ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо

Проста відповідь у випадку кожного з восьми учасників дослідження — ніколи! Якщо ви потрапили в місце для божевільних, ви маєте бути божевільним, бо психічно здорові не потрапляють до лікарні для божевільних. Так виглядало міркування, що базувалося на ситуативній ідентичності. Щоб експериментаторів випустили на волю, знадобилося кілька тижнів і допомога юристів та фахових колег. До того ж опісля доведення психічної стабільності усіх восьми учасників у лікарняній картці кожного було написано однаковий висновок: «Полегшення симптомів шизофренії». Це означає, що попри все персонал лікарень і далі вірив, що їхнє божевілля може одного дня ще вибухнути — тож не викидайте лікарняний халат у смітник!

ОЦІНКА ВПЛИВУ СИТУАЦІЇ

Щоб відчути на суб’єктивному рівні, як ситуація змінює вас чи інших, треба бути її учасником. Погляд ззовні нічого не дасть. Абстрактні знання про ситуацію, навіть дуже ґрунтовні, не відображають емоційного тону обставин, невербальних сигналів, усталених норм, активності еґо і збудження, викликаного активною участю в ситуації. Це різниця між участю в телешоу глядачем і гостем. Це одна з причин, чому навчання через досвід має такий потужний ефект, як ми це бачили в описаних раніше шкільних демонстраціях місіс Елліотт і Рона Джонса. Чи пригадуєте ви, що сорок психіатрів, яких попросили передбачити результати експериментів Мілґрема, істотно недооцінили потужного впливу носія влади? На їхню думку, тільки 1% людей дійде до максимальної позначки в 450V. Ви бачили, як далеко це було від реальності. Вони не змогли оцінити вплив ситуативних чинників, які змусили пересічних людей вчинити таке, чого за нормальних обставин вони би не зробили.

Наскільки важлива влада ситуації? У нещодавньому огляді досліджень соціальної психології, проведених за останні 100 років, було проаналізовано понад 25 000 дослідів за участі 8 мільйонів осіб[357]. Цей амбітний проект використав статистичний метааналіз, де кількісно підсумовано результати різних досліджень, які показують масштаби і послідовність їхніх результатів. Загальний результат 322 окремих метааналітичних показників свідчить, що цей масив даних суспільних досліджень є доказом достовірного і значного впливу соціальних ситуацій на поведінку.

Цей набір даних було проаналізовано повторно вже з відібраними дослідженнями щодо соціальних змінних і принципів, що функціонують у ситуаціях, коли пересічні люди займаються катуванням. Дослідниця з Принстонського університету Сьюзен Фіск виявила 1500 чинників, які спричинюють постійний і надійний вплив ситуаційних змінних на поведінку. Вона доходить висновку: «Дані соціальної психології підкреслюють вплив соціального контексту, іншими словами — вплив ситуацій між людьми. Соціальна психологія накопичила в різних дослідженнях столітні знання про те, як люди впливають одні на одних — як добре, так і погано»[358].

ЗАГЛЯДАЮЧИ НАПЕРЕД: ДІЖКА З МЕДОМ І ЛОЖКА ДЬОГТЮ

Настав час зібрати наші аналітичні знаряддя і перенестися до далекої країни — до Іраку. Там ми спробуємо зрозуміти незвичайний феномен наших днів: задокументовані у цифровому форматі знущання над затриманими мешканцями Іраку у в’язниці Абу-Ґрейб. Увесь світ вразило те, що відбувалося у тюремному відділенні в блоці 1А, у цій маленькій крамничці жахів, де вчинялися злочини проти людства. Як таке могло статися? Хто відповідальний? Навіщо було робити фотографії, які стали доказом власних злочинів? Ці й інші запитання місяцями цікавили громадськість. Президент США пообіцяв «повністю розібратися» у цій справі. Безліч політиків й експертів із виглядом знавців оголосили, що все це через «ложку дьогтю». Тих, хто вдавався до катувань, представили просто купкою садистичних «баламутних солдат».

Наша мета — наново дослідити, що сталося і як до цього дійшло. Тепер ми вже готові вийти за межі звичного диспозиційного аналізу, який звинувачує кількох поганих — «ложку дьогтю» — у буцімто добрій «діжці меду», і розглянути справу з погляду ситуаційних чинників — самої «діжки». Ми також розглянемо висновки кількох незалежних розслідувань цих зловживань. Це виведе нас за межі ситуативних чинників і зробить предметом нашого аналізу політичну і воєнну системи.

РОЗДІЛ 14

Знущання і тортури в Абу-Ґрейб: зрозуміння і персоніфікація жахіття

Приклад Стенфордського експерименту є повчальною історією для всіх військових тюрем... Психологи хотіли зрозуміти, як і чому люди й групи, які зазвичай діють гуманно, за певних обставин можуть поводитися інакше.

Звіт незалежної комісії Шлезінґера[359]

Вашингтон, 28 квітня 2004 року. У столиці я представляв Асоціацію американських психологів на зборах Ради президентів наукових товариств. Окрім подорожей, я рідко маю нагоду дивитися телевізійні новини серед тижня. Перемикаючи канали в готельному номері, я оторопів, натрапивши на це. У передачі «60 minutes II»[360] на телеканалі CBS показували страшні фото. Голих чоловіків складено в піраміду, а американські солдати поруч посміхаються над стогом своїх в’язнів. Жінка-солдат тягне голого в’язня на собачій прив’язі, обмотаній довкола його шиї. В’язні з жахом дивляться на німецьких вівчарок — виглядає, що вони зараз нападуть. Ніби в порнографічному слайд-шоу одні зображення змінювали інші: голі в’язні змушені мастурбувати перед жінкою-солдатом, вона курить і тримає піднесену в заохоченні долоню, в’язнів змушують імітувати оральний секс.

Здавалося немислимим, що американські солдати мучили, принижували і катували затриманих, змушуючи їх до гомоеротичних позицій. Однак вони це робили. Наступні приголомшливі кадри на екрані: в’язні стоять вигнуті в незручних позиціях з зеленими мішками або рожевими жіночими трусами на голові. Хіба це були ті чудові молоді люди, яких Пентагон вислав за море на славну місію — нести демократію і свободу в Ірак, нещодавно звільнений від тирана і ката Саддама Хусейна?

Вражало, що на багатьох знімках цього жахливого шоу, злочинці стояли поруч із жертвами. Творити лихі вчинки — одна справа, але фіксувати свою участь у такий промовистий і переконливий спосіб — зовсім інша. Про що вони думали, коли робили ці «трофейні фото»? Нарешті з’являється зображення, що скоро стане символом психологічних тортур. В’язень з мішком на голові стоїть на картонній коробці, з витягнутих рук звисають прикріплені до пальців електричні дроти. Його переконали (сержант Дейвис), що якщо його ноги не витримають і він впаде з коробки, то отримає смертельний, як на електричному стільці, удар. Мішок йому трохи зсунули з голови, тож він бачив під’єднані до стіни дроти. Насправді ці фальшиві електропроводи мали на меті страшити, а не завдавати фізичного болю. Ми не знаємо, як довго цей чоловік в мішку тремтів з абсолютного страху за своє життя, але можемо уявити, як його травмував цей досвід, і поспівчувати йому.

Щонайменше кільканадцять зображень проскочили на екрані. Я хо