Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф
Отож коли Пейсоннель був вражений, дізнавшись, що Волощину вважали «римською країною», Отрів охоче сприйняв таке «походження» та «спорідненість», унаслідок чого Молдавія і Волощина ставали римськими землями, сьогоднішньою Румунією. Він вважав їхню мову мовою римлян, тобто мовою романською, мовою «першого народу всесвіту», а в самих молдаванах добачив «незгладимі риси» стародавніх римлян і стародавніх скіфів! Це схрещення скіфів і римлян у стародавній історії, що породило сучасних молдаван, було чудовою культурною протиотрутою російському імперіалізмові, позаяк скіфи і римляни аж ніяк не були слов’янами. Ця концепція яскраво відбивала тогочасні уявлення про Східну Європу, розташовуючи Молдавію в історичному плані між західною цивілізацією римлян і східним варварством скіфів.
Отрів стверджував, що «братство народів мешкає між Дунаєм, Дністром та Чорним морем і розмовляє, як в Італії, мовою, що безсумнівно походить від латини». Він вихваляв зв’язки молдаван з римлянами і в дусі Руссо підносив молдавських бояр за «відданість стародавнім звичаям, сувору вдачу й не надто велику схильність до європейської цивілізації, яка, коли не подіє негайно, лише додає до старих вад нові» 25. Він не уточнював, чи були ці стародавні манери, що уможливлювали спротив молдаван європейській цивілізації, (415) римською спадщиною, чи походили від скіфських орд. В іншій нотатці, не адресованій безпосередньо господареві, Отрів визнав, що коли він уперше прибув до Молдавії 1785 року, в нього викликав огиду брак європейської цивілізації: «Вигляд їхній спершу видався мені варварським, одяг смішним, однострої — обшарпаними, будинки — брудними норами, священики — жебраками і лицемірними нікчемами, а мова — жахливою (épouvantable). Але згодом мої очі й вуха звикли до цього» 26. Повернувшись 1787 року з Молдавії, Отрів у 1792 році отримав нове дипломатичне призначення до консульства в Нью-Йорку.
Молдавська мова, що спершу видалася Отріву такою «жахливою», була важливою темою в його міркуваннях, особливо ж його зацікавила проблема її старовинного походження. Хоча в ранішому повідомленні 1785 року він називає молдавську «мовою, що насправді походить від латини», у повідомленні за 1787 рік він подає значно складнішу схему мовної спорідненості, навіть випереджаючи до певної міри новітні академічні гіпотези про походження румунської мови. На його думку, молдавська мова походила не від класичної (чи зіпсованої) латини, а від «простонародної мови римлян», це підтверджують зв’язки між артиклями та іменниками. Цей погляд на мову також спричинився до розташування Молдавії між цивілізацією та варварством:
І все-таки це мова римлян, хоча й не мова Цицерона і часів Авґуста. Вона набагато давніша. Молдавська мова — це мова вояків Ромула, вона зберегла суворість їхніх звичаїв і грубість манер. Ті зміни, що під час поступу римської цивілізації пом’якшили просодію, зробивши вимову м’якшою, закінчення — мелодійнішими, не зачепили народної мови, або принаймні хлібороби не долучалися до цих особливостей цивілізації. Вони зберегли у своїй мові варварство ранніх часів 27.
Тож для Отріва молдавська мова давніша за латину, але менш цивілізована. Він підкреслював, що мова — найважливіший чинник для збереження національної ідентичності, позаяк звичаї, право, релігія можуть змінюватися з плином часу, але «націю не можна змусити забути свою мову» 28. (416)
Отрів постійно згадував про загрозу молдавській мові з боку Російської імперії. Його непокоїло, що в православній церкві у Молдавії служба правиться церковнослов’янською мовою, а Росія заохочувала вживання кириличної абетки замість латиниці у писемній молдавській мові. Аби довести недоречність кирилиці у молдавській мові, Отрів малює гіпотетичну й абсурдну, на його думку, можливість використання кирилиці у французькій мові: «Якби святий Людовик привіз слов’янську абетку з Палестини і дав її французам, ми би говорили не mort, a moart. (…) Наша мова не змагала б до постійного пом’якшення, а ставала б дедалі жорсткішою і твердою» 29. У цьому пасажі Отрів, мабуть, не стільки давав поради молдавському господареві, скільки хотів розважити французьких колеґ («наша мова») з Академії написів і красного письменства. Міркування Отріва було опубліковано аж на початку XX сторіччя, і 1902 року їх подали на розгляд Румунській академії в Бухаресті. Коли в 1859 році Молдавія та Волощина об’єдналися у незалежну Румунію, латинську абетку затвердили для писемної румунської, але в Молдавській Радянській Соціалістичній Республіці для письма було впроваджено кирилицю. Розглядаючи випадок Молдавії у контексті Східної Європи, Отрів дійшов сучасного погляду на взаємодію міжнародної політики, національної ідентичності і мови.
Отрів охарактеризував молдавську мову як мову «вояків Ромула», а пов’язавши мову з етнографією, згадав вояків імператора Траяна, котрий підкорив Дакію на початку II століття. Буквально трактуючи ідею Руссо про «національні риси», Отрів дивився на молдаван і добачав у них вояків з колони Траяна в Римі:
Ще досі в них можна впізнати високі постаті і міцну статуру римських вояків; ті, хто бачив риси завойовників Дакії на барельєфах колони, зведеної на честь завоювань Траяна, не без радості зустріне їх знову в Молдавії, у зовнішності їхніх нащадків 30.
Колона Траяна справді мала величезне значення і була своєрідним тотемом, коли вісімнадцяте сторіччя відкривало Східну Європу. Скажімо, Сеґюр прибув до Росії в 1785 році, (417) саме тоді, коли Отрів опинився у Молдавії. Дивлячись на росіян, Сеґюр бачив «скіфів, даків, роксоланів і ґотів, котрі колись наганяли жах на римський світ»; росіяни були «напівдикими постатями із барельєфів Траянової колони в Римі», що відродилися й ожили «перед вашими очима» 31. Сеґюр, як і Отрів, не міг не думати про Траянову колону, подорожуючи Східною Європою. Отрів, приписуючи молдаванам національну ідентичність, ототожнював їх з римськими солдатами з відомої колони, які, своєю чергою, відзначалися «суворими звичаями і грубістю манер». Це, звісно, лише половина предків, що їх Отрів підшукав молдаванам; друга половина була скіфською, а отже, цілком варварською. Але, на відміну від Отріва, Сеґюр, розглядаючи росіян, пригадував не римських вояків з Траянової колони, а радше полонених варварів — даків і скіфів. Отже, Сеґюр і Отрів доповнювали один одного, мабуть, трішки заплутавшись, поки кружляли навколо колони Траяна, щоб розглянути її барельєфи до самісінького вершечка. Хто це — римські вояки чи, може, скіфські варвари? Саме у Східній Європі ці постаті оживали «перед вашими
