ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо

Лагураніс: «І я бачив це [жорстокість і зловживання] у кожній в’язниці, в якій бував. Якщо там не було по-справжньому сильного, вмілого керівника, який би сказав: “Ми не збираємося терпіти зловживання”, то у в’язниці обов’язково були зловживання. Навіть серед військових поліцейських, яким не потрібно було отримувати розвіддані, — вони теж цим займаються — завжди знаходяться такі, хто робить це, якщо немає контролю, внутрішнього або зовнішнього».

Побачивши ще гірші випадки «зловживань з боку морських піхотинців на півночі провінції Вавилон», Лаґураніс більше не міг цього витримати. Він почав писати доповіді про зловживання, супроводжуючи їх фотографіями та підтвердженими заявами ув’язнених, а потім відправив усі ці дані керівництву Військово-морського флоту. Якою була реакція? Така сама, як і на скарги, які Чіп Фредерік відправляв своєму начальству про жахливі умови в Абу-Ґрейб. Жоден високопоставлений офіцер ВМФ не відповів на скарги слідчого[481].

Лагураніс: «Ніхто так і не приїхав, щоб перевірити все; ніхто не приїхав, щоб поговорити зі мною. Я відчував себе так, ніби відправив всі ці доповіді в нікуди. Ніхто нічого не розслідував, чи вони не знали, як все це розслідувати, або просто не хотіли». (Все як завжди: мовчання офіційних осіб — цілком очікувана реакція системи на протести незгодних).

Особливий випадок, який вказує на те, як далеко могла зайти команда слідчих у в’язниці Гуантанамо, пов’язаний з ув’язненим №063. Його звали Мохаммед аль-Катані, і його вважали «двадцятим викрадачем» із тих, які брали участь у теракті 11 вересня. Над ним вчиняли всі допустимі наруги. Його змушували мочитися під себе, надовго позбавляли сну і їжі й залякували службовою собакою. Він вперто мовчав, і це спричиняло нові зловживання. На ув’язненого №063 вдягали жіночий ліфчик, а на голову — жіночу комбінацію. Слідчі сміялися над ним, називаючи гомосексуалістом. Потім вони вдягали на нього собачий повідок і змусили виконувати «трюки». Слідчий-жінка намагалася спокусити аль-Катані, щоб викликати у нього сексуальне збудження, а потім звинуватити у зраді релігійним переконанням. Журналісти журналу Time у всіх подробицях відтворили, година за годиною, і навіть хвилина за хвилиною, хроніку секретних допитів аль-Катані, які тривали цілий місяць[482]. Це суміш грубих, жорстоких і досить витончених прийомів у поєднанні з абсолютно неефективними і дурними методами. Можливо, будь-який досвідчений поліцейський детектив витягнув би з цього в’язня більше інформації, не застосовуючи такі дикі й аморальні методи.

Вивчивши свідчення про ці допити, генеральний юрист-консультант ВМФ Альберто Мора був приголомшений. Він назвав ці методи незаконними, негідними збройних сил і уряду, який їм потурає. У промовистій заяві, яка пояснює, що значить потурати таким образливим тактикам допиту, Мора пише:

Якщо жорстокість більше не є незаконною, а навпаки, перетворюється в елемент політики, це змінює фундаментальне ставлення людини до держави. Це руйнує поняття прав особистості. Конституція говорить, що людина має невилучне право на особисту гідність, зокрема право бути вільною від жорстокого поводження, і це право не дарується державою або законами, а належить їй від народження. Це стосується всіх людей, не лише в Америці — і навіть тих, кого вважають «ворожими бойовиками». Якщо ви робите для них виняток, то руйнується вся Конституція. Цей прецедент трансформує все[483].

А тепер я прошу вас, дорогий читачу, зайняти місце присяжного, порівняти деякі з цих спланованих прийомів з методами, які нібито народилися в «збочених умах» охоронців блоку 1-А і зображені на світлинах. Ми бачимо безліч фотографій затриманих з жіночими трусиками на голові. Ми бачимо страхітливий образ Ліннді Інґленд, яка тягне по землі в’язня в собачому нашийнику. Нам здається обґрунтованим, що і трусики на голові, і нашийник, і власне ці сценарії дегуманізації насправді були запозичені — адже раніше їх використовували агенти ЦРУ і спеціальні команди слідчих генерала Міллера в Ґітмо. Вони перетворилися в загальноприйняті методи допитів по всьому району бойових дій. Лише їх не дозволялося фотографувати!

ЕЛІТНІ ВІЙСЬКОВІ НЕ ВИНЯТОК: ЧЛЕНИ 82-Ї ПОВІТРЯНОДЕСАНТНОЇ ДИВІЗІЇ ЛАМАЮТЬ КІСТКИ В'ЯЗНЯМ І СПАЛЮЮТЬ ФОТОГРАФІЇ

Можливо, найважливіший свідок на підтримку моїх звинувачень проти всієї структури командування — це капітан Ян Фішбек, випускник Вест-Пойнту з відзнаками, офіцер елітного підрозділу ПДВ, який служив у Іраку. Його недавній лист сенаторові Джону МакКейну зі скаргами на неймовірні зловживання стосовно ув’язнених починається так:

Я є випускником Вест-Пойнту, і на даний момент — капітаном піхоти. Я брав участь у двох бойових кампаніях у складі 82-ї повітрянодесантної дивізії, в Афганістані та в Іраку. Коли я брав участь у глобальній війні з тероризмом, дії і заяви мого командування змусили мене думати, що політика Сполучених Штатів в Афганістані та Іраку не вимагає дотримання Женевських конвенцій.

Під час кількох інтерв’ю з представниками організації Human Rights Watch капітан Фішбек докладно описав тривожні наслідки ситуації, в якій дії слідчих виходили за межі закону. Його слова підтверджують два сержанти його відділення, розташованого на передовій оперативній базі в таборі «Меркурій» близько Фаллуджі[484]. (Ми вже говорили про нього в попередньому розділі, але тут я наведу повнішу версію свідчень капітана Фішбека і опишу контекст, в якому вони були надані.)

У листі сенатору Дж. МакКейну Фішбек наводить докази того, що перед допитами ув’язнених часто били по обличчю та інших частинах тіла, виливали їм на обличчя гарячі хімікати, тримали в «стресових» позах, доводили до непритомності і змушували робити фізичні вправи, що призводили до цього. Утриманих навіть вибудовували в піраміди, майже як у в’язниці Абу-Ґрейб. Такі зловживання відбувалися до, під час і після скандалу, пов’язаного зі зловживаннями в Абу-Ґрейб.

На базі «Меркурій» в’язнів складали в піраміди, вони не були оголеними, але їх вибудовували в піраміди. В’язнів примушували виконувати надзвичайно складні фізичні вправи не менш, ніж дві години без перерви... Був випадок, коли утриманого облили холодною водою, а потім покинули надворі на всю ніч. (Знову, як повідомив Лаґураніс, ми бачимо тактику використання надзвичайних природних чинників.)

Був випадок, коли солдат взяв бейсбольну биту і сильно вдарив затриманого по нозі. Всі ці дані я отримую від своїх [військовослужбовців некомандного складу].

Фішбек засвідчив, що командири заохочували ці зловживання і потурали їм: «Мені казали: “минулого тижня ці хлопці підірвали саморобний вибуховий пристрій. Нам треба їх провчити. Задайте їм як слід”. Але ви розумієте, це було нормально». (Згадайте нашу попередню дискусію про норми, що виникають в особливих ситуаціях, де нова практика швидко перетворюється в стандарт, якого повинні дотримуватися всі.)

Неймовірно, але солдати записували все на цифрові носії, зізнається Фішбек.

[В таборі Меркюрі] вони розповідали що мають фотографії,