язницях США в Іраку, Афганістані і на Кубі. Хіба це схоже на одну «ложку дьогтю» в одній поганій в’язниці?

СВІДЧЕННЯ ПОВСЮДНИХ ЗЛОВЖИВАНЬ СТОСОВНО УВ'ЯЗНЕНИХ ДО СКАНДАЛУ В АБУ-ҐРЕЙБ

Хоча і військове, і цивільне командування намагалося пояснити зловживання і тортури в Іраку «поганою поведінкою» кількох поганих солдатів — охоронців нічної зміни у блоці 1А, опубліковані нещодавно документи армії США суперечать таким твердженням. Другого травня 2006 року Американський союз захисту громадянських свобод оприлюднив армійські документи, які свідчать про те, що державні чиновники вищої ланки знали про випадки вкрай жорстоких зловживань стосовно затриманих в Іраку і Афганістані за два тижні до того, як вибухнув скандал в Абу-Ґрейб. Інформаційний бюлетень під назвою «Звинувачення у зловживаннях стосовно затриманих в Іраку і Афганістані», датований 2 квітня 2004 року, наводить дані про 62 поточних розслідування зловживань і вбивств затриманих, здійснених американськими військовими.

Мова йде про нанесення тілесних ушкоджень, побиття кулаками і ногами, інсценізації страт, сексуальні домагання затриманих жінок статі, погрози вбивств іракських дітей «щоб провчити інших іракців», роздягання затриманих, побиття та застосування до них електрошокерів, кидання каменів в іракських дітей, скутих кайданками, задушенні затриманих хустками і допити під прицілом. Принаймні 26 випадків призвели до смерті затриманих. За деякими з них вже були проведені військові трибунали. Зловживання відбувалися не лише в Абу-Ґрейб, але і в Кемп-Кроппер, Кемп-Букка і в інших місцях ув’язнення в Мосулі, Самаррі, Багдаді і Тікріті в Іраку, а також на передовій оперативній базі Орген-Є в Афганістані (див. у Примітках посилання на повний текст доповіді)[468].

Звіт Пентагону про дванадцяте розслідування військових зловживань, здійснене під керівництвом бригадного генерала Річарда Форміка, зазначає, що впродовж перших чотирьох місяців 2004 року американські війська використовували різні жорстокі, несанкціоновані методи допитів. Це було вже після того, як стало відомо про зловживання в Абу-Ґрейб (у 2003 році), і після того, як були скасовані санкції на їх використання. Іноді затриманих годували тільки крекерами і водою впродовж 17 днів, позбавляли одягу, тижнями тримали у тісних камерах, де було неможливо встати або лягти, піддавали холоду, перевантажували органи сприйняття і позбавляли сну. Попри всі ці факти, жоден із солдатів не отримав навіть догани. Формік дійшов висновку, що зловживання не були «навмисними» і відбувалися не з «особистих схильностей», але через «неадекватну стратегічну політику». Також він намагається «відмити» пляму на репутації армії. Він пише, що на основі його спостережень, «унаслідок такого звернення жоден із затриманих серйозно не постраждав»[469]. Неймовірно!

МОРСЬКІ ПІХОТИНЦІ ХОЛОДНОКРОВНО ВБИВАЮТЬ ІРАКСЬКИХ МИРНИХ ЖИТЕЛІВ

Досі ми говорили про «діжки дьогтю», про в’язниці, які можуть розбестити хороших охоронців. Але є «діжка» більша і жахливіша. Це «діжка» війни. Під час будь-якої війни, у всі часи, в будь-якій країні, звичайні і навіть хороші люди перетворюються на вбивць. Саме цьому вчать солдатів: вбивати тих, хто вважається ворогом. Однак у надзвичайно напружених умовах бойових дій, в обстановці постійної втоми, страху, гніву, ненависті і помсти люди можуть втратити моральні орієнтири і почати вбивати не тільки ворожих солдатів. Якщо військова дисципліна не підтримується на належному рівні, якщо солдати забувають про те, що взяли особисту відповідальність за свої дії, якщо офіцери вищої ланки не контролюють ситуацію, то лють проривається назовні, і ми спостерігаємо неймовірні оргії насильства і вбивства мирних жителів. Саме так було в Сонґмі та в інших, менш відомих випадках різанини, наприклад, влаштованої бійцями Tiger Force («Тайгер Форс») у В’єтнамі. Це елітний підрозділ залишило за собою кривавий слід завдовжки сім місяців, вбиваючи беззбройних мирних жителів[470]. На жаль, жорстокість війни, яка витікає з полів битв і заповнює мирні міста, знову проявилася в Іраці[471].

Військові експерти кажуть, що в ході асиметричних військових дій, коли солдатам доводиться воювати з невловимим ворогом, їм стає важче й важче підтримувати дисципліну. Військові злочини відбуваються під час будь-якої війни, окупаційні сили здійснюють їх майже завжди, навіть дуже «високотехнологічні». «Бойові дії — це стрес, і злочини проти мирного населення — класичний симптом військового стресу. Коли солдатів і бойових дій багато, хтось обов’язково почне вбивати мирних жителів», — вважає один з керівників наукового центру армії у Вашингтоні[472].

Потрібно визнати, що солдати — це добре навчені вбивці, які успішно пройшли інтенсивний вишкіл у тренувальних таборах, і їх випробувальним майданчиком було поле битви. Вони повинні навчитися пригнічувати свої моральні принципи і забувати про заповіді «Не убий». Військова підготовка призначена для «перепрограмовування» мозку, навчання його вважати, що вбивства у воєнний час — це природна реакція. Ця наука називається «вбивствологією». Цей термін ввів підполковник у відставці Дейв Гроссман, викладач Військової академії у Вест-Пойнті. Теорія «вбивствології» описана в його книжці «Про вбивство» і на його веб-сайті[473].

Однак іноді «методи створення вбивць» виходять з-під контролю, і тоді вбивства стають звичайною справою. Ось слова солдата, хлопця якому 21 рік, який щойно вбив мирного мешканця Іраку, що відмовився зупинити машину для