Україна у революційну добу. Рік 1917 - Валерій Федорович Солдатенко
Однак, з погляду П. Христюка, більшовики України вважали за краще залишатись «відділом московської партії». Вони не бажали розуміти особливостей розвитку революції в Україні і хотіли зробити тут все на зразок Московщини. Таке нехтування специфікою Української революції автор кваліфікував як «огидне, обурююче і неприємлеме через те, що воно поперед усього було направлене проти самого факту існування української революційної демократії як такої, самостійної, незалежної від московської»[952].
Слід зауважити, що останні твердження поважного історика є не в усьому справедливими, точніше вони дещо спрощено пояснюють тогочасну позицію більшовиків України, їхні погляди на власне місце у суспільних процесах зі створенням такого державно-політичного організму, як УНР.
Фактом залишається те, що з розвитком подій, з набуттям масами політичного досвіду авторитет більшовиків, їхній вплив на маси зростав. На кінець 1917 р. чисельність їхніх партійних організацій в Україні збільшилась майже на 20 тис. у порівнянні з жовтнем й у цілому перевищила 70 тис. членів. Дедалі відчутнішою ставала потреба об'єднання й згуртування партійних сил у всеукраїнському масштабі. Зумовлювалось це як розрахунками на посилення своїх позицій, необхідністю забезпечення ефективнішого керівництва революційним рухом, зміцненням зв'язків робітників і селян України з революційними силами всієї країни, так і важливістю врахування специфіки партійної роботи, зокрема наявністю у політичних противників більшовиків України загальноукраїнських об'єднань і центрів. Гостріше за інших відчували цю потребу більшовики Києва, що діяли в самому епіцентрі життя українських партій. 8 листопада 1917 р. обласний комітет РСДРП(б) Південно-Західного краю повідомив про своє рішення скликати з'їзд більшовицьких організацій і більшовицьких фракцій рад робітничих, солдатських і селянських депутатів з усієї України і військових організацій Південно-Західного і Румунського фронтів «для розгляду питання про об'єднання цих організацій, про владу крайову і на місцях»[953]. Наступного дня в газеті «Пролетарская мысль» була надрукована редакційна стаття «Социал-демократия на Украине». Мотивуючи пропозицію про створення крайової організації РСДРП(б), обласний комітет партії вказував на завдання організаційного і політичного згуртування всіх більшовицьких організацій України для мобілізації революційних сил на боротьбу проти української контрреволюції. При цьому в статті підкреслювалось, що йдеться не про утворення окремої партії, а лише про об'єднання існуючих у цих районах організацій у великий загін єдиної РСДРП(б)[954].
11 листопада 1917 р. обласний комітет більшовиків Південно-Західного краю надіслав до ЦК РСДРП(б) спеціального листа, в якому повідомляв: «Постійні перепони в нашій роботі у вигляді шовінізму та розбещуючого впливу українських соціалістичних партій і Центральної ради, що породжують розлад серед пролетаріату України та нацьковують одну частину його на іншу, примушують нас серйозно задуматись про створення соціал-демократії України на противагу Українській СДРП. У зв'язку з цим і цілим рядом інших питань (про владу в краї та ін.) нами передбачається скликання крайового партійного з'їзду. Просимо ваших санкцій і директив у зв'язку зі з'їздом, що готується»[955].
12 листопада до ЦК РСДРП(б) і обласного комітету Південно-Західного краю з пропозицією «скликати з'їзд усіх організацій партії Української республіки для вироблення спільної тактики» звернувся Полтавський комітет РСДРП(б). Ініціатори з'їзду намагалися залучити до його організації Донецько-Криворізький обласний комітет партії. 17 листопада 1917 р. у розмові по прямому проводу з членом ЦК РСДРП(б) Й. Сталіним член Київського обласного комітету більшовиків С. Бакинський{12} поінформував його про підготовку «з'їзду партії нашої області спільно з Харківською областю».
Однак статутної норми оформлення партійної організації РСДРП(б) у рамках створюваної національної республіки тоді ще не існувало. Ані члени обласного комітету Південно-Західного краю, ані члени Київського комітету — найбільшої організації цієї області — чітко не уявляли організаційних принципів і форм об'єднання більшовицьких організацій України. У частини з них виникла логічна ідея створення відокремленої від РСДРП(б) партії більшовиків України.
ЦК РСДРП(б) також не відразу виробив остаточне рішення у цьому складному питанні. Одержавши листа від обласного комітету РСДРП(б) Південно-Західного краю із запитом про рекомендації щодо об'єднання більшовиків у загальноукраїнському масштабі, секретар ЦК РСДРП(б) Я. Свердлов 24 або 25 листопада зробив на документі напис: «Відповідь надіслана з посильним. Створення окремої партії української, як би вона не називалась, яку б програму не ухвалила, вважаємо небажаним. Пропонуємо тому не вести роботи у цьому напрямку. Інша справа — скликання крайового з'їзду або конференції, які ми б розглядали як звичайний обласний з'їзд нашої партії»[956].
Ще до одержання цієї відповіді Південно-Західний обласний комітет більшовиків знову обговорив питання про скликання крайового партійного з'їзду і відрядив до ЦК РСДРП(б) свого представника С. Бакинського для отримання інформації і всебічного з'ясування питання. 27–29 листопада 1917 р. він двічі зустрічався з В. Леніним. 29 листопада питання про об'єднання більшовиків України розглядалося на засіданні ЦК РСДРП(б). До протоколу було занесено: «Українські соціал-демократи просять дозволу іменуватися соціал-демократичною робітничою партією України в зв'язку з тим, що Российская СДРП українською означає — "русская"». ЦК не ухвалив з цього приводу жодного рішення й передав його до бюро ЦК (В. Ленін, Й. Сталін, Я. Свердлов, Л. Троцький)[957].
Остаточно підхід ЦК РСДРП(б) щодо розв'язання питання про створення загальноукраїнської партійної організації визначився тільки у середині грудня 1917 р., коли стало відомо про те, що І Всеукраїнський з'їзд Рад проголосив Україну радянською соціалістичною республікою. Хоча тексту самого рішення не виявлено, про позицію ЦК у цьому важливому питанні можна судити за листами Секретаріату ЦК РСДРП(б) Полтавському комітету й Сарненській групі більшовиків (Волинська губернія), які були надіслані відповідно 18 і 26 грудня 1917 р. При цьому ЦК враховував не тільки прохання більшовиків України, але й «загальні міркування»[958]. До останніх, очевидно, належить і проголошення Української радянської республіки, встановлення постійного зв'язку між ЦВК Рад України і Радою Народних Комісарів.
У листі Полтавському комітету РСДРП(б) Секретаріат ЦК повідомляв: «У даний час питання розв'язане таким чином: «Україна, як самостійна одиниця, може мати свою самостійну соціал-демократичну організацію, а тому може йменувати себе соціал-демократична робітнича партія України; але так як вони не бажають виділятись з загальної партії, то існують на тих же правах, як самостійний район»
