Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів

норм, що встановлені ст. 1218 ЦК і ч. 2 ст. 1230 ЦК («до спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв’язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов’язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя»), співвідносяться як рід і вид. Відтак ці дві текстуально закріплені правові норми є загальною (та, що встановлена ст. 1218 ЦК) і спеціальною (та, що закріплена в ч. 2 ст. 1230 ЦК). Диспозиції цих двох правових норм є сумісними і співвідносяться як рід і вид. За допомогою висновку від протилежного із диспозиції правової норми, що встановлена із ч. 2 ст. 1230 ЦК, виявляється логічно закріплена в цьому законодавчому положенні правова норма, яка є несумісною із загальною правовою нормою, встановленою ст. 1218 ЦК, і відповідно до якої до спадкоємця не переходить право на стягнення неустойки, не присудженої спадкодавцеві за його життя. Але ця правова норма виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного із нормативного положення, яке не містить слів «лише», «тільки», «виключно», «не інакше як», а тому не може застосовуватись усупереч загальній правовій нормі, що текстуально закріплена в ст. 1218 ЦК. Отже, до спадкоємця переходить право на стягнення неустойки з боржників спадкодавця, хоч би це право і не було присуджене спадкодавцеві за його життя;

3) гіпотези правових норм, що текстуально закріплені в ст. 1218 ЦК і ч. 3 ст. 1230 ЦК («до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя»), співвідносяться як рід і вид. Відтак ці дві текстуально закріплені правові норми є загальною (та, що встановлена ст. 1218 ЦК) і спеціальною (та, що встановлена ч. 3 ст. 1230 ЦК). Диспозиції цих двох правових норм є сумісними і співвідносяться як рід і вид. За допомогою висновку від протилежного із ч. 3 ст. 1230 ЦК виявляється логічно закріплена в цьому законодавчому положенні правова норма, згідно якої право на відшкодування моральної шкоди, не присудженої спадкодавцеві за його життя, до спадкоємця не переходить. Ця правова норма є несумісною із загальною правовою нормою, що текстуально закріплена в ст. 1218 ЦК. Колізія між цими двома несумісними правовими нормами вирішується на користь текстуально закріпленої загальної правової норми, що встановлена ст. 1218 ЦК. Отже, до складу спадщини включається право на відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцеві, — як такої, що була присуджена спадкодавцеві за його життя, так і такої, що не була присуджена йому за його життя. Лише право на відшкодування тієї моральної шкоди, що була призначена компенсувати додаткові зусилля спадкодавця для організації свого життя у майбутньому (частина перша ст. 2371 КЗпП), призначена особисто для спадкодавця, а тому припиняється у зв’язку з його смертю. Однак практики, коли б суди при визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, виокремлювали ту частину моральної шкоди, що компенсує минулі моральні втрати (у цій частині право на відшкодування моральної шкоди не є нерозривно пов’язаним з особою кредитора), і ту частину моральної шкоди, що покликана компенсувати майбутні моральні втрати (в цій частині право на відшкодування моральної шкоди є нерозривно пов’язаним з особою кредитора), немає. Тому немає підстав і стверджувати, що право на відшкодування моральної шкоди пов’язано з особою спадкодавця;

4) гіпотези правових норм, що текстуально закріплені в ст. 1218 ЦК і ч. 2 ст. 1231 ЦК («до спадкоємця переходить обов’язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя»), співвідносяться як рід і вид. Відтак ці дві правові норми є загальною (та, що встановлена ст. 1218 ЦК) і спеціальною (та, що встановлена ч. 2 ст. 1231 ЦК). Диспозиції цих двох правових норм є сумісними і співвідносяться як рід і вид. За допомогою висновку від протилежного із ч. 2 ст. 1231 ЦК виявляється логічно закріплена в цьому законодавчому положенні правова норма, яка є несумісною з правовою нормою, що текстуально закріплена в ст. 1218 ЦК. Відповідно до правової норми, що логічно закріплена в ч. 2 ст. 1231 ЦК і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, до спадкоємця не переходить обов’язок відшкодування моральної шкоди, яке (відшкодування) не було присуджено судом із спадкодавця за його життя. Ця правова норма не може застосовуватись усупереч загальній правовій нормі, що текстуально закріплена в ст. 1218 ЦК. Отже, до спадкоємця переходить обов’язок відшкодувати моральну шкоду, завдану спадкодавцем, хоч би відшкодування моральної шкоди із спадкодавця і не було присуджене судом за його життя;

5) гіпотези правових норм, що текстуально закріплені в ст. 1218 ЦК і ч. 3 ст. 1231 ЦК («до спадкоємця переходить обов’язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця»), співвідносяться як рід і вид. Відтак ці дві правові норми є загальною (та, що встановлена ст. 1218 ЦК) і спеціальною (та, що встановлена ч. 3 ст. 1231 ЦК). Диспозиції цих двох правових норм є сумісними і співвідносяться як рід і вид. За допомогою висновку від протилежного із ч. 3 ст. 1231 ЦК виявляється логічно закріплена в цьому законодавчому положенні правова норма, яка є несумісною з правовою нормою, що текстуально закріплена в ст. 1218 ЦК. Відповідно до правової норми, що логічно закріплена в ч. 3 ст. 1231 ЦК і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, обов’язок сплатити неустойку (штраф, пеню), не присуджений спадкодавцеві судом за його життя, до спадкоємця не переходить. Але ця правова норма лише логічно закріплена в ч. 3 ст. 1231 ЦК, виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного із законодавчого положення, що не містить слів «лише», «тільки», «не інакше як», «виключно», а тому не може застосовуватись усупереч загальній правовій нормі, що текстуально закріплена в ст. 1218 ЦК. Отже, обов’язок спадкодавця сплатити неустойку (штраф, пеню) переходить до спадкоємця, хоч би неустойка (штраф, пеня) і не була присуджена зі спадкодавця за його життя.

2. Як рід і вид співвідносяться сфери дії правових норм, що текстуально закріплені в ч. 1 ст. 224 ГК («учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено») і ч. 1 ст. 274 ГК («за нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не