Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська - Олександр Віталійович Красовицький
Українські військові мусили відступити з Новоазовська під тиском двох колон важкої техніки російської армії. Про це заявили у четвер в РНБО.
Загалом під контроль російських військових перейшло місто Новоазовськ, а також ряд населених пунктів Новоазовського, Старобешівського, Амвросіївського р-нів.
Під Іловайськ підмога так і не прийшла, станом на 8:40 сили АТО перебувають в оточенні.
• Кілька сотень активістів пікетують Міноборони з вимогою направити підмогу заблокованим під Іловайськом добровольчим батальйонам.
Як показали в ефірі «Громадського ТБ», під міністерство прийшло уже близько 300-400 людей. Серед них є депутати та громадські активісти.
• У Хрящуватому Луганської області вночі обстріляли колону 24-ї бригади.
• Близько 15 тисяч російських солдатів вже відправлено воювати на Донбас, кількість загиблих — невідома.
Про це розповіла голова Союзу Комітетів солдатських матерів Росії Валентина Мельникова, повідомляє «Дождь».
• Джерело в НАТО вважає, що чисельність російського війська на території України — понад тисячу осіб.
29 серпня 2014 року
• Роман Зіненко «Іловайський щоденник»
29 серпня 2014 року. «КРИВАВИЙ КОРИДОР»
Приблизно між 6 та 7 годинами ранку надійшла команда: колоні висуватися зі школи, і нам було вказано, за яким з наших автомобілів почати рух з депо. День обіцяв бути позитивним хоча б тому, що нарешті ми побачимо своїх рідних та близьких. На виїзді з депо дорога розходилася у двох напрямках. Один — у бік Кутейниково та Многопілля, а другий — у напрямку Грабського. Екіпаж «халка» сів в авто й висунувся до воріт депо, повз які проходила дорога на виїзд з Іловайська. З міста потягнулася колона автотранспорту з боку школи й прямувала до дороги на Грабське. Ми приєдналися до колони під час проходження нашого транспорту з бійцями «Дніпра-1». Спочатку рухалися асфальтованою дорогою, а потім з’їхали на ґрунтову і через Грабське взяли напрямок на Многопілля. По шляху проходження колони до неї приєднувалися підрозділи ЗСУ та тербатів, які розташовувалися на блокпостах навколо Іловайська. Під час руху колони я їхав за одним з наших автомобілів. Маршрут руху був відомий лише керівній ланці групи, яка знаходилася в голові колони. Решта йшли бампер у бампер за тим, що їхав попереду, і кінцевого пункту призначення ніхто не знав. У багатьох автомобілях не було радіозв’язку та карт місцевості. Нам повідомили, що маршрут проходитиме «зеленим коридором» і обговорений з командуванням російських частин, які здійснювали блокування нашого угруповання. Нас попередили про те, що не треба піддаватися на можливі провокації. Вогонь без наказу не відкривати. Багато автомобілів були позначені білими прапорами, а у бойових машин стволи гармат та кулеметів були підняті вгору на знак того, що колона не готується до бою, а рухається згідно з досягнутими домовленостями «зеленим коридором».
Коли прибули до Многопілля, зустрілися з групою нашого командира батальйону та генерала Хомчака, які перемістилися туди після того, як були атаковані позиції штабу генерала між Кутейниковим та Іловайськом після 24 серпня. У Многопіллі колону розвернули, тому що подальший маршрут повинен був проходити через Агрономічне, яке знаходилося за кілька кілометрів на захід від Многопілля. В Агрономічному колона зупинилася. Російська сторона висунула нові вимоги, і наше керівництво обговорювало з ними нові умови. Про що домовлялися та про результати цих переговорів вже досить багато писали й говорили, і тому мені нема чого додати до раніше опублікованих офіційних даних, згідно з якими російська сторона висунула вимогу залишити всю техніку та озброєння й виходити особовому складу під білим прапором без зброї.
Поки велися переговори, бійці розташувалися в своїх транспортних засобах. Раптово почався мінометний обстріл. Місцеві жителі, які в цей час метушилися в своїх дворах, розбіглися по погребах. Це була не надто прицільна стрільба. Бійці покинули транспортні засоби та розгрупувалися в укриттях біля дороги. Хтось знайшов зручне місце в напівзруйнованій будівлі, хтось заліг на узбіччі дороги. Навпроти нашого автомобіля знаходився невеликий магазин. Приміщення магазину було відчинене, але в ньому з персоналу нікого не було. Дехто з бійців, сховавшись там від обстрілу, заразом запаслися водою та соком.
Наша група покинула «халк» й сховалася на схилі біля дороги. Під дорогою проходила велика бетонна труба для водостоку і, в разі серйозного обстрілу, в ній можна було сховатися. Поруч з нами перебували наші командири Гостищев та Печененко. У В’ячеслава Петровича була армійська рація і він доповідав комбату про те, що нас намагаються крити мінами, й вимагав повідомити про це протилежну сторону парламентарів. Також він запитував нові інструкції та інформацію про те, до чого готуватися особовому складу. По рації передали, що уточнюють ситуацію. Особовому складу — приготуватися до всього, але вогонь першими не відкривати. Власне, й стріляти-то не було по кому. Міномети били з дистанції в декілька кілометрів, і спроб атакувати нас піхотою чи технікою не робилося. Також передали інструкцію, щоб особовий склад вжив заходів для безпеки, а транспорт був готовим рухатися далі, але поки команди на рух немає.
Переговори тривали. Обстріл в Агрономічному продовжувався. Він мав скоріше не вражаючий, а підганяючий характер. Не можу сказати з повною впевненістю, але даних про те, що в результаті цього обстрілу, що тривав близько півгодини, хтось постраждав чи був пошкоджений транспорт, не було. Укриття в придорожній канаві здалося Дену не надто надійним і він, отримавши дозвіл полковника, наказав нашій групі сісти в авто й висунутися трохи далі для пошуку безпечнішого місця для «халка» та особового складу.
Таке місце знайшлося в двохстах метрах від попередньої зупинки. Ліворуч від дороги була тракторна бригада і ми, відкривши ворота, заїхали на її територію та загнали «халк» в один з ремонтних цехів. Це вже було надійніше укриття, аніж відкрите місце на дорозі. Від прямого влучання нас воно, звісно, не врятувало б, але стіни гарантували захист від осколків, якщо міни будуть лягати поруч.
Через деякий час по рації повідомили, що колоні слід приготуватися до руху. Ми вигнали «халк» з укриття й виїхали до дороги, щоб приєднатися до колони, що почала повільно рухатися. До цього моменту колона поповнилася кількома танками, БМП й транспортом з бійцями інших підрозділів, які приєдналися до колони. Обстріл навколо Агрономічного продовжувався. Під’їхавши до «бежевого», біля якого знаходився наш полковник, ми чули як генерал Хомчак вимагав від учасників переговорів домогтися припинення вогню й доповіді про хід переговорів. Йому повідомили, що протилежна сторона зволікає й чекає вказівок від вищого керівництва. Просили зачекати п’ятнадцять хвилин. Генерал, усвідомлюючи, що колона знаходиться в уразливому для нападу положенні та обстрілюється