Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів

З використанням такого ж методологічного інструментарію вирішуються і колізії між ст. 143 ЗК і ст. 141 цього ж Кодексу, яка встановлює вісім підстав припинення права користування земельною ділянкою. Із ст. 141 ЗК слід зробити висновок від протилежного і виявити у такий спосіб правову норму, що логічно закріплена в цьому законодавчому положенні. Відповідно до виявленої у такий спосіб правової норми право користування земельною ділянкою не може припинятись з підстав, не передбачених цією статтею. Ця правова норма не може застосуватись усупереч правовій нормі, яка текстуально закріплена в ст. 143 ЗК. Отже, право користування земельною ділянкою може припинятись з підстав, передбачених не тільки ст. 141 ЗК, а й п. «б» ст. 143 ЗК (решта пунктів ст. 143 ЗК або повторюють положення ст. 141 ЗК, або за визначенням не можуть застосовуватись до відносин щодо припинення права користування земельною ділянкою).

3. Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК «конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу». Цим законодавчим положенням усі злочини inter alia поділені на корисливі та інші, що не мають зазначеної ознаки. У такий спосіб поділені і відповідні відносини. Правова норма, яка текстуальна закріплена в ст. 59 КК і поширюється на відносини, які виникають у зв’язку із вчиненням корисливих злочинів, може розглядатись як така, що має наступну структуру: 1) її гіпотеза передбачає вчинення злочину з корисливих мотивів; 2) її диспозиція передбачає застосування конфіскації майна. При цьому встановлена умова застосування цієї диспозиції: вона має бути спеціально передбачена Особливою частиною Кримінального кодексу.

Після поділу усіх злочинів (відповідних суспільних відносин) на корисливі та такі, що не мають цієї ознаки, законодавець здійснює класифікацію усіх злочинів (відповідних суспільних відносин) за змістовним (предметним) критерієм. Цій класифікації відповідає структура Особливої частини Кримінального кодексу. Поділ предмета правового регулювання за двома критеріями призводить до появи правових норм, сфери дії яких частково співпадають. До таких правових норм, зокрема належать правова норма, яка текстуально закріплена у ст. 59 КК і структура якої вище показана, з одного боку, і правові норми, що встановлені ч. 2 ст. 305 КК («ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також якщо предметом цих дій були особливо небезпечні наркотичні засоби чи психотропні речовини або наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги чи пре курсори або фальсифіковані лікарські засоби у великих розмірах, — караються позбавленням волі на строк від восьми до десяти років з конфіскацією наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або фальсифікованих лікарських засобів, що були предметом контрабанди, та з конфіскацією майна») і ч. 2 ст. 307 КК («ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 308-310, 312, 314, 315, 317 цього Кодексу, або із залученням неповнолітнього, а також збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян, або збут чи передача цих речовин у місця позбавлення волі, або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах чи особливо небезпечні наркотичні засоби або психотропні речовини, — караються позбавленням волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна»), — з іншого.

Правова норма, яка текстуально закріплена в ст. 59 КК і про яку йдеться, має більш широку сферу дії, ніж правові норми, які встановлені ч. 2 ст. 305 і ч. 2 ст. 307 КК, бо поширюється на всі корисливі злочини (відповідні суспільні відносини). З іншого боку, сфера дії правових норм, що текстуально закріплені в ч. 2 ст. 305 і ч. 2 ст. 307 КК і про яку тут йдеться, є ширшою, бо дія цих правових норм поширюється не тільки на корисливі злочини, а й на злочини, що не мають цієї ознаки.

За викладених умов колізії між правовою нормою, що текстуально закріплена в ст. 59 КК і про яку йдеться, з одного боку, і правовими нормами, що текстуально закріплені в ч. 2 ст. 305 і ч. 2 ст. 307 КК, — з іншого, не можуть вирішуватись за правилом «lex spesialis derogat generali». З іншого боку, також помічається, що ці правові норми не можуть застосовуватись одночасно, хоч їх диспозиції і є сумісними: якщо правова норма, що текстуально закріплена в ст. 59 КК, допускає застосування конфіскації у разі вчинення корисливого злочину, то правові норми, що текстуально закріплені в ч. 2 ст. 305 і ч. 2 ст. 307 КК, доповнюють коло випадків, коли застосовується конфіскація, випадками, коли злочини, передбачені цими статтями, не є корисливими.

З урахуванням того, що сфери дії правових норм, про колізії між якими йдеться, частково співпадають, а їх диспозиції є сумісними, із ст. 59 КК слід зробити висновок від протилежного. У такий спосіб виявляється правова норма, яка логічно закріплена в цьому законодавчому положенні. Ця правова норма має наступну структуру: 1) її гіпотеза може бути сформульована у такий спосіб: «Якщо злочин не має ознаки корисливого»; 2) її диспозиція виключає застосування конфіскації майна. Ця правова норма є несумісною з правовими нормами, що текстуально закріплені в ч. 2 ст. 305 і ч. 2 ст. 307 КК, але вона як така, що закріплена в ст. 59 КК тільки логічно і виявлена при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, не може застосовуватись усупереч правовим нормам, які текстуально закріплені в ч. 2 ст. 305 і ч. 2 ст. 307 КК. Отже, ст. 59 КК не перешкоджає застосуванню конфіскації майна у разі вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 305 і ч. 2 ст. 307 КК.

Проте Верховним Судом опрацьована інша правова позиція, а саме така: «Норми особливої частини КК України мають базуватися на нормах Загальної частини цього Кодексу. Це спеціально зазначено законодавцем у статті 65 КК України, якою встановлено загальні засади призначення покарання. Згідно з частиною першою цієї статті суд призначає покарання не тільки в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого